Військовому хірургу з Волині доводилося оперувати за добу по 8-10 бійців

Сьогодні старший лейтенант медичної служби камінь-каширець Михайло Бакай працює старшим ординатором хірургічного відділення у госпіталі Національної гвардії України. Коли росіяни вторглися в Україну ще в 2014 році, Михайло збагнув, що має стати на сторожі порятунку наших військовослужбовців, відтак пройшов курси тактичної медицини. У 2016 році медик закінчив єдиний в Україні факультет підготовки лікарів для ЗСУ в Національному медичному університеті ім. О. Богомольця і до початку широкомасштабної агресії вів приватну лікарську практику за профілем флебології в інституті вен.

Про це пише Полісся.

Після 24 лютого 2022-го життя його кардинально змінилося. Хірург добровільно пішов на військову службу. Тоді українським лікарям доводилось зіткнутися з новими викликами. Відтоді вже більше року на операційному столі пана Михайла не звичайні цивільні хворі, а поранені бійці Нацгвардії, азовці та спецпризначенці.

— До моменту, коли травмований солдат потрапляє у медзаклад нашого рівня, триває складний шлях евакуації, — пояснює хірург. — Після поранення бійця доправляють до мобільного шпиталю, далі — у прифронтову лікарню і вже по тому потягом — в розташування тилового медзакладу. Ушкодження, яких зазнають військові на полі бою, значною мірою відрізняються від характеру травм у цивільних у мирний час. Тож щодня ми з колегами дістаємо уламки металу із тіл наших захисників, зашиваємо рани, відновлюємо цілісність кісток. Усіх цих перелічених хірургічних маніпуляцій не роблять у лікарнях, що поблизу лінії фронту. Осколкові травми — це поранення із досить заплутаною траєкторією в кожному конкретному випадку. Наше завдання — виконати реконструктивні або первинно відтерміновані операції після мінно-вибухових травм, з чим досить успішно справляється відділення НГУ, — зауважує медик.



У перші місяці повномасштабної війни медичні працівники буквально жили в лікарнях, а надто в тих, що розташовані у столиці та її околицях. Така доля спіткала і Михайла, який тоді зайняв пост військового медика у сьомій лікарні Києва. За день, пригадує лікар, бувало, що доводилося оперувати по 8-10 постраждалих, серед яких нерідко траплялися і діти. Коли ж рашисти під тиском ЗСУ змушені були відступити і Києву стало трохи легше, здібності хірурга знадобилися у госпіталі Нацгвардії. Подекуди, зізнається Михайло, виконував функції уролога, проктолога, торокального хірурга тощо.

— Я вкотре переконався, яким тісним є світ. Адже моїм пацієнтом був наш земляк, випускник Камінь-Каширського ліцею №2. Я не буду називати імені героя, оскільки не маю права розголошувати приватність. Втім зауважу, що, незважаючи на чергове поранення, отримане на Донеччині, він відчайдушно продовжував рватися у бій. Після лікування та короткотривалої реабілітації молодий боєць продовжує атакувати ворога у Бахмутському напрямку. Ось такий безстрашний патріот родом з нашого міста, — підсумовує лікар.

Працюючи з військовими, Михайло Бакай не забуває про свій улюблений профіль флеболога. Сподівається, що прийде час і все стане на свої місця. Втім доки реалії такі, що наразі його руки надзвичайно потрібні для порятунку життів наших захисників.

Леся МІНІБАЄВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!