«Були чутки про окупацію села і вивезення архівів»: як у прикордонних громадах Волині боролися із фейками. ІНТЕРВ’Ю

Північна частина Волинської області межує з Білоруссю. Протяжність кордону – понад 200 кілометрів. І якщо раніше це розцінювали як перевагу, вигідне економіко-географічне розташування, то повномасштабна війна росії проти України і участь у ній Білорусі як соратниці країни-агресорки змусили глянути на українсько-білоруські відносини під кардинально іншим кутом.

Сусідство із Білоруссю від першого дня повномасштабного вторгнення і дотепер провокує багато фейків, маніпуляцій та інших інформаційних вкидів, особливо – на території прикордонних сіл та містечок Волині. Проблему ускладнює білоруський сигнал телебачення на цих територіях, а також те, що чимало вихідців з Волині проживають у Білорусі, і хтось з них меншою, а хтось більшою мірою таки є ретрансляторами наративів пропагандистської машини.

У перші дні повномасштабної війни на Волині один за одним циркулювали фейки про «ворожу ДРГ» з Білорусі, «колону танків», «прорив кордону», «наступ» тощо. Найбільше ж вплив цього інформаційного шлаку був відчутний у громадах, які безпосередньо межують із Білоруссю.

У рамках проєкту, що має на меті знешкоджувати вплив білоруської пропаганди, громадська організація «Інформація в чистому вигляді» поспілкувалася із головами Любешівської, Ратнівської та Шацької громад Олегом Кухом, Віталієм Біруком та Сергієм Карпуком відповідно про те, наскільки важливою є кризова комунікація, із якими інформаційними вкидами довелося боротися і чи відчутним є вплив білоруської пропаганди у очолюваних ними громадах.

Кожен із голів громад запевняє: тепер співпраці із органами самоврядування Білорусі чи тамтешніми організаціями – немає, а повномасштабна війна і підтримка росії лукашенківським режимом показали, що робота над покращенням кризових комунікацій і підвищення медіаграмотності населення волинського прикордоння – насправді важливі.



Далі – запитання та пряма мова голів прикордонних громад.

– Які канали комунікації у вас існують із жителями вашої громади?
Чи використовували ви ці канали, аби протидіяти фейкам під час повномасштабного вторгнення?

Олег Кух (Любешівська громада):

Заступаючи на посаду селищного голови, з перших днів створення нашої територіальної громади розумів, що потрібно розбудовувати ефективні комунікаційні зв’язки з повним інформуванням наших жителів про роботу та діяльність селищної ради, в тому числі й голови. Відразу був створений офіційний сайт громади, сторінка у фейсбуці, а потім і телеграм-канал. Особисто веду свою сторінку у фейсбуці. Це значною мірою підвищило поінформованість наших жителів та підтримує їхній інтерес до діяльності громади в цілому. Окрім того, в нас є і наша місцева газета, де люди також можуть почерпнути певну інформацію.



Однією з вимог, яку я ставлю пресслужбі селищної ради, – не обмежуватись подачею інформації виключно місцевого характеру.

Запит на інформацію у всіх різний – когось вона менше цікавить, когось більше. Але зазначу, що в умовах війни інформування саме місцевого органу влади, тобто селищної ради, для багатьох наших жителів стало важливою опорою.



Сергій Карпук (Шацька громада):

Насамперед канали комунікації із мешканцями – це сайт Шацької селищної ради, медіа, які працюють на території, наприклад «Район. Шацьк», це сторінки у фейсбуці – сторінка громади, моя. Після повномасштабного вторгнення одним із дієвих способів комунікації стали телеграм-канали. Наприклад, через канал «SOS Оповіщення Шацька ТГ» ми повідомляємо жителів про актуальні питання безпеки, про повітряну тривогу. Також у цьому каналі подається правдива інформація, яка спростовує вкиди, фейки що стосуються громади і області. На сьогодні це фактично наш офіційний телеграм-канал, де жителі можуть почерпнути правдиві відомості. Канал 24/7 ведуть хлопці з нашого добровольчого формування.

Окрім того у нас ще є пряме інформування жителів через старост та працівників апарату, які перебувають у віддалених селах.

Із перших днів повномасштабного вторгнення, коли фейків було справді багато, ми використовували телеграм-канал Фейки Шацька ТГ саме для розвінчування фейків. Він був дуже активним у перші місяці війни.



Віталій Бірук (Ратнівська громада):

Використовували усі можливі канали комунікації. Йдеться про офіційні сторінки (Ратнівська селищна рада)та неофіційні групи громади (Ратнівська Громада ТГ), сайт громади, а також відкриті групи в соцмережах, з адміністраторами яких була обговорена важливість поширення офіційної інформації від керівництва громади та недопущення фейків у цих групах.

Також у кожному старостинському окрузі були створені додаткові групи у вайбері, телеграмі тощо. З першого дня і дотепер всю інформацію фільтруємо і перед поширенням погоджуємо з військовими.

На початку повномасштабної війни і під час загострення ситуації на кордоні я публікував щотижневу інформацію про стан справ та ситуацію на кордоні на своїй сторінці у фейсбуці. Паралельно секретарем ради така ж інформація публікувалася щоденно (зранку та ввечері) у групі Ратнівська ТГ. Нині ця інформація теж публікується щоденно.



Звичайно, у перший місяць війни комунікувати з людьми доводилося 24/7. Адже у страху очі великі, і люди часто вірили чуткам. Але менш як за місяць вдалося напрацювати спільну тактику у протидії фейкам та маніпуляціям. Паніки, спричиненої такими чутками, стало значно менше. Спочатку були випадки, коли ми писали, що у громаді все спокійно, але люди навіть на основі цієї інформації дозволяли собі якісь маніпуляції, чутки. Мовляв, насправді неспокійно, бо хтось там нібито прорвався через кордон. Але з часом усе це вдалося стабілізувати.

Ми одразу казали людям, що вся інформація, яка подається на офіційних ресурсах громади чи моїй сторінці, перед публікацією перевіряється. Дякую жителям громади за спільну роботу у протидії цим фейкам і маніпуляціям.

– Які фейки, маніпуляції та ворожі вкиди можете пригадати, що траплялися у вашій громаді напередодні чи після повномасштабного вторгнення росії в Україну? Як ви діяли як голова громади, коли це активно поширювалося і викликало паніку?

Олег Кух (Любешівська громада):

Для того, щоб люди розуміли, що відбувається у громаді, яка ситуація у нас на кордоні інформував два рази на день, а зараз інформую один раз щодня, про обстановку, що склалася. Це дещо зменшує це поле для чуток і маніпуляцій, діє як превенція. До того ж, я постійно наголошував і наголошую, щоб жителі черпали інформацію лише з офіційних джерел.

Неодноразово доводилось розвінчувати й фейки. Адже ситуація в перші пів року великої війни була надто складною, рівень напруги в суспільстві досить високий. На ґрунті цього виникало багато чуток – від «прориву кордону ворогом» і до «висадки ворожого десанту у наших лісах».

Активізувались різного роду телефонні шахраї. Намагаємося про все це інформувати наше населення.

Також розміщуємо актуальну інформацію Центру протидії дезінформації щодо спростування тих чи інших фейків. Неодноразово спостерігав таку тенденцію: як тільки в громаді з’являлися чутки про наступ з боку Білорусі, перегляди наших сторінок та телеграм-каналу зростали в рази – у людей був запит на достовірну інформацію з офіційних джерел.

Скажу навіть більше. Я сам якоюсь мірою став заручником фейків та пліток. До речі, не тільки я, аналогічні вкиди були й в Камінь-Каширській та Прилісненській громаді. «Розганялась» цілеспрямована інформаційна кампанія, в тому числі із залученням ботів, у вигляді різноманітних звинувачень щодо «наживання на війні, привласнення військової амуніції» і так далі. Такі маніпуляції збільшують соціальну напругу серед населення, підривають довіру до місцевої влади та держави загалом. І це досить дієво спрацювало. Адже жоден голова громади не захищений в цьому плані. Та й взагалі це можна розцінити як вид інформаційної війни, яку нейтралізувати та протидіяти в повній мірі самотужки неможливо. Тому що одного лише спростування і роз’яснення ситуації недостатньо. Потрібні якісь відповідні важелі впливу з боку компетентних служб на державному рівні.

Сергій Карпук (Шацька громада):

Після повномасштабного вторгнення дійсно з’явилося багато неправдивої, фейкової інформації, яка турбувала наших жителів. Найперше, з чим ми зіткнулись, – це так звані «мітки». До нас ішли повідомлення десятками в день, що на дорогах на стовпах ліній електропередач є незрозумілі знаки, які невідомо звідки виникають. Люди повідомляли нас, а ми, відповідно, перевіряли цю інформацію. Далі ж через засоби зв’язку, про які я вже згадував, ми спростовували інформацію. Жоден вкид про «мітки» не підтвердився.



Також частими були запитання про те, що нібито хтось десь чув, що ворог вже зайшов на нашу територію, що вже нібито йдуть бойові дії. Із цим до мене зверталися не тільки жителів нашої громади, а й сусідні і навіть люди з-за меж області. Була інформація про нібито висадку ворожого десанту. Це також доводилось нам спростовувати. Також була інформація більш такого пропагандистського характеру, яка розхитувала певною мірою ситуацію в громаді. Налаштовані канали кризової комунікації виручали.

Віталій Бірук (Ратнівська громада):

Час від часу на початку повномасштабного вторгнення були чутки про те, що «білоруси наступають», «вже перетнули кордон», «архіви вивозять», «відбулася висадка ворожого десанту», «прорвалися диверсійні групи», «буде евакуація людей з наближених до кордону сіл». Для спростування таких чуток створили окрему закриту групу у телеграмі, учасниками якої були військові, керівництво громади, керівники комунальних установ і закладів, керівники відділів, секторів і управління виконавчого комітету селищної ради. На основі оперативної інформації військових кожен з керівників поширював спростування серед колег, друзів, рідних. Ми поширювали інформацію на своїх сторінках, коментували у соцмережах, відповідали на дзвінки і повідомлення особисті. Таким чином нам вдавалося швидко реагувати та розвінчувати фейки.

– Чи були партнерські відносини вашої громади із певними органами самоврядування чи організаціями Білорусі? Як тепер взаємодієте, якщо такі були?

Олег Кух (Любешівська громада):

Так, раніше були, ще у «довоєнний» період. Це були спільні проєкти переважно у галузі культури та спорту. Зараз Білорусь стала країною-агресором, на жаль, а тому жодних зв’язків не підтримуємо.

Сергій Карпук (Шацька громада):

Фактично і до повномасштабного вторгнення за моєї каденції не було у нас співпраці між муніципалітетами. Ми не брали участі у спільному написанні грантових проєктів. Єдине, що пов’язувало, це співпраця між національними парками, оскільки ми входимо у біосферний резерват «Західне Полісся», який діє у трьох країнах: Україні, Польщі, Білорусі. Так, ми брали участь у спільних конференція, планували дії, заходи, а також реалізовували проєкти по національних парках, екології. Зараз тієї співпраці, як ви розумієте, не може бути.

Віталій Бірук (Ратнівська громада):

У селах нашої громади партнерських відносин із Республікою Білорусь не було. Пам'ятаю, раніше районні делегації обмінювалися певним досвідом. Але громада не є правонаступницею колишнього Ратнівського району. Правонаступником є Ковельський район. Зараз ми жодним чином не співпрацюємо із Білоруссю.

– Чи багато уродженців громади зараз живуть у Білорусі? Як вони взаємодіють із тими родичами і знайомими, що живуть у громаді? Що розповідають?

Олег Кух (Любешівська громада):

Про якусь певну кількість я не можу говорити, адже не маю такої інформації. Але, звісно, є вихідці з нашої громади, які проживають на території Білорусі, мають білоруське громадянство. По-різному взаємодіють: одні знаходять можливість спілкуватися, інші через війну перестали. Є навіть сім’ї, де батьки проживають тут, а діти – в Білорусі, не спілкуються, бо стали «заручниками» впливу пропаганди.

Хтось змінив своє ставлення до білорусів у негативний бік, а деякі люди таки не ототожнюють керівництво цієї держави та просте населення, яке стало заручником окупаційної влади. Хтось сподівається, що білоруси – це не росіяни, і все ж таки у них переважає здоровий глузд. Різні думки побутують серед населення.

Сергій Карпук (Шацька громада):

Не можу назвати точної кількості людей, які зараз проживають у Білорусі, але є вихідцями Шацької громади. Скажу лише, що це доволі немаленька група людей. Це люди, які фактично виїхали у пошуках роботи, або ті, хто має там родинні зв’язки та через це переїхав. Але є й інший бік: є білоруси, які переїхали в Україну і проживають у нашій громаді. У перші дні повномасштабного вторгнення із цими людьми теж працювали на предмет того, чи спілкуються вони із родичами, які по той бік кордону. З цим працюють відповідні спецслужби.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Більшість наративів білоруської пропаганди співзвучні з кремлівськими, – експертка. ІНТЕРВ'Ю

Звісно, що спілкування між родичами, які тут, і тими, хто там, відбувається. Але, думаю, про війну говорять не багато або не говорять. Питання війни є небезпечним для білорусів, які є вихідцями Шацької громади. Ми мали, на жаль, приклади, коли білоруська сторона оголошувала підозри, затримувала, ув’язнювала жителів Шацької громади. Було дуже проблематично повернути їх в Україну. Тема війни і того, що тут відбувається, дуже важлива, але ті, хто живе в Білорусі, дуже обережні з цим.

Ми знаємо точно, що значна частина вихідців з нашої громади, які проживають в Білорусі, орієнтована на Україну, готова допомогти і допомагає. Але ми і самі попереджаємо, щоб вони дбали про свою безпеку, перебуваючи там.

Віталій Бірук (Ратнівська громада):



У 70-90-х роках справді багато українців, у тому числі з нашої громади, поїхали жити у Республіку Білорусь. Хтось виїхав і після отримання Україною Незалежності. Багато людей їздили у Білорусь і до пандемії. Здебільшого – на роботу. Зараз ті, хто їздив на роботу, перестали це робити. Кордони закриті, сполучення жодного немає.

Мабуть, у кожної або через одну родину є родичі у Білорусі. Ситуація у всіх різна. Є такі, що перестали підтримувати зв'язки. Хтось спілкується, але не на тему війни. Якусь систематичність я тут виділити не можу. Скажу лише, що багато тих українців, які зараз живуть у Білорусі, відкрито підтримують нашу державу. Я це бачу навіть за їхніми дописами у соцмережах. Були випадки, коли родичі по той бік кордону допомагали інформаційно, заспокоювали. Але є й випадки, коли родичі, що живуть у Білорусі, не до кінця розуміють об'єктивну реальність, опинилися під певним впливом білоруської пропагандистської машини.

Випадки, коли хтось із вихідців громади повернувся в Україну після протестів у Білорусі у 2020 році чи тепер, після початку повномасштабної війни росії проти України, мені невідомі. Можливо, це станеться після нашої Перемоги, можливо, люди зараз бояться за свою безпеку.

– Чи актуальна для вашої громади проблема білоруського сигналу телебачення? Яка кількість населених пунктів має таку проблему, якщо так?

Олег Кух (Любешівська громада):

Білоруський сигнали телебачення у прикордонних селах Любешівщини є. Але разом з тим сьогодні наша громада має можливість доступу мережі Інтернет до кожної оселі. Люди мають доступ до офіційної інформації і орієнтуються у тому, що відбувається як у нашій області, так і у державі загалом чи за кордоном.

Сергій Карпук (Шацька громада):

За весь період моєї роботи не було жодного звернення щодо цієї проблеми. У попередні роки (до повномасштабного вторгнення) нам вдалось провести швидкісний інтернет (оптоволокно) в кожне село. Зараз Шацька громада покрита швидкісним інтернетом і доступом до телебачення Т2.

Віталій Бірук (Ратнівська громада):

У селищі Ратне такої проблеми немає. У селах, які розташовані поблизу самого кордону, така ситуація, принаймні до повномасштабної війни, була. Ми розуміємо, що боротьба йде на усіх фронтах.

– Чи відчутний вплив білоруської державної пропагандистської машини на жителів громади? Для прикладу, під час поїздок у деякі села Камінь-Каширщини нам довелося почути наративи на кшталт «у Білорусі краще, там ідеальний порядок і зарплати вищі», «лукашенко господар і тримає порядок». Хоча насправді ми розуміємо, що ця людина – диктатор і самопроголошений, а не обраний демократичним способом президент.

Олег Кух (Любешівська громада):

Я не можу сказати, що є яскраві приклади помітного впливу на жителів білоруської пропаганди. Якщо і є якісь поодинокі випадки, то мені вони невідомі. А Лукашенка «господаря» вже побачили всі і зрозуміли, хто він насправді, коли з’явилася реальна загроза вторгнення військ з території Білорусі.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Які неправдиві кремлівські наративи транслює білоруська пропаганда

Сергій Карпук (Шацька громада):

Наративи щодо «кращого життя в Білорусі» справді були на нашій території. Часто можна було почути, що в Білорусі «кращі дороги», «інфраструктура», «там дотримуються порядку», «там орієнтовані заклади на молодь, соціальну сферу». Але в 2021 році, думаю, кожен житель громади побачив, скільки коштів вкладалось в наші території. Це і в дороги, в комунальну сферу, будівництво спортивного комплексу. Багато всього було зроблено.

Ковід не давав можливості вільно проїжджати кордон, але я вже чув часто, що якби до нас приїхали білоруси і побачили, що зроблено, то вони були б здивовані.Зараз я вже не чую порівнянь з Білоруссю. Люди сприймають цю територію як соратника ворога. Але ми не можемо сказати, що соратником росії є кожен житель чи жителька Білорусі. Поки ми тільки впевнені у тому, що росію підтримує диктатор Лукашенко.

Тому питання інформаційної і просвітницької роботи є дуже актуальним.

Віталій Бірук (Ратнівська громада):

На сьогодні, відверто кажучи, якщо і говорять, то не на публіку, як раніше. Люди вже побачили, до чого призводять лукашенківські порядки, як обмежують права та свободи людей у Білорусі. Зараз я таких наративів не чую.

– Чи здійснюєте певну інформаційно-просвітницьку роботу, аби підвищувати медіаграмотність своєї громади?

Олег Кух (Любешівська громада):

Як правило, використовуємо для інформування населення лише достовірну інформацію з офіційних джерел, перевіряємо ті чи інші факти, джерела інформації. Ми є державна установа, а тому права на помилку в цьому плані не маємо. До того ж, наші працівники беруть участь у тренінгах, де отримують певні знання, в тому числі й з медіаграмотності. Це вимога часу. Знання зайвими не бувають. Це потрібно і корисно. Тому ми – тільки «за» співпрацю із ГО «Інформація в чистому вигляді» у напрямку підвищення рівня медіаграмотності серед жителів громади.

Сергій Карпук (Шацька громада):

Наскільки це можливо, ми інформуємо людей, проводимо цю роботу. Раніше ми навіть брали участь у грантових проєктах, якими підвищували інформаційну грамотність нашого населення. Звичайно, що цю роботу треба продовжувати і немає меж досконалості і меж цієї роботи. Тому добре було б заручитись і підтримкою ГО «Інформація в чистому вигляді», щоб далі продовжувати цю справу.

Віталій Бірук (Ратнівська громада):

Медіаграмотність зараз справді дуже важлива. Люди мають вміти спілкуватися у соцмережах. На сьогодні працівники селищної ради та її виконавчого комітету проходять навчання з розвитку медіаграмотності. Також маємо започаткувати і розвиток медіаграмотності серед жителів громади. Думаю, ми зможемо знайти напрямки співпраці із ГО «Інформація в чистому вигляді».

Інтерв'ю створене у межах проєкту «Посилення роботи медіа у боротьбі з ворожими наративами та інформаційними вкидами на території прикордонної із Білоруссю Волині», який реалізовує ГО «Інформація в чистому вигляді» у партнерстві з інформаційним агентством ВолиньPost за фінансової підтримки Чорноморського Фонду регіонального співробітництва – проєкту Німецького фонду Маршалла.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Інформація в чистому вигляді» і не обов’язково відображає позицію Чорноморського Фонду регіонального співробітництва – проєкту Німецького фонду Маршалла.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!