«Готуйтесь битися»: як на столі Залужного розгорталася боротьба за Україну

Приблизно за місяць до початку повномасштабного вторгнення Росії Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний перебрався у приміщення поблизу Генштабу у Києві.

Про це пише Reporters.

В січні Залужний зібрав своїх помічників і сказав щось на кшталт: «Не всі з наших вірять, але я думаю, що росіяни таки полізуть. Зі злом неможливо домовитися, тому готуйтеся битися».

О 5-й ранку 24 лютого, коли Росія обстріляла з повітря 24 із 25 українських областей і розгорнула наступ суходолом одночасно з півночі, півдня та сходу, Головнокомандувач ЗСУ був у тому-таки приміщенні неподалік будівлі Генштабу. Щоночі перебирав у голові можливі дії ворога й прораховував, чи точно нічого не пропустив.

«Очі» Гостомеля

Ранній ранок 24 лютого 2022 року. Над деталізованою картою України в кабінеті Залужного у Генштабі схилилися троє чоловіків: сам Головком та двоє генерал-лейтенантів — заступник Залужного Євген Мойсюк і начальник Генштабу ЗСУ Сергій Шаптала.

Двері кімнати, виділеної у сховищі під кабінет Залужного, відчинені. Після початку повномасштабного вторгнення він приймав у себе, зокрема, колишнього Головнокомандувача Віктора Муженка — генерала, який обіймав посаду у 2014-2019 роках і теж мав неабиякий воєнний досвід. Росія, що мріяла розколоти Україну, зокрема ідеологічно, отримала зворотний ефект — такими згуртованими ми ще не бували.

На кут столу, де розгорнута карта, сперся міністр оборони Олексій Резніков. Поруч із ним стоїть помічник Залужного полковник Олексій Носков.

Усі п’ятеро — як натягнуті струни: Головнокомандувач позначає на карті наші сили та прориви росіян, червоним маркером малює кола — місця, де просто зараз точаться запеклі бої.

Паралельно з цим генерал приймає численні дзвінки: захищеним дротовим зв’язком армійські командири доповідають йому про розгортання фронту, а в одному з месенджерів Залужного набирає Президент Володимир Зеленський. Двоє головних керівників країни емоційно обговорюють дальші дії та рух ворожих сил.

Те, що зараз діється, військові називають «доповіді і оперативна робота з нанесенням обстановки на карту», простою ж мовою — на столі Залужного в режимі реального часу розгортається боротьба за Україну.

Росіяни наступали одразу суходолом та з повітря, ситуація змінювалася щохвилини, тож від зосередженості та рішень Головкома безпосередньо залежав майбутній хід війни.

Тими днями лише генерал та його найближче оточення знали реальну кількість українських військових у боях, кількість наших втрат і кількість ракет та боєприпасів, які мали б стримувати агресора.

Попри небезпеку ракетних ударів, першого дня повномасштабного вторгнення Залужний спустився у спеціально облаштований поблизу Генштабу бункер лише в обід. Разом із ним у новосформованому центрі ухвалення рішень опинилося все військове керівництво країни.

Під вечір 24 лютого у кабінеті побільшало військових карт, але головна з них — та, що з оперативною обстановкою, — все ще розгорнута на столі.

— Валерію Федоровичу, — доноситься хриплий голос по той бій слухавки. — Щоб працювати, потрібні «очі», ви ж це луччє за мене знаєте. Може, є хтось у Гостомелі на місці? Дуже треба хтось на «глазах».

Пізно ввечері 24 лютого російський десант зайшов на територію України зі сторони Білорусі на 35 вертольотах, штурмових Су-25 і бомбардувальнику Су-24. Щоб не помітила наша протиповітряна оборона, ворожі «пташки» йшли низько над водою — вздовж Київського водосховища. Так звані російські експерти назвуть операцію в Гостомелі найскладнішою зі своїх атак із повітря. Тим часом українці дадуть тим подіям іншу назву — «гостомельський капкан».

Через, зокрема, дуже високу інтенсивність бойових дій, Сили оборони зафіксували російських десантників надто пізно — буквально на підльоті до аеродрому «Антонов». На відміну від тих окупантів, що проривалися суходолом, росіяни на вертольотах, штурмовиках та бомбардувальнику були тренованими десантниками, чиїм завданням було швидке облаштування плацдарму для майбутньої окупації Київської області та самої столиці.

— Терміново потрібен хтось свій у Гостомелі. Шукаю «очі», — таке повідомлення захищеним месенджером надсилає друзям у військових колах помічник Залужного, полковник Олексій Носков.

Решта військових у кабінеті роблять те саме: кожен гортає телефонну книгу і буквально розсилкою закидає знайомих військових та волонтерів із Київщини. У ці хвилини від місцевих людей, яким можна по-справжньому довіряти, залежить не тільки успішність відбиття атаки ворожих спецпризначенців, а й майбутня оборона столиці України.

Вірить у своїх

— Є! — хвилин за п’ять вигукує Носков. — На місці є свої. Зв’язуємося!

Через майже рік, насичений подіями, полковникові Олексію Носкову важко пригадати, хто саме підказав йому телефон перевіреної людини з Гостомеля. Але він напевне знає — погодитися на авантюру з коригувальником із народу так легко міг тільки Залужний.

— І це не тому, що в нього тоді просто не було вибору, — вже зараз каже Носков. — А тому, що Головком дійсно вірить у своїх. Після першої ж пристрілки ми зрозуміли, що по той бік телефону — дійсно наша людина.

Буремної ночі «очима» Гостомеля став чоловік на ім’я Руслан. Він наводив та коригував нашу артилерію голосовими повідомленнями у режимі реального часу в одному з онлайн-месенджерів. Все, що Руслан передавав військовим, на 100% виявлялося правдою. Зокрема завдяки чоловіковим «метрів 50 лівіше» і «пацани, красавчіки, ви попали, бачу дим» аеродром «Антонов» вдалося втримати.

Під час боїв у Гостомелі сильно потерпіли легендарний Ан-225 «Мрія», найбільший у світі літак, і Ан-124 «Руслан», який мав кодове ім’я НАТО «Condor». І хоч офіційних повідомлень про спробу відігнати «Мрію» не було, але Руслан іще тоді казав військовим, що чує характерний звук роботи двигунів — Ан-225 та Ан-124 відчайдушно намагались підняти в повітря.

"Від початку повномасштабного вторгнення генерал Валерій Залужний вперше вийшов надвір 18 березня. Три тижні до того він щоночі підіймався з бункера в кабінет, щоб хоч трохи побути наодинці з собою. Решту часу Головком проводив над картою. Станом на лютий 2023 року генерал Валерій Залужний дав усього кілька інтерв’ю західній пресі. Reporters, як і десятки інших українських видань, також воліли би записати ґрунтовну розмову з Головнокомандувачем ЗСУ, але, зважаючи на тривання російсько-української війни, наша редакція вимушена наразі обмежитися цим текстом — матеріалом, який, завдяки свідченням очевидців, бодай трохи дає розуміння того, яка ж людина стоїть за постаттю генерала Залужного", - зазначають у виданні.

Текст Ольга Омельянчук,

Ілюстрації Дарія Ковтун.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!