Кітч по-нашому, або Назад в СРСР. СМАЧНОГО ЛУЦЬКА!

Що відразу приходить на думку, коли хтось згадує жовтневі (октябрскіє) свята? Ще пам’ятаєте ту атмосферу? Запах, кольори? Замерзлі червоні гвоздики, багряні банти в петличках, величезні повітряні кульки тьмяних кольорів? Анекдоти пошепки про старезних дідуганів в хутряних шапках і грандіозний парад по телевізору?

Не буду багато говорити про достоїнства, а тим більше жахи життя за Союзу. Всяке було...

Поділюсь от лише одним дитячим спогадом. Я досі минаю рибні магазини: запах риби (особливо мороженої), нагадує, як стояв з бабусею у черзі, чекаючи, коли «викинуть» дешеві, але смачні хеки чи мінтаї… Бр-р-р!

Але не всі «ті часи» згадують з огидою. Є й сентименти. І ностальгія така – природна. Комусь вдавалося нічого не робити, а добре жити, розподіляючи дефіцитні блага. А може виходило впиватися владою і реалізовувати талант в написанні доносів.

А були й такі, хто щиро вірив в ідеї марксизму-ленінізму і побудову світлого майбутнього. А то й просто – був молодим і щасливим…

Тому маркетинговий хід ініціаторів відкриття кафе-клубу «Товаріщ» (пр. Соборності, 11) – виправданий. Зрештою, перетворення «совка» у комерційну тематику – справа не нова.

* * *

На носі 7 листопада, головне ідейне свято Радянського Союзу. Мені, людині, яка народилась в далекому 77-му, закортіло відвідати це кафе. Далі – звіряємо, що пам’ятаєте, а що забули.

Дістатися до кафе легко: «Товаріщ» розташований у правому крилі приміщення колишнього магазину «Ювілейний».

Голос з минулого (за кадром, добре поставлений, як у диктора радянського документального кіно, трішки пафосний і піднесений).

Кафе-клуб «Товаріщ» став справжньою окрасою нового мікрорайону, який тепер є домівкою для тисяч молодих робітників, інженерів і робітничої інтелігенції, котрі приїхали із сіл і селищ нашої Батьківщини.

На підступах до закладу ще проглядаються певні недоліки асфальтного покриття. Але вже у планах найближчої п’ятирічки – заасфальтувати і цей мікрорайон. Зате молодий і повний сил колектив закладу взяв на себе зобов’язання працювати в дві зміни – до 2:00. Адже перед ними – відповідальне завдання: підвищувати рівень забезпечення культурного відпочинку жителів навколишніх висоток!

* * *

Гостей зустрічає напис «Все найкраще, що ми пам’ятаємо…» в естетиці радянського плакату.



Сходова клітка-тамбур, білі двері без жодних написів, сходи вгору.

Стіни вздовж сходів декоровані радянськими плакатами, світлинами Луцька 80-тих років і конвертами від платівок. Цікаво розглядати, але залишається враження, що ти – в кімнаті діджея районної комсомольської дискотеки.



Голос з минулого. Прикро визнавати, але молодіжна бригада кафе все ще демонструє недостатню ідеологічну підкованість. Адже серед конвертів, розвішаних на стінах, трапляється музика не лише відомих радянських митців і колективів з братніх країн народної демократії. Є тут і співаки капіталістичної Італії (Адріано Челінтано, Пупо, Аль Бано і Роміна Пауер). Хоча молодих колег можна зрозуміти – це ж представники народу, який бореться з клерикально-фашисько-мафіозним режимом!

* * *

Заходимо в зал. Стійка бару, ліворуч – зала в стилі холлів готелів, які ударними темпами будували до «Олімпіади-80».

Праворуч двері з написом «Для персоналу», довгий коридор в темряву (в туалет?), двері в іншу залу. Ні гостей, ні персоналу.

Ця – інша – зала (на відміну від першої) - нагадує павільйон малобюджетного серіалу про молоді роки сучасного олігарха. Йдемо туди, оскільки саме тут ВТІЛЕНА КОНЦЕПЦІЯ.

Як саме? Виглядає так, ніби сюди принесли і розставили все те, що господарям було шкода викинути: старі радіоприймачі «брехунці», радіоли, серванти 60-70-тих років, посуд, бюсти Леніна, прапори, паласи, книги...



Голос з минулого. І знову – ідейна помилка! Як можна поряд з червоним прапором революції розміщувати якісь незрозумілі міщанські речі??? Світлий лик вождя і глиняних баранців! Ох, хибним шляхом пішли товариші…

Жахливий дисонанс з обстановкою: на одній зі стін більмом висить плазмовий телевізор. Транслюють не з’їзд КПРС, не виступ Едіти П’єхи чи Людмили Зикіної… Там виспівують банальні напівголі дівчата на білосніжних яхтах – якийсь кліп на якомусь сучасному музичному каналі…

* * *

Пропозиція страв у меню – цікава. Вартий уваги поділ салатів: рибні – 5 позицій, м’ясні – 7 позицій, овочеві – 4 позиції. Холодні закуски – 8, гарячі закуски – 4, перші страви – 3 позиції.

Деруни («привіт з біловезької пущі!») - 5 позицій, пательні в розділі «Розмова з товаріщєм» - 5 видів, рибні страви – 3 позиції, м’ясні страви - 4, гарніри – 5, приправи, десерти – 7 позицій.

Різноманіття страв спонукає задуматися: «Чи все це є?». Завжди дратувала ця гонитва за різноманіттям, в результаті якої або частини страв просто «зараз нема, або є ризик їсти їх з несвіжих продуктів.

Починаю розпитувати офіціантку – дівчину у справжньому піонерському галстуку. З’ясовується: немає бульйону і аджики. Далі не продовжував.



Коли починаєш знайомитися з меню – бачиш суцільну стилізацію. Виготовлене з газетного паперу в стилі «революційного самвидаву», радянські малюнки, такий же стиль шрифтів.



Назви салатів: «Товаріщ», «Пленум ЦК», «Обкомівський», холодних закусок: «Місту від села», «Продовольча програма».

Та й самі страви подекуди – «глибоко радянські». Серед такого - традиційні салати «Оселедець під шубою», «Камчатка», «Олів’є», і традиційні пельмені, і вершина радянської кулінарії – «Котлета по-київськи»,.

Але схоже, запаси креативу в авторів меню скінчилися зарано: вже у салатах трапляються банальні стейки та салат «Грецький». Не було такого «тоді»!

У напоях - взагалі повна еклектика. Горілки – 7 позицій, серед яких є «Абсолют», але немає «Московської» чи «Столичної».

Решта напоїв – в загальній колонці, «насипом». Кілька позицій бутильованого і домашнього вина, розливне пиво, сік, кава, чай.

З мінеральної води - «Йоданка Павлівська». Патріотично, але так проситься в меню «Нарзан», «Ессентуки», «Боржом(і)». Пам’ятаєте радянські фільми?..




Я вже мовчу про «Тархун», «Дюшес», «Байкал» і решту газовано-солодкої ностальгії, на яку в меню нема й натяку...

Голос з минулого. Меню кафе демонструє здобутки радянського сільського господарства, рибальства та високий рівень надання послуг населенню. В меню представлені страви з птиці, свинини, телятини, сала, ковбасних виробів, шинки, морська та річкова риба, краби, кальмари. Багатий вибір овочів та фруктів.

Також представлені горілчані, коньячні та винні вироби грузинських, молдавських та українських трударів, деякі імпортовані товари.

Але в той же час в меню відсутні страви братніх народів Середньої Азії та Кавказу, які вже давно стали повсякденними для столу радянських сімей: манти, хінкалі, плов, люля-кебаб.

Є й серйозні ідеологічні прорахунки. Картопля «фрі» у нашому рідному меню – ніщо інше як зразок загниваючої культури Дикого Заходу! Присутність в переліку напоїв горілки «Абсолют», віскі, джину, самбуки, лікеру «Малібу» взагалі – ворожий випад проти нашої ресторанної культури!

Окремо, товариші, варто поглянути на так звану «коктейльну карту». Мало того, що «коктейль» - слово британських імперіалістів, яке означає «півнячий хвіст». То ще й ці «півнячі хвости» мають назви, що соромлять наш соціалістичий побут, атеїстичний світогляд та високу культуру міжстатевих стосунків. Вслухайтеся: «Оргазм», «Хресна мама і тато», «Чистилище», і навіть (!) «Секс на пляжі». Є тут і цинічне й мілітаристичне «Хіросіма», і навіть популяризуюче ганебне явище власовщини «Прапор Росії».

Однозначно, що такі «коктейльні карти» розбещують молодь і відволікають їх від побудови світлого майбутнього!



* * *

Робимо замовлення:

салат «Олів’є» – 11,85 грн,
салат «Пленум ЦК» – 21,15 грн,
оселедець – 13,30,
котлета по-київськи – 21,75,
пательня – 28,35,
гірчиця – 5,50,
хліб – 2,40,
200 грам горілки «Зелена марка» – 28,
«Йоданка» – 8,
Дві порції чаю – 20 грн.

Всього – 160 гривень 30 копійок.

Салат «Пленум ЦК», напевно, апелював до дефіциту таких продуктів як філе куряче, оливкова олія, болгарський перець. Але ці всі складники настільки не поєднувалися в щось цілісне, що салату не було, а були окремо нарізані шматочки курячого філе, болгарського перцю, поганої якості маринованих печериць та кукурудзи.



Пательня №2 – смачно. Картопля гарненько, до рум’яності просмажена в сметані, цибулі достатньо, щоб підсолодити смак м’яса. Але яка подача? Чекали ж на пательню (сковорідку), а приносять глиняну мисочку…



Салат «Олів’є» (званий за кордоном «Російським» чи «Картопляним», а у нас «М’ясним» чи й «Майонезом») – з традиційних інгредієнтів. Нагадував кашицю, заправлену майонезом. В кращих традиціях совкової кухні.



Подають котлету по-київськи. На вигляд все гаразд: еліпсовидна форма, світло-коричнева скоринка, біленька паперова папільотка. Але ця папільотка тримається не на курячій кісточці, а на дерев’яній шпажці (по-народному – «зубочистці»). Розрізаємо – свіженьке куряче філе просочене вершковим маслом, зелень. Але котлета пересолена! Зіпсували страву, яку собі приписують і французи, і росіяни, і американці.



В цілому, саме так я і уявляв принади радянського ресторану…

Кілька слів щодо обслуговування. Офіціант Ірина – приємна в спілкуванні, ненав’язлива, знає меню. Але традиційно для луцьких закладів на основну страву пропонує картоплю (!). А на зауваження щодо недоліків деяких страв лаконічно парирує: «Це ж не я готувала».

За стійкою бару працювала бармен з поглядом «Леніна на буржуазію».

Голос з минулого. Обслуговування швидке, на високому рівні радянського громадського харчування. Страви готують швидко і в часові проміжки, яких потребує технологія приготування.

* * *

П’ємо чай, смачний, з якоїсь капкраїни.



Виходимо, піднімаю голову: під стелею висять валізи, різних розмірів, різних кольорів. Така от дизайнерська фішка. І тут пригадалося класичне «Чемодан, вокзал, Ізраїль» або «Чемодан, вокзал, США».

Так і захотілося в еміграцію геть з цього …минулого. Сюди ж – або раз на рік, або в шахи пограти…



Смачного Луцька!

Петро ВЕРЗУН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!