Сценаристка «Телебачення Торонто» вирвалася з окупації і створила власне медіа

Медійниці Юлії Найдиш – 28. Нині вона мешкає у Києві, співпрацює із проєктами «Телебачення Торонто» та Ukraїner, а нещодавно запустила власний – «Дикий Схід». Та ще кілька місяців тому дівчина намагалася вибратися з-під окупації. Зрештою, Юлії вдалося евакуюватися за кордон. Щоправда, виїжджати довелося через Росію…

У рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною спілкою журналістів України, розповідаємо її історію.



Юлія Найдиш – уродженка села Євсуг, що розташоване на півночі Луганщини. У сфері медіа Юлія працює з 2018 року, утім свої перші кроки робила в регіональних виданнях ще у 2012-му.

«Перший досвід роботи, під час навчання в університеті у 2012 році, зараз викликає огиду. Бо я стажувалася і отримувала базові навики журналістики у «заслужених журналістів», які дещо згодом стали російськими пропагандистами. Але це вже зовсім інша історія», – зітхає Юлія.


Перед тим історія була все ж успішнішою. 2011 року дівчина переїхала з рідного Євсуга у Луганськ. Саме там ще зовсім юна Юлія мріяла здобути фах тележурналістки. Та провчитися встигла лише три роки – до початку бойових дій на Сході. У свої 19, коли молодь думає про подорожі і кар’єру, не знала, як жити далі. Університет релокували, а половина одногрупників виявилися лояльними до Росії.

«Дистанційно я таки довчилась і 2015-го отримала свій перший диплом. Тішило, що моє село не було окуповане на той час. Тож, переживши ту кризу, я зібралась з думками і зі спокійною душею переїхала у Київ. Там працювала SMMницею в GarnetInternationalMediaGroup. А дещо згодом – сценаристкою «Телебачення Торонто», – розповідає медійниця.

Працюючи дистанційно, Найдиш мала змогу навідуватись додому, як часто зазначає, у тоді ще «вільну Україну». Та зима 2022-го знову змусила відчути страх.

«У лютому я була на Луганщині. У те, що наступ буде, ніхто не хотів вірити. Якщо підсвідомо ми очікували, що Росія захоче окупувати всю Луганську область, то розмови про широкомасштабне вторгнення здавалися маячнею. Я пам’ятаю клоунаду, яку Путін влаштував 21 лютого, визнавши так звану незалежність «Л/ДНР», – пригадує Юлія.

Інтернет у селі зник 23 лютого. Та це не стало для дівчини якимось шоком, адже проблеми з мережею у Євсугу постійні. Ще до повномасштабної війни писати сценарії для «Торонто» іноді доводилося на кладовищі, бо саме там «тягнув» 4G.

«24 лютого я прокинулась не через вибухи. Просто мій внутрішній будильник вирішив спрацювати о 5 ранку. Так і почалась для мене велика війна. А тепер уявіть: із двох боків села – Росія, з іншого – окупована територія», – ділиться спогадами про перший день широкомасштабного вторгнення Юлія Найдиш.


Усвідомивши, що в країні розпочалася повномасштабна війна, Юлія не знаходила собі місця. Каже, що навіть телефонувала у службу порятунку, аби запитати, що робити. Зрештою почала нервово збирати тривожну валізку і дзвонити усім родичам. Правда, на пропозицію разом евакуюватися, ніхто не погодився, бо «як можна покинути рідну домівку».

На початку березня у селі зник зв’язок. Але місцеві і досі не розуміли, що їхній населений пункт окупували рашисти. Територією спокійно їздила техніка з літерами Z, а вороги, попри мітинги у сусідніх містечках, вели себе так, нібито справді прийшли визволяти «братній народ».

«Мої слова звучатимуть банально, але опір був! Жителі Сходу не хочуть бути з Росією. Звісно, є різні люди, як і скрізь. Пригадую, як вперше за три тижні в окупації, вирішила таки вийти з дому. Зловила «попутку» в Старобільськ. У тій автівці грав типовий російський шансон. Хтось намагався підлаштуватися, як цей водій, наприклад. Ми проїжджали блокпост, і якраз на моменті «Я мєчтаю вєрнутса с вайни» заглядає у вікно окупант. Чесно, це якийсь сюр», – розповідає Найдиш.


Згодом дівчина надумала евакуюватися. Спершу планувала податися в Краматорськ, який якраз тоді пережив жахливу трагедію на залізничному вокзалі. А згодом із тріском провалився план евакуації гуманітарним конвоєм.

«Зараз розумію, як поламані плани врятували мені життя. Гуманітарний конвой, в якому мала їхати, обстріляли. Із новин стало відомо, що там загинули люди», – розповідає медійниця.

Зрештою, Юлії таки вдалось виїхати за кордон. Щоправда, через Росію, вдаючи, що «їде до родичів». Утім спочатку на медійницю чекала фільтрація. Перевіряли, каже, лише її і чоловіків. Підозрює, що так трапилось через мову, бо, стоячи на кордоні, зі своїм знайомим розмовляла не російською, як усі, а звичним для неї суржиком.

«Пам’ятаю, як прикордонник казав, що зараз так треба, бо кордон, а от у вересні приєднаємось до Росії і все буде добре. Будучи на території РФ, я боялась, що хтось прочитає мої думки. Але який це кайф, коли на кордоні з Естонією я могла не приховувати свою русофобію, так як це робили естонці», – зазначає Юлія усміхаючись.


Вдруге Найдиш спокійно видихнула уже в Латвії. Там дівчина зупинилася на кілька місяців. Якось в інтерв’ю українському виданню Юлія сказала, що повернеться на Батьківщину тоді, коли відчує, що здатна їй допомагати, а не заважати. У липні так і сталося. Однак передувала цьому не дуже приємна історія.

На полицях однієї з латвійських книгарень Юлія Найдиш помітила пропагандистську літературу зі змістом на кшталт «Крим – історична територія Росії». Зустрівши таке в Європі, здивуванню дівчини не було меж. Та замість того, аби просто нервувати, медійниця вирішила діяти. Через два дні, розповідає, книги з прилавку прибрали.


Повернувшись у Київ, дівчина прагнула бути корисною своїй країні, та спершу мусила знайти себе. Надихнуло, каже, звернення президента на День незалежності. Точніше – кадр із танком, який проскочив у відео.

«У центрі Києва стояла бойова машина з надписом Старобільськ. Мене це дуже розчулило. Так, я із села, але Старобільськ для мене дуже рідний. Коли я побачила той танк наживо – розписала його назвами населених пунктів північної Луганщини. Поки я це робила, до мене підходило чимало земляків. Їхній погляд нагадував мій… Коли ти обіймаєш земляків, які пережили схожий досвід, – особливо тепло», – ділиться Юлія.


Тема Сходу дівчині болить особливо, тож саме їй присвячений новий проєкт Юлії. Медіа в тік-тоці «Дикий Схід» прагне ліквідувати розкол між сходом і заходом України, створений проросійськими силами та російською пропагандою:

«Я сподіваюсь, що цей проєкт зможе показати, що ми, українці, розуміємо одне одного. Хоч як би проросійські сили і російська пропаганда не намагалися десятиліттями переконати нас у зворотньому».

Ідея «Дикого сходу», зазначає, виникла і була розроблена завдяки акселераційній програмі Mediengeist, яку провело видання «Куншт» спільно з Ґете інститутом.

Платформою для розвитку обрали Тік-Ток неспроста. Річ у тім, що відео у цій мережі значно легше просувати, тож ефекту, каже, більше, аніж було би від новин у новоствореному Телеграм-каналі. До того ж, основна мета проєкту відбілити репутацію Луганщини і Донеччини шляхом спростування усталених міфів та стереотипів, сформованих російською пропагандою. А відео короткого формату із цим здатні впоратися.

Проєкт лише стартував, та Юлія тішиться першим успіхам: відео, опубліковане 20 січня, менш ніж за тиждень набрало понад сто тисяч переглядів.

@uaskhid

Переосмислюємо. І позбуваємося нав’язаних стереотипних уявлень про українців

♬ Beat Automotivo Tan Tan Tan Viral - WZ Beat

Нині кожен праюцює на своєму фронті – Юлія наближає перемогу у тік-тоці. Утім запевняє: українці й українки мусять перемогти таки воєнним шляхом.

А щоби перемогти, жартує Юлія, треба не здатися.

«Ми не повинні опускати руки, як би складно не було. А ще ми мусимо постійно нагадувати про те, що Луганщина, Донеччина і всі тимчасово окуповані території – це Україна», – резюмує медійниця.

Ольга ВОЗНЯК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!