«Вихід завжди є»: у Луцьку анонімні алкоголіки провели масштабний форум

В обласному центрі Волині відбувся форум з нагоди 34-ї річниці заснування товариства «Анонімних алкоголіків» у Луцьку. Упродовж двох днів люди, яким вдалося побороти залежність, розповідали свої історії та обмінювалися досвідом з іншими.

Журналісти Інформаційного агентства ВолиньPost побували на заході, тож як це було – розповідаємо.

Географія учасників форуму вражає. Привітати Луцьк з 34-ю річницею приїхали гості з Києва, Броварів, Глевахи, Бучі, Львова, Рівного, Харкова, Одеси, Івано-Франківська, Кременчука, волинських Каменя-Каширського та Ківерців. Окрім того, на святі були присутні громадяни Польщі та Канади.



«Давайте розпочнемо нашу зустріч хвилиною мовчання. Під час неї згадаємо тих, хто помер від алкоголізму, про свої переживання на цю хвилину, тих, хто ще не знає про АА (товариство «Анонімних алкоголіків» – ред.), і тих, хто вже на шляху до АА», – запропонувала ведуча.

Згодом учасники прочитали молитву для душевного спокою, пригадали історію створення руху і виголосили 12 традицій та 12 кроків АА. Саме ці принципи допомогли членам товариства позбутися алкоголізму. Щоправда, самі себе вони називають алкоголіками й досі.



Далі – традиційна перекличка тверезості. На святі були присутні люди, які не вживають алкоголь 20, 30 і навіть 40 років. Однак на зустрічі ще дужче аплодували тим, хто тверезий перший день. Бо, як зазначила ведуча, новачок – найважливіша людина під час будь-яких зборів АА.

«Також сьогодні один із членів товариства святкує четвертий рік тверезості! Давайте привітаємо його і подаруємо медальку, яку зараз «зарядимо». Кожен і кожна з присутніх має її потерти в долонях і передати далі», – каже ведуча.



І жартує: «Якщо у тебе, брате, виникне тяга до алкоголю чи якась депресія, візьми монетку (вона мідна – ред.) під язик і смокчи. От як розсмокчеться – дзвони мені. А вже тоді можеш депресувати».

Після вступної частини, яка нагадала закриті збори АА, розпочався виступ спікерів – членів товариства АА – на тему «Якими ми були, що з нами стало і якими ми є тепер».

Далі – пряма мова спікерки. З метою збереження анонімності ми змінили її ім’я.

Ірина, 24 роки тверезості

Мене виховували в радянській сім'ї. Майбутнє прогнозоване: жовтеня, піонер, комсомолець, якщо пощастить – комуніст. Цінності я мала, хотіла збудувати кар’єру, вийти заміж, народити дітей. Тому навіть і гадки не було, що мене торкнеться проблема алкоголізму. Крім того, у мене – дуже хороша сім’я: ніхто не пив, не бився.

У дитинстві я часто хворіла. Мама купувала багато «Пертусину», і він мені дуже смакував. Я залазила в тумбочку і випивала по 2-3 пляшечки. У 8-10 років я полюбила цукерки з лікером і «П’яну вишню». Я їх розколупувала і висмоктувала алкоголь. До речі, шоколад мені не смакував, я його лишала. Коли мені було 14 років, могла випити з батьками келих сухого вина чи шампанського. Попри те, випити мене не тягнуло. Як каже мій спонсор (наставник, той, хто допомагає вилікувати алкоголізм – ред.), у той період життя я була в міру питуща (усміхається – ред.). Сама не помічала, як алкоголю у моєму житті ставало щоразу більше. Вже у 18 років напилася серйозно – до втрати свідомості.



На перший погляд, у мене все було добре, але з самого дитинства я відчувала себе не такою, як всі. Важко було в колективі. Ззовні це не було помітно. А от відчуття всередині мене лякало. Складалося враження, що я живу не своїм життям. Думала, що всі люди мають якийсь секрет щастя, а мені не судилося. Але це виправив алкоголь. Я випиваю, і моє сіре життя стає яскравим. Легко, весело. Комплекси і страхи щезають. Вирішила, що моє щастя – в алкоголі. Спершу він мені дійсно давав багато, а потім почав забирати.

Я спивалася дуже швидко. У 20 років я напивалася до провалів у пам’яті. У 20-23 – почала похмелятися. У 27 – прийшла в АА. Однак я таки вийшла заміж, народила дитину. Проблема вже була помітною, чоловік робив зауваження. Та я вважала, що це просто «зустрічі з подругами». Думала, що п’ю через декрет, а от коли вийду на роботу – все налагодиться. От тільки стало все набагато гірше.



Це був останній рік, коли я вживала. Пила практично щодня і не розуміла, що зі мною відбувається. На роботі вже в очі говорили, що в мене проблеми. Чоловік не знав, що зі мною робити, казав, що буде кодувати. Натомість я плювала йому в лице, мовляв, не чіпай мене, я не алкоголік. У хвилини тверезості я запитувала себе, чому щоразу, коли я випиваю – іду в запій. Чому не можу зупинитися після першої чарки? Я не хотіла зникати на кілька діб, кидати дитину, прогулювати роботу. Не хотіла відчувати наслідки запою, коли тобі важко фізично і морально. Знаєте, в алкоголіків в душі таке пекло твориться… Але впоратися з цим сама я вже не могла.

Тоді я вирішила повіситись. Розповісти про свій душевний біль не могла, бо боялась, що думатимуть, що я божевільна, і заберуть в психлікарню. Тому накласти на себе руки – найкращий варіант. У мене були дві спроби, але всі, на щастя, не вдалі. Це такий розпач був… Уявіть, перестати пити не можу, повіситися теж ні. Я вважала себе невдахою. Тому надумала продовжувати пити і повільно вмирати.

Зрештою, під час останнього запою чоловік мене вигнав з дому. Привіз до батьків, швирнув на поріг зі словами: «Забирайте алкоголічку, я не хочу з нею жити». Він уже почав збирати документи на позбавлення батьківських прав. Батьки були шоковані, бо вони і близько подумати не могли, що зі мною таке може статися. Почала жити з ними. Через місяць знову пішла в запій і зникла на тиждень. Вони не знали, де я. Не пам’ятаю як, але набрала п’яна до мами і попросила, щоб вона мене забрала, бо я помираю. Наступного дня разом із батьком приперли мене до стінки і сказали: «Або ти будеш щось із цим робити, або підеш бомжувати». Бомжувати не хотілося, тому пішла кодуватися. А які ще методи тоді знали? Бабка, дєдка, наркодиспансер, а якщо пощастить – психотерапевт.



Словом, прийшла тоді до лікаря. Мені табличка дуже сподобалась! Там писало: «Нарколог-психотерапевт». Я ще тоді зраділа, бо думала, що розкажу йому свою драму, він скаже, як мені треба жити, і все буде добре. А він поговорив зі мною і каже мамі: «Ні-ні-ні, кодувати її не буду. Завтра збиратимуться анонімні алкоголіки, хай сходить туди, послухає». Я подумала, що він ненормальний… Як мені мають допомогти смердючі алкоголіки з гнилими зубами? Але мама уточнила цей момент. На що лікар відповів: «Там збираються цікаві люди, хай посидить, послухає. Якщо не захоче – не заставляйте».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У чому фішка співзалежних? Я намагалась його врятувати від алкоголю. Була біля нього 24/7, перестала жити своїм життям»

Так я потрапила на свої перші збори. Побачила, звісно, не те, що очікувала. Всі охайні, усміхнені. Майже у кожній історії я вбачала себе. Але найголовніше – я зрозуміла, що я хвора на алкоголізм. Я ж думала, що на мені порча (усміхається – ред.). Якась бабка так і казала, що мені пороблено на смерть, мовляв, землі з кладовища хтось насипав. А виявилось, що я хвора, тому мені більше ніколи не можна пити алкоголь. Розумієте, я коли п’ю – не можу зупинитися. Тобто мій мозок стає ненормальним уже після першої чарки. На групі я зрозуміла, що моєї власної сили не вистачить – треба підтримка. В АА мені фактично запропонували чіткий план дій, який я дотепер виконую. Ці 12 традицій, 12 кроків мене трансформували. Духовні зміни допомагають мені залишатися тверезою досі.



Якщо сьогодні хтось у цій залі думає, що виходу немає… Повірте, він є. Наші історії доводять, що ви не безнадійний чи безнадійна. Вмирати не треба. Вихід завжди є.

Поза програмою свою історію хотіла розповісти жінка, яка завітала в АА вперше. Вона – твереза лише день. Ведучі заходу надали їй таку можливість, адже говорити на зборах може кожен лише за однієї умови – нині він тверезий.

Контактні телефони «Анонімних алкоголіків» у Волинській області:

+38 099 007 89 54
+38 096 781 49 33

Ольга ВОЗНЯК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!