Майстер з Волині «одягає» свій будинок у вишиванку

Хтось вишиває узори традиційно нитками, хтось сучасно – бісером або стрічками, а дехто трохи немислимо – різнобарвними пластиковими кришками з пляшок та ще й на фасаді будинку, цоколі літньої кухні чи доріжках на подвір’ї. Таку дивину створює майстер із Древинь, перетворюючи свою оселю на своєрідну родзинку чи навіть візитівку села, адже їдуть побачити унікально прикрашений будинок звідусіль. Тож і ми, вирушаючи у відрядження на Іваничівщину, не могли оминути увагою неординарного Миколу Левчука та його обійстя.

Про це пише Слово правди.

Завітали до пана Миколи ми хоч і без попередження, однак вдома господаря таки застати вдалося. Хоч він, як згодом повідомив, саме збирався у бібліотеку в селище, щоб віднайти цікаві узори вишивок, які, можливо, в майбутньому з’являться на ще не прикрашених стінах його будинку, адже господар має намір убрати у вишиванку усю будівлю, тож потребує найперше кришок.

«Збирати пластикові кришки від пляшок я почав ще близько десяти років тому. Не знав, для чого це роблю, просто складавав у мішки й зберігав. Аж поки на очі не потрапила газетна публікація, героєм якої був чоловік, котрий прикрасив подібним чином будинок, тож і собі вирішив втілити таку ідею. Дружина підтримала, хоч спочатку мала інше бачення зовнішнього вигляду нашої домівки», – пригадує майстер.

Розпочав роботу чоловік два роки тому, коли виклав перший орнамент у центрі стіни між двома вікнами, а торік продовжив оздоблювати фасад й буквально за місяць додалося гармонійне доповнення попереднього узору. Загалом для оздоблення стіни вже використав близько 20 тисяч кришок. «Треба буде якось їх полічити, щоб знати точну кількість», – каже пан Микола.

Для створення узорів чоловік використав усі зібрані раніше кришки, тож згодом став поповнювати запаси. На місцину під гаєм, за п’ять кілометрів від дому, де чимало побутових відходів, а отже і пластикових пляшок з кришками, чоловік натрапив випадково, коли якось пішов по опеньки. Тож тепер у вільний час, здебільшого на світанку, сідає на велосипед і вирушає туди, щоб назбирати уже непотрібного різнокольорового пластику, який завдяки цікавій ідеї отримав другий шанс на життя й можливість тішити погляд перехожим, утворивши красиві узори. Крім того, коли про майстра стало відомо широкому загалу, сировину для «вишивки» йому стали передавати та надсилати з допомогою поштових доставок люди, які підтримують таку оригінальну ініціативу. «З Києва кришки надсилає пан Дмитро, а ще – пані Ірина, вчителька з Липин, яка зараз на пенсії, теж збирає й відправляє мені посилками. Односельці кришок не приносять, та й із таким проханням я ні до кого не звертаюся», – каже чоловік.

Перед тим, як кришки складати в узор, їх усі потрібно добре вимити, деякі очистити від бруду з допомогою щітки, а ще – ретельно стерти усі заводські маркування та написи, що зробити не завжди легко, тож доводиться пану Миколі використовувати і розріджувач фарби, і засіб для зняття лаку, а інколи – ці речовини одночасно.

Про процес підготовки до роботи чоловік розповідає із захопленням, хоч і зауважує, що займає він значно більше часу, ніж саме перенесення узору на стіну. Так, найперше майстер обирає зразок вишивки, який хотів би відтворити. Далі на підлозі стелить ДВП-плиту, яку розграфлює на квадратики, що відповідають розміру кришок. Робить це, або кладучи якийсь конкретний вид кришок, або ж з допомогою спеціально виготовленої ним лінійки, зауважуючи, що похибка у розрахунку може звести нанівець усю роботу, тож потрібно бути максимально уважним. Тоді розкладає у відповідному порядку усі кришки, підбираючи найбільш вдалу кольорову гаму. Оцінює майбутній вигляд орнаменту і, якщо він його влаштовує, – уже перемальовує на папір і навіть складає таблицю, де вказує необхідну кількість кришок кожного кольору. Опісля уже за своєю схемою викладає узор на підлозі для контрольної перевірки і аж тоді ряд за рядом клеїть кришки на стіну, яка теж попередньо розграфлена. Кріпляться ці деталі візерунку з допомогою клею для зовнішніх робіт, який використовують при укладанні облицювальної плитки

«Узор на стіну перенести можна за кілька днів чи тижнів. Багато часу займає підготовка. Бо ж, коли викладаю орнамент на підлозі і щось не вдається, то все переробляю. Всю зиму доводиться цим займатися», – пояснює чоловік, який з настанням тепла уже починає братися за подальшу оздобу будинку. Крім цього, він час від часу оновлює викладений орнамент. «Я уже замінив квіти на фасаді, адже деякі червоні кришки втратили колір на сонці, тож тепер зробив пелюстки синіми. Замінювати кришки неважко: з допомогою маленького зубила вибиваю певну, а на її місце саджу іншу», – пояснює майстер і додає, що хоч кришки, на перший погляд, усі однакові, все ж мають дещо відмінну висоту й діаметр, що теж потрібно враховувати. Так, наприклад, білі дещо більші й додають візерунку деякої візуальної об’ємності. Також можуть різнитися відтінки кожної кришки, тож для орнаменту потрібно зібрати велику кількість однакових. «Я часто орієнтуюся за пляшками конкретних торгових марок, усіх підряд кришок не збираю. Не беру фіолетових від павлівської «Йоданки», темно-зелених багато маю. Потрібні блакитні, зокрема, з пляшок мінеральної води «Трускавецька» або з-під «Живчика», хоч вони й дещо світліші. Досить рідкісні – жовті й помаранчеві», – каже чоловік.

До пана Миколи часто приїздять охочі побачити витвір його рук. Хтось, прямуючи до Іванич, зазирне угледіти незвичайно прикрашений будинок, хтось, гостюючи у рідні чи друзів неподалік, знаходить час, щоб спеціально поїхати подивитися місцеву родзинку, зробити фото. Дехто навіть гукає господаря, щоб поспілкуватися з ним особисто й дізнатися більше про його оригінальне хобі.

До того, як узятися за незвичне оздоблення будинку, чоловік близько 20 років узагалі не займався творчістю, яка раніше була частиною його життя. Через травму руки припинив малювати. А хист до цього мав неабиякий, хоч і був самоучкою. Пан Микола розповідає, що він родом з Грушева, але коли йому було три роки, сім’я переїхала у Крим вимушені були змінити кліматичні умови для проживання. Тож мешкав там 18 років. Малювати любив ще зі шкільних літ, а перемагав у районних конкурсах. Пригадує, що у класі учні часто влаштовували своєрідні змагання – хто намалює кращий новорічний плакат. І цей процес не лише захоплював хлопця, а й робота вдавалася непоганою, тож юнак навіть мав намір опанувати фах художника у Сімферополі, але не склалося.

«У нашому селі був художник, що у приміщенні бібліотеки малював плакати. Тож часто давав і мені щось зобразити. Пам’ятаю ті дефіцитні фарби у тюбиках, які мені дозволяли взяти додому, і як я невимовно радів цьому. Вони пахли, наче варення», – пригадує чоловік.

Понад 30 років Микола із сім’єю живе у Древинях. Працював тут художником у колгоспі, де малював плакати та агітаційні лозунги, а коли професія втратила актуальність, пішов у будівельники. Трудився, поки не травмував руку.

Про талант Миколи знала вся округа, тож і не дивно, що запрошували його долучитися до внутрішнього оздоблення приміщень. Він розмалював понад десять стін у дитячому садку, у шкільній їдальні зобразив великий пейзаж, прикрасив малюнком клас в Іваничівському освітньому закладі, а як збудували місцеву церкву, узявся за її розпис – зобразив янголів під куполом, писав навіть ікони, зокрема, Юрія Переможця, який бореться зі змієм. наснага до творчості цього майстра не вщухла, а знайшла нове русло – тепер він поволі вбирає свій дім, надвірні будівлі і навіть стежки на подвір’ї у барвисту вишиванку.

Валентина ТИНЕНСЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!