Сільський староста з Волині наїздив 50 тисяч «волонтерських» кілометрів. ФОТО

Староста Морозовичівського округу Поромівської Микола Тюхта з перших днів повномасштбаного вторгнення росії в Україну допомагає захисникам України.

У нього в пріоритеті 36 хлопців, які на фронті захищають Україну, - пише "Слово правди".

Майже кожного Микола відвіз на пункт збору. Наїздив своїм бусом, за 14 місяців, 50 тисяч кілометрів. Одного захисника возив аж 13 разів, бо постійно повертали.

"У перші дні нападу росії всі згуртувалися. Зі своїх сіл возив в Поромів продукти, шкарпетки, термобілизну. А Олег Савчук організував вже великі машини у військові частини області. Не знаю, скільки тоді спав, бувало, приходив додому знімав лише верхній одяг і на кілька годин «вирубувався». У сільській раді до труби опалення підвішували рибальські сітки і плели маскувальні. Сплели їх десь більше сорока. Коли почали мобілізовувати хлопців, я їх майже всіх возив в Іваничі до військкомату та доводилося тричі в день їздити у Володимир за військовою амуніцією. Люди скидалися коштами, купували рукавиці, термобілизну, окуляри, наколінники, розгрузки, ліхтарики, бронежилети та тепловізори. Раз подзвонила Марина Дмитраш – вона у Польщі назбирала повен бус благодійної допомоги. Думаю, там було на тисяч триста необхідних для бійців речей, сухого харчування та консервів. Це була одна з найбільших допомог, яку отримували. Кожному мобілізованому хлопцю збирав рюкзак. У нього клав каремат, спальник, ножиці, турнікет, повербанк, окуляри. І зараз стараюся відправити адресні посилки. А ще висилаю пасту Теймурова – це ефективний засіб, коли пітніють ноги і є ризик розвитку окопної стопи", – розповідає Микола Тюхта.

Долучилися до допомоги армії школа та дитсадки округу. Тут готують для захисників домашню їжу. Її часто на передову доставляє капелан Павло Гаврилюк та волонтерка Оксана Куценко. Чимало допомоги надала родина Федоруків з Італії, котрі привозять її від асоціації українців в Мареммі. Дякує староста родині Тетяни Панасюк з Канади, яка дуже багато допомагає ЗСУ, але не хоче, аби це афішували. Так само не хоче афішувати й своє волонтерське посвідчення Микола Тюхта. Але воно є і, зважаючи на активність старости, зароблене реальними справами.

Активно у селах округу приймали переселенців. Коли в людей закінчилися місця – селили в дитячому садку. Якби була потреба, то б і будинок культури використали, бо там якраз капітально відремонтували спортивну кімнату. Нині в Морозовичівському старостинстві мешкають семеро переселенців з Харкова та Донеччини. Ті, хто втікав від жахіть війни з Київщини, незабаром повернулися додому.

Не без гордості староста показує фотоальбом з сотнями світлин, на яких зафіксовані моменти життя його округу. Особливо дорогі фото з передової, отримання волонтерської допомоги, зустрічі з воїнами. «Мене не буде, а альбом розкаже про те, що ми зробили», – зазначив Микола.

Вже, коли просила його скинути мені фото до статті, староста написав: «Якщо хлопці на сході віддають за нас життя, то ми тут, в тилу, повинні жертвувати майже усім: часом на сім’ю, коштами, автомобілем, відпусткою, вихідними, ночами. Усе це в порівнянні з людським життям ніщо». Подумалось, допоки є люди, які про це не лише пафосно говорять, але й дотримуються цих слів – доти й буде триматися волонтерський тил.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!