У селі на Волині жінка пече азербайджанський хліб в тандирі

Ольга Алієва народилася українкою та душею відчуває себе також і азербайджанкою. Адже понад двадцять років її життя минуло в Азербайджані, за які поріднилася з представниками народу цієї країни, полюбила і перейняла їхні традиції, культуру, котру продовжує плекати у селі Верхи, де мешкає тепер.

Про це пише Полісся.

Із Азербайджану Ольга привезла на свою малу батьківщину секрет приготування чуреку (чореку) – популярного виду хліба серед азербайджанців й загалом жителів Близького Сходу, Кавказу та Закавказзя. Викликає цікавість односельців жінки і ще один примітний елемент, що має азербайджанські корені – оригінальної конструкції цегляна піч – тандир, розташована на подвір’ї дому пані Олі, в якій вона випікає чуреки. Чогось подібного тут ніхто раніше не бачив, як не смакував і такого хліба, що нагадує формою витягнутий млинець, пахне ледве вловимим ароматом фруктових дерев та дуже приємно похрустує рум’яною, запеченою скоринкою.

Журналісти Полісся вирішили й собі збагатитися знаннями про Азербайджан і його кухню та вирушили у Верхи, аби особисто познайомитися з Ольгою Алієвою. Попереду нас чекало трохи більше тридцяти кілометрів шляху, половину із якого випало проїхати асфальтованою дорогою, решту – досить пристойної якості “гравійкою”, милуючись видами красивого лісу, що майже суцільною стіною росте по обидва її боки. Здолавши відносно невелику відстань та діставшись села, під’їжджаємо до оселі, господиня котрої і буде сьогодні нашою співрозмовницею та кулінарним гідом. Ольга саме розпочала пекти чуреки. Привітавшись, вона запрошує нас поглянути ближче, як відбувається процес. Відкриває металеву кришку, яка затуляє отвір печі, що дихає жаром, а там… бачимо приліплене просто до вимащених глиною стінок тісто, яке за 10-15 хвилин досягне готовності та стане смачним хлібом.

Терпляче чекаємо тієї миті, а тим часом бесідуємо з Олею про те, яким чином змурована піч-тандир, про особливості приготування чуреку.

– Тандир для азербайджанців – це щось буденне, що завжди становило частину їхнього повсякденного життя. Азербайджанські родини переважно багатодітні, тому готують вони багато всього, місцева кухня славиться різноманіттям страв. Раніше винятково послуговувалися в приготуванні їжі тандиром, який добре виручав азербайджанських господинь, бо випікати щось в цій печі виходить швидко. Щоб досягти необхідної температури, достатньо спалити невеликий об’єм дров. Азербайджанці пропалюють тандир хмизом, тонкими гілками, деревиною, що легко відшукати в горах. Нині, правда, він все більше перетворюється на культурний символ, молодь вважає зручнішим користуватися сучасними газовими чи електроплитами, мультиварками, мікрохвильовими печами, тільки по селах, та і то не в кожному, бережуть традицію. Здавалося, немає у тандирі потреби і нам. Ось деякі сусіди-верхівці повикидали з хат печі, а ми тут взялися змурувати, лише подумати, азербайджанську. Але наполягли мої діти. Їм немає смачнішого хліба, ніж чурек із тандиру. Основа нашої печі змурована із вогнетривкої цегли у вигляді бочки, стінки якої вкриті глиною, цегляні також деякі інші елементи. Пустоти між ними, аби довше тримався жар, засипані спресованим піском. Від звичної нам, української, відрізняється піч-тандир тим, що випікають продукти в ній вертикально. Чурек або лаваш прикріплюють до стінок, м’ясо, кури – використовуючи спеціальні металеві пристосування, решітки, шампури, які встановлюють просто всередину на розпечені дров’яні вуглини. Окрім того в такої печі відсутній димар, – розповідає Ольга Алієва, час від часу поглядаючи до тандиру чи не пора діставати хліб, запах якого приємно лоскоче ніздрі.

Через трохи, впевнившись, що він вже достатньо пропікся, Ольга знімає зі стінок гарячі хлібини, вкладає на піднос і вкриває рушником, дає ще вистоятися. Дещо згодом настає мить дегустувати готовий чурек. Смакує добре, в міру відчувається солоність, хліб не масний, радше ближче до прісного, на наш погляд добре смакуватиме в поєднанні з будь-чим іншим. Це підтверджує і майстриня, котра його спекла.

– Азербайджанці споживають чурек із різними стравами, продуктами, наприклад, бринзою, маслом, м’ясом, овочами. Готувати його доволі просто. Спершу просіваємо у ємність потрібного об’єму пшеничне борошно, додаємо дрібку солі, дріжджі та злегка вимішуємо складники. Поступово вливаючи воду, можна молоко, продовжуємо мішати, поки не отримаємо тісто м’якої та гладкої консистенції. Залишаємо на годину-дві в теплому місці, аби підійшло. Затим тісто розділяємо на невеликі кулі й розкачуємо на пласкі кола чи овали. Далі трохи змочуємо водою чурек та, виклавши на вільну руку, швидким рухом приліплюємо до стінки попередньо розігрітого тандиру і накриваємо нашу піч кришкою. Випікається хліб приблизно 15-20 хвилин. Коли чурек подають на стіл, то ніколи не ріжуть ножем, тільки ламають руками. Право розпочати прийом їжі належить батькові – старшому в родині, але деколи бувають незначні винятки. Їсти в Азербайджані прийнято разом, тільки дітям дозволяється незначно порушувати це встановлене багатовікове правило. Мої азербайджанські рідні також його дотримувалися. Вони і навчили мене їхній національній кухні. Опанувала азербайджанську мову, залюбки пізнавала історію і скажу вам, що нашим народам є чим ділитися одне з одним, що наслідувати. Азербайджанці сприймають українців позитивно, вважають привітними, роботящими, хоч не всі знають про Україну багато, навіть, як виявилося, вчителі. Тому, вважаю, їм треба розповідати про нас, популяризувати. Ми, українці, від того лише виграємо, – переконана Ольга.

…Наша зустріч з Ольгою Алієвою добігає кінця. Дякую господині дому за теплий прийом і те, що відкрила нам нові смаки і аромати. Полишаємо село Верхи з великим багажем незабутніх спогадів та цінних знань про азербайджанську кухню та її культурну спадщину.



Олександр ПРИЙМАК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!