За 92 роки життя бабуся з Волині жодного разу не потрапляла до лікарні

Аби застати вдома Ганну Денисівну Смолярчук із Каменя-Каширського, треба навідатись з-поза ранку. Хоч і сиві її літа, та без роботи старенька не може і дня прожити. Праця для бабусі — як ліки для хворого: щоб не заглиблюватися у проблеми журливого сьогодення, вона активно працює по господарству.

Про це пише Полісся.

Не зважаючи на досить поважний вік, наполеглива газдиня посадила кілька соток картоплі поблизу будинку онуків, де остаточно осіла на старості. Чималий огородик, що розкинувся чепурними грядками, тримає пані Ганна в строгому порядку. Самотужки ретельно виполює рядок за рядком, висмикуючи найменші бур’яни, хоч інколи нарікає на поганий зір. Хутко прошкує поміж ряддям, щоб показати на прохання журналістів своє доглянуте поле. Колись, каже, тримала корову, сама косила для неї і косу клепала, ходила за плугом, маючи невеличкий зріст. А нині, дивується завши спрагла до праці жінка, сучасна молодь й половини з того не робить. Спілкуючись із медійниками, баба Ганна раз по раз відволікається, біжить на кухню, бо якраз готує гороховий суп на обід.

— Як то не посадити города? — риторично запитує про себе заповзята з малих літ господиня. — Що ж будеш їсти цілий рік? Було насінної картоплі дев’ять мішків, то розсадили всю, а тепер треба якось дати їй раду. З боків, де росте бульба, траву пообкошував внук, та ще добрий шмат незачеплений зостався, то я його серпом повижинала, — підсумовує рутинний графік справ Ганна Денисівна.

Найстаршу у дев’ятидітній родині пані Ганну змолоду доля не балувала: довелося з ранньої юності важко працювати. Дитині з багатодітної сім’ї за сприяння тодішньої влади давали можливість заробити певні кошти, щоб прогодувати рідних. Для цього у чергу записували на сезонні роботи. Зазвичай на сапання буряків відправляли на Херсонщину або ж у росію, котра нині стала нам ворогом. Так, на польові труди жінка витратила п’ятнадцять молодих років. Важко працювала на ділянках у колгоспі, більше десятка літ підмітала місто, а ще має у послужному списку запис про діяльність санітаркою у трупарні. Сила характеру та волі не раз допомагали в житті. Навіть коли з чоловіком будували хату, також довелося виконувати чоловічу роботу.

— Місили розчин для фундаменту своїми руками, — згадує господиня. — Цеглину за цеглинкою самі складали коробку. Усіляко дбали, щоб власний куток мати. Тепер люди легких шляхів шукають, так не натруджуються як колись. Більше мають часу і для активного відпочинку, натомість частіше хворіють. А для мене найкраще дозвілля — зайняти горизонтальне положення у ліжку, зрідка хіба піду на місцевий ринок. Така моя вся розвага… Можливо через те, що постійно була задіяна в роботі, ніколи було занедужати. Жодного разу не потрапляла до лікарні, — зауважує старожилка.

Приготування їжі на щодень — також справа рук непосидючої бабусі. Пані Ганна полюбляє смажити котлети, варить курячі гомілки внукові на роботу. На запитання чи має бабуся колишні фотографії з молодих років, заперечно кивнула, мовляв, то лише тепер молоді “цокаються” за будь-якої нагоди, а колись на такі дурнички не було часу. І взагалі, нині період заготівлі консервацій. Тому, каже баба Ганна, ніколи балачки розводити, треба закривати компот з вишень, бо з минулого року лише чотири банки залишилось.

Леся МІНІБАЄВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!