21-річний боєць, який перебуває на реабілітації у волинській лікарні, розповів, як з побратимами виходив з Маріуполя

Юрію Аракєлову – 21. Він родом з Маріуполя, міста на Донеччині, яке знищили і захопили російські війська.

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» поспілкувався з військовим під час його перебування на реабілітації в одній з волинських лікарень.

Юрій жив у Приморському районі Маріуполя. За його словами, не зовсім благополучному щодо злочинності. Ще з 90-х, про які співрозмовник знає тільки з розповідей, там заведено займатися боксом, вміти за себе постояти.

Юрій теж ходив в спортзал, а в 2021 році вирішив, що готовий постояти не тільки за себе, а й за Україну. Підписав контракт і став до лав 56 окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України. Коли у 2022-ому почався повномасштабний наступ, Юра захищав рідну землю.

«Я сам з Маріуполя, моє місто розбили, і мені дивом вдалося вижити. Як це я тепер маю наплювати на все, розвернутися і піти? У мене забрали все: моїх близьких родичів, мою маму та брата. Я не можу їх побачити, тому що вони зараз за кордоном. І от в саме такі моменти мене огортає злість. Як можна бути спокійним, коли лінія фронту за 20 км від твого дому? Як можна не поважати воїнів, які віддали життя за твоє місто?», - каже боєць.

Спершу 56 бригада тримала оборону в районі, який називали «Зірка», і це був крайній спостережний пункт в напрямку армії окупантів. У квітні 2022-го, коли міста майже не залишилось, Юрин підрозділ вийшов з Маріуполя. Це зараз ці події можна вмістити в кілька речень, а тоді ці вісім днів здавались вічністю. Юра пригадує, що кілька діб взагалі нічого не їв, а пити доводилось просто з калюж.

«У інших хлопців, напевно, були такі самі відчуття, але я не цікавився, не підходив до них із запитанням: «Брате, як твої ноги?». Я звичайно думав, що мені погано, треба щось робити; сидів і розминав та масажував м’язи, щоб хоча б якось зняти з них навантаження. Далі, десь після 2-3 діб виходу з Маріуполя, я йшов автоматично, а в голові була думка: «Зараз зупинишся, і тобі кінець, треба йти».

Людина, яка тоді врятувала групу військових, каже Юрій, це капітан 21-го батальйону з позивним «Ворон». Саме він вивів з Маріуполя своїх побратимів.

«Чесно кажучи, цій людині я завдячую життям, і якщо він зараз мені зателефонує та скаже: «У мене проблеми», я зроблю все, щоб йому допомогти, тому що він зберіг моє життя та життя тих людей, які вийшли разом з нами. Хоча, на жаль, двоє з нас згодом загинули».

Щоправда допомагали і цивільні, – розповідає Юрій. В одному з сіл поблизу Маріуполя, яке й нині перебуває під окупацією, бійців нагодували, перевдягнули і підказали як оминути ворожі блокпости.

«Батько вийшов ввечері покурити, аж тут йдуть два хлопці: один у піксельних штанах, інший в берцях. Кажуть, що вони цивільні, але ми зразу зрозуміли, в чому справа і сказали їм зайти у двір сховатися, – розповідає Олександр, який нині живе в окупованому населеному пункті Приазов’я. – Хлопці розповіли, що хочуть їсти і їх багато. Мама наготувала сумки, дали одяг. Я розказав, що ввечері буде літати безпілотник і пояснив де і як пройти, щоб не попастись в руки русні. Ми обмінялись з Юрою телефонами. Коли вони вже вийшли на підконтрольну Україні територію, то я з ним зв’язався. Досі намагаємось тримати контакт. Я народився в Україні. Маріуполь був і буде українським. Це наші воїни, вони потребували допомоги і ми їм допомогли».

Про дружбу в умовах, коли кожен день може стати останнім Юра говорить найбільше.

«Коли ти приходиш на передову, хлопці, які знаходяться з тобою поруч, автоматично стають побратимами. Згодом минає один бій, другий, третій, і виникають ситуації, коли хтось лякається, лягає та каже: «Хлопці, я не буду підніматись, я боюся кулі». Хтось навпаки буде бігати і подавати тобі патрони, щоб ти міг стріляти.

З кожним боєм, з кожною стресовою ситуацією, ти дійсно розумієш, хто нормальний, хто наживається на війні, а хто просто боягуз. Проте не можна називати людину «боягузом» тільки тому що вона злякалася, адже таке могло статися і зі мною.

Буває, отримуєш наказ збиратися і вирушати на завдання. Прильоти, вибухи. Тобі страшно, але ти переборюєш себе. Вибору вже немає. Ти все одно туди підеш. Страх й гордість за себе та товаришів, готових йти. Усвідомлення невідомості і невідворотності лякає».

Юнак каже, що під час боїв хлопці найчастіше говорять саме про сім’ю, рідних: хто, де в кого і навіть намагаються жартувати.

«Війна – це, в першу чергу, страх. Тваринний страх. Коли ти стоїш в ступорі і не знаєш, що тобі робити. От як на картині «Крик» (Відома картина норвезького художника-експресіоніста Едварда Мунка, – ред.). Коли людина ошелешена стоїть, щелепа відкрита, світ завмирає…

Війна – це смерть. Як би я її зобразив, не знаю, але смерть була різна. Я бачив, як люди помирали від серцевих нападів, просто тому, що страшно і серце не витримує. Когось розриває уламком, у когось влучає куля. Зачепить артилерією, відірве ноги, а через 20 хвилин у нього скляні очі. Смерть буває різна.

А ще війна показує хто є хто. Хто просто красномовив, а хто мовчки пішов захищати свою країну.

Краще не тримати це все в собі. Я нещодавно це зрозумів, коли почав спілкуватися з психологом. До цього я замикався і мене це дуже пригнічувало…Згадую кожного загиблого бійця. Людина жила собі, так само як і я сьогодні, завтра я прокинусь і дізнаюсь, що він «200». Як так?»

Єдина ціль Сил оборони України – виконати завдання і зберегти життя команді. Єдина мотивація – побачити ще раз рідних. Люди які говорять, що пройшли пекло і залишилися з двома руками та ногами, повинні боротися. В них є досвід і влада над страхом, – вважає Юрій.

«Багато хто думає, що росіяни награються, настріляються і підуть. Насправді все не так. Якщо немає відсічі на певній ділянці, то росіяни завалюють масою і проривають нашу оборону. Українська тактика – тотальне знищення ворога».

Юрій боронив рідний Маріуполь, брав участь у боях за Піски та Первомайськ. А зараз разом з побратимами дає відсіч ворогові поблизу Вугледару. Попри травми має чимало планів і мрій, але найсильніші з них це побачити свою сім’ю і зустріти перемогу.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!