Раніше мама просила носити шапку, а зараз – «бронік»: волинянка волонтерить на прифронтових територіях

Уродженка волинського села Грудки Юлія Фурдик допомагає облаштовувати пункти незламності на прифронтових територіях. Рішення про таку діяльність прийняла з друзями, коли окупантів виганяли із Київщини, а пізніше Харківщини.

Про це повідомляє газета «Полісся».

З перших днів повномасштабного вторгнення Юлія з друзями збирали речі, продукти харчування, гігієнічні засоби для постраждалих від окупаційного режиму жителів Київщини. Згодом влаштовували заходи підтримки для дітей, аби відволікти їх від страшних переживань, організовували благодійні ярмарки. Допомагали переселенцям. Потім вирішили поїхати з тижневою місією у східні регіони держави, де наслідки бомбардувань були в рази відчутнішими.

«На той час я стала частиною великої волонтерської команди, що об’єднала хлопців та дівчат, котрі переїхали до столиці з окупованих регіонів Донеччини, Харківщини тощо. На чолі нашого колективу став Михайло Пиришев з Маріуполя, який запропонував ідею створення пунктів незламності з усіма можливими в таких умовах зручностями там, де вони найбільш необхідні. Першим на той час прифронтовим містом для втілення цього благородного задуму став нині незламний Бахмут. У приміщенні магазину, якого люб’язно надав нам власник, розгорнули величезний майданчик з усіма зручностями», - розповідає уродженка Волині.

Одразу, після деокупації Харківщини, Юлія з друзями відправились на допомогу в Ізюм, Балаклію, Куп’янськ. За пропозицією місцевої влади на згаданих територіях оснащували приміщення, що слугували пунктами незламності, усім необхідним.

«Наші хлопці за допомогою відеоуроків у ютубі навчилися бурити свердловини. Бо якщо є вода, то можна привести себе в належний вигляд та приготувати страви. Встановлювали в пунктах генератори, старлінки. У кожному такому приміщенні обов’язковою зоною є ігрова кімната для дітей з м’якими килимками для зручності, безліччю іграшок. Потім ми зрозуміли, що і цього замало, тож доукомплектовували пункти незламності пральними машинками, встановлювали душові кабіни», - пояснює волонтерка.
Окрім створення сприятливих побутових умов для цивільних у прифронтових районах, волонтери проводили й інформаційну роботу з людьми, які були змушені споживати російський контент. Волонтери облаштовували телезони, привозили українську пресу. У результаті інформаційної обізнаності багато жителів деокупованих територій Сходу приймали рішення евакуюватися у безпечні місця на підконтрольну Україні територію.

Волинянка каже, що страх роботи в екстремальних умовах звичайно є, але якщо відчуваєш, що можеш допомогти, то тоді нічого не страшить.

«Якщо раніше мама просила не знімати шапку, то тепер вона просить носити «бронік». Після активних бойових дій і вигнання орків, коли приїхали на Харківщину вдруге, нам відкрилася жахлива картина. Бачила покинуті трупи російських військових. Нерідко доводилось ховатися від ворожих дронів. Наприклад, у Бахмуті завжди були обстріли, прильоти ракет і снарядів, поблизу нас розліталися осколки. А під час вибухів не раз роздавали гуманітарку. Втім люди, мабуть, звикають до всього, а надто, коли обрали для себе обов’язок порятунку інших», - каже Юлія.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!