На Волині у матері захисника в один день зацвіло аж 25 кактусів

На подвір’ї Тетяни Панасюк - старости Звиняченського старостинського округу Луцького району, куди не глянь – всюди квіти.

Про це пише Волинь-нова.

«А як же без них? У нашому селі Звинячому, та й по всій Горохівщині кожна господиня прикрашає свій двір і світлицю барвистими квітами – символами жіночності, ніжності й хазяйновитості», – кажуть в один голос Тетяна Дмитрівна і її мама Ганна Андріївна Калитка. А цими днями на підвіконні їхнього будинку одного ранку розцвіли… 25 кактусів.

І в хаті їхній від барвистих пелюсток теж у всі пори року так гарно, наче в земному раю. На чільному місці в тому квітковому царстві – Сашкова ружа – квітка сина-воїна. Тільки так пані Тетяна з неймовірною материнською любов’ю називає вже чимале деревце гібіскуса – китайської троянди.

Дев’ять літ тому синові хтось подарував її маленьким стебельцем. Втішаючись світлою аурою дому й дбайливим доглядом, тендітна рослина на очах «дорослішала» гіллям, розкішним листям. Проте цвіт дарувала лише напередодні якоїсь великої чи малої гарної події, що невдовзі ставалася в родині. Тим наче промовляла до людей усім своїм виглядом: мовляв, у цій світлиці вона і красива, й корисна панна.

28 травня 2022 року 38-літній Олександр Панасюк отримав повістку, а вже 1 червня боронив Україну від московської орди під Бахмутом. Про свої нинішні бойові будні на Харківщині розповідає по-чоловічому скупо, а ось про улюбленицю-троянду запитує частенько.

…Перші два кактуси, які Тетяні Дмитрівні друзі подарували п’ять літ тому, теж у домі прижилися швидко й настільки сподобалися старшій берегині, що вона стала розводити їх. Поступово розсадила «діток» аж у 26 горщиків, уявляючи, яка ж то краса буде, коли вони розквітнуть. Але кактуси цвісти не поспішали. Мабуть, у квітів, як і в людей, теж на все є своя пора.

Було, що Ганна Андріївна дорікнула всім 26 за такі своєрідні лінь і гонор, а перед приходом минулої зими «переселила» все кактусове сімейство з кімнат у напівпідвальне приміщення будинку. У ньому, може, й бракувало сонячного проміння, зате було тепло й сухо від котла, у якому постійно потріскували дрова.

Настала весна, й Тетяна Дмитрівна перенесла кактуси на підвіконня, де сонячне проміння упродовж дня затримувалося найдовше.

– Ми вже й не сподівалися… – усміхається вона, пригадуючи, як 25 червня їй аж подих перехопило в мить, коли побачила на одному з колючих «м’ячиків» ніжний бутон, а вже невдовзі 25 кактусів, наче змовилися, розцвіли всі в один день (на жаль, на один із бутонів з даху, який саме ремонтують, упав камінь – і зломив його).

До слова, жителі Звинячого щовечора йдуть до сільського храму Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України. Від початку війни молитву за мир для України й повернення додому всіх її захисників звершує настоятель храму отець Назарій Шийка. Під час такого богослужіння 7 липня до села прилинула неймовірно радісна звістка: додому з полону повертається їхній односельчанин Юрій Москалюк.

…Умилася сльозами радості мама Героя Оксана Олександрівна. Заясніли усмішками обличчя вірян. Цю щасливу новину, напевне, відчула й Сашкова ружа, бо якраз напередодні знову закрасувалася цвітом. А Тетяні Дмитрівні, Ганні Андріївні дуже хочеться, «щоб та краса якнайшвидше була провісницею Перемоги».

Цвіт ружа дарувала лише напередодні якоїсь великої чи малої гарної події, що невдовзі ставалися в родині. Тим наче промовляла до людей всім своїм виглядом: мовляв, у цій світлиці вона і красива, й корисна панна.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!