У Луцьку відкрили виставку світлин «Історії з окупованого Криму». ФОТО

Сьогодні, 28 березня, у Луцьку відкрили виставку світлин «Історії з окупованого Криму». В арт-галереї, що розташована у центральному універмазі, розмістили 22 фотографії українських репортерів та репортерок. Фотовиставку уже продемонстрували у Хмельницькому, Кропивницькому, Чернівцях та Дніпрі.

На прессконференції з нагоди відкриття виставки у Луцьку побувала й журналістка Інформаційного агентства ВолиньPost.

Кореспонденти Альона Савчук, Тарас Ібрагімов та Аліна Смутко, чиї світлини нині презентують, протягом кількох років відвідували окупований Кримський півовстрів і фільмували факти, що свідчать про репресії та переслідування кримських татар. Однак 2019 року медійники отримали заборону на в’їзд до Криму терміном від 10 до 35 років.



«Ця фотовиставка – привід говорити, що зараз відбувається у Криму з правами людини і про те, як ми можемо піднімати тему політичних в’язнів, допомагати і боротися за їхнє звільнення на тлі широкомасштабної збройної російської агресії», – зазначила модераторка заходу, голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.

Одна із авторок світлин, репортерка Альона Савчук каже: для людей, що нині мешкають у Криму, важливо розуміти, що вони не одні у своєму спротиві, і материкова Україна сприймає їх як частину себе.

І додає: «Ці знімки – невелика частина усіх тих історій з окупації, які пощастило побачити. Про людей, які залишилися вдома, попри залякування та погрози, арешти й суди, катування і приниження гідності з боку проросійських силовиків. Це історії про зруйновані долі сотень сімей, вигаданий тероризм, переслідування за національність, віру і позицію. Але також вони – про любов до своєї землі та свого народу, солідарність і взаємопідтримку, віру в перемогу правди й добра».



Заступник голови правління Кримської правозахисної групи Володимир Чекригін зауважує: із початком повномасштабної війни ситуація з правами людей у Криму стала значно гіршою. Оскільки російське законодавство поширюється й на тимчасово окуповані території, втрапити за ґрати у Криму можна навіть за лайк чи коментар у фейсбуці під постом про Україну. Ба більше, проросійські силовики часто втручаються й у приватні листування.



«Якщо ви, наприклад, виклали сторіс під українську пісню – вас будуть розшукувати. А коли знайдуть – у кращому випадку будуть змушувати записувати відео з вибаченнями. Все це робиться для того, щоби змусити українських громадян мовчати, залякати їх», – пояснює Володимир.



До слова, станом на зараз понад 150 громадян України є політв’язнями, серед них – 15 журналістів. Частина ув’язнених перебуває в окупованому Криму, частина – на території російської федерації.

Батько політв'язня Валентина Вигівського, член правління Об'єднання родичів політв'язнів Кремля Петро Вигівський бореться за звільнення сина з 2014-го. Сім’я Вигівських – одна із перших у Криму, на чию долю випало таке випробування. Сина пана Петра засудили за шпигунство, а його справа й досі засекречена.



Валентина утримували у московському СІЗО Лефортово, а в грудні 2015 року Московський обласний суд засудив Валентина до 11 років колонії суворого режиму. Нині він відбуває термін в колонії у Кірово-Чепецьку, що майже за 2 тисячі кілометрів від Києва. Валентин часто опиняється у штрафному ізоляторі.



«Тоді не було напрацьованих механізмів, я не розумів, до кого звертатися, у які двері стукати. Найперше, що зробив – пішов у відділок міліції писати заяву і почав пошуки своїми силами. Підняв на ноги всіх, навіть кримська самооборона допомагала шукати. До речі, Вигівського таки знайшли, але це був не мій син.



Я ворогу не побажаю того, що відчув, коли зник Валентин. Єдине, що тримало і тримає нашу сім’ю – розуміння, що йому треба допомогти, а, отже, ми повинні продовжувати боротися. До речі, момент публічності, коли історія політв’язня на слуху, – запорука його безпеки. Тож ця виставка – не лише про мистецтво», – каже Петро Вигівський.

Після початку повномасштабного вторгнення, зазначає, умови утримання Валентина та інших українців суттєво погіршилися. Відсутній консульський нагляд, не працює пошта, немає можливості робити передачі та перерахувати кошти на рахунок. Посилився психологічний тиск з боку охоронників та співкамерників. Окрім того, посилилась цензура.



«Ми не можемо говорити телефоном, не можемо бачитися. Тільки листуватися, але обережно. Коли з дружиною писали листи про ситуацію в країні – їх не доставляли. Фото іноді відправляю, але замазую у фотошопі, якщо в кадрі якийсь лозунг патріотичний, наприклад. Виставку у Луцьку покажу, якщо сфотографуєте мене», – ледь не зі сльозами на очах простягає пан Петро фотоапарат нашій журналістці.

Щодо перспектив звільнення сина Петро Вигівський каже: вся надія на Збройні сили України, адже відбування тюремного терміну – все ще не гарантує визволення Валентина.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!