Волинянка виборола золото на міжнародних змаганнях і повернулась на фронт

Волинянка Майя Москвич привезла з Ігор воїнів, які нещодавно відбулися у США, три золоті медалі для України і повернулася на фронт здобувати наступну перемогу.

Під час короткотермінового перебування ветеранки російсько-української війни і водночас бійчині Збройних сил України у Луцьку «Сила правди» записала з нею інтерв’ю.

Наприкінці серпня в Орландо (Флорида, США) відбулися міжнародні адаптивні змагання для військовослужбовців та ветеранів, які отримали поранення, були травмовані або захворіли, виконуючи свої службові обов’язки, Warrior Games (Ігри воїнів). Міністерство оборони США організовує цей захід вже шостий рік поспіль.

Цього разу у змаганнях вперше брала участь збірна України. Наші ветерани показали високий результат і завоювали 93 медалі, посівши друге місце в загальнокомандному рейтингу. Троє учасників команди – волиняни – Богдан Оксентюк, Павло Ковальський і Майя Москвич.

Майя Москвич здобула першість зі стрільби з лука, кульової стрільби з гвинтівки стоячи та перемогла у гольф. Після змагань бійчиня ЗСУ на півтори доби повернулась у рідний Луцьк.

«Українська збірна мала складатися з 40 спортсменів. Однак через війну на жаль змогло поїхати лише 32 учасників. На той момент двоє членів команди – Андрій Котовенко і Олійник Дмитро – загинули на війні. Дехто отримав поранення, ще кілька членів збірної не змогли поїхати через те, що вони брали участь у бойових діях і не змогли залишити свої підрозділи. Наприклад, Яна Зінкевич (Яна Зінкевич – командирка добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» – авт.)

Не поїхав і мій тренер зі стрільби з лука Дмитро Сидорук, який також загинув. Цього разу українське збірна здобула аж 93 медалі. Це дуже багато, але не найбільше. Найкраще виступила команда «Air Force» американських повітряних сил. Вони були нашими менторами, патронами на змаганнях.

Майже всі члени нашої команди здобули медалі і ті, хто навіть не здобув, виступили досить результативно. Я вважаю, що це успіх команди і кожного члена збірної», - розповіла Майя.

Майя розповіла, що і у Великобританії, де команда готувалася до змагань, і, власне, в США українців приймали як побратимів.

«Через бойові дії на території України, тренувальні збори проводити тут не було б безпечно. Тому збори у нас проходили в Англії. Майже півтора місяці ми жили і тренувались на базі організації, яка опікується ветеранами з вадами зору. Це неподалік містечка Брайтон, на півдні, на березі Ла-Маншу.

Нас дуже тепло приймали. Було так незвично скрізь бачити українські прапори. В громадському транспорті, на вулицях інколи зав’язувались розмови з людьми. Вони знають про Україну, про те, що тут відбувається.

Як виявилося, багато українців зараз живе в Британії. Ми спілкувались з ними. Британці інколи підходили, висловлювали свою підтримку. Просто дістаєш прапор України, розгортаєш його і почуваєшся зіркою, бо люди підходять і просять сфотографуватися. В Америці теж була дуже тепла зустріч. Ми приїхали командою пізно вночі і нас зустрічали учасники змагань, котрі жили в готелі. Це була перша ночі, а вони стояли і махали нам прапорами, вітали нас. Моя подруга з команди Ярослава Мазур каже: «Кого можна зустрічати о першій ночі?» Я подумала, а кого б я зустрічала о першій ночі? Напевно побратимів, які повертаються з якоюсь бойового завдання. Вона каже: «Точно!» Ми для американців напевно теж побратими, які їхали прямо з війни. І от вони нас зустрічали. Навіть вночі», - каже волинянка.

Це не перше золото, яке Майя Москвич привезла з міжнародних змагань. У 2018 році будучи ветеранкою Антитерористичної операції на сході України, вона брала участь у Іграх нескорених (Invictus Games), що відбувалися в австралійському Сіднеї. Тоді наша землячка також перемогла у командній та в індивідуальній стрільбі з лука.

«Тоді я змагалася в категорії «жінки». У мене було від 8 до 16 конкуренток. Зараз це відкрита категорія і 40 лучників. Чоловіки і жінки в тій самі категорії. Для дівчини виграти такі змагання в стрільбі з лука складно. Якщо порівняти ті змагання і нинішні, то Warrior Games найвищого рівня складності ветеранські змагання»

Серед перших зустрічей в рідному Луцьку – спілкування з вихованцями. Стрілецький клуб «Луцькі соколи» Майя Москвич заснувала влітку 2019- го. Довгий час хлопці і дівчата не могли знайти приміщення для тренувань. Згодом назустріч «Луцьким соколам» пішло керівництво школи №19, надавши для занять тир у підвальному приміщенні. Відтак станом на перше вересня укриття цієї школи було одне з небагатьох в прийнятному для початку навчального року стані. Майя – єдиний тренер у клубі. Відколи вона пішла на фронт тренування призупинили.

«Зараз складно щось планувати. Багато дітей виїхало за кордон і поки лишаються там. Організаційні спроможності обмежені. Мені би дуже хотілося, щоб лучний спорт на Волині розвивався. Дуже хотілося б, щоб був завершений ремонт в приміщенні, яке зараз є укриттям і водночас нашим тиром. Дуже хотілось б, щоб міська рада нарешті пішла назустріч і зробила якийсь маленький майданчик для стрільби з лука.

Наприклад, майданчиків для гри у футбол, баскетбол, волейбол є десятки, а для стрільби з лука – жодного. Я думаю, що ми вже достатньо накидали медалей. Я не знаю, які треба ще аргументи, що цей спорт потрібно розвивати? Все що можна я вже сказала. Листи писала десятками. Ми проект навіть виграли хороший на купівлю комплектації на цей майданчик. Далі все буде залежати від того, наскільки піде назустріч міська рада. Якщо підуть – будемо розвиватися. А якщо взаємодії з міською владою не вийде, доведеться шукати її в іншому місті.

Дякую тим людям, які допомагають нашому клубу і прошу, щоб їм Бог віддячив сторицею. Коли я ходила по Луцьку і просила взяти в оренду будь-який тир закинутий, мені десятки людей відмовляли, мене виганяли, мені казали: не треба, не можна. Лише в 19-й школі мені сказали: в принципі можете робити. І ми це робили. І ось прийшов час, коли Бог їм віддячив. Я, наприклад, не можу віддячити їм, але от трапилася війна, а вони тепер мають укриття», - зазначає Майя.

На Ігри воїнів у США Майя їхала не з рідного Луцька, а з зони бойових дій. Адже після 24 лютого пішла до військкомату, щоб стати на захист батьківщини. Мала відповідний досвід. З 2014 року служила у батальйоні спеціального призначення імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Пізніше в розвідбатальйоні «Гарпун», який згодом трансформувався у «Миротворець». Що таке війна знала не з розповідей.

– Я думала, що я не піду воювати. Навіть, коли була інформація про те, що готується наступ, я не планувала йти служити. Я не бачила себе більше у війську. Але коли почалася війна, моє серденько прокинулося і дало знати, що я все-таки – воїн, я – військовослужбовець, я – ветеранка. Моє місце – на службі і я це відчула. Я зі зброєю почуваю себе більше в безпеці. Тож вже наступного дня після вторгнення я пішла у військкомат. Там було багато добровольців, місця в тербатах вже закінчилися, тож довелося трошки почекати поки знайшли в який підрозділ мене записати. Уже на п’ятий-шостий день війни я була в підрозділі зі зброєю, у формі.

Куди поїде підрозділ – я з ними буду до кінця війни. Мені здається, найважливіше зараз це спробувати зробити щось корисне, допомогти побратимам, бути в строю і було би добре застати перемогу України. Було б добре залишитись в живих. Я думаю, що це чудовий план!- розповідає волинянка.

За кілька днів після цієї розмови Майя повернулася у свій підрозділ на лінію вогню. Відео зустрічі з побратимами вона опублікувала в соціальних мережах. Волиняни і, зрештою, вся Україна вболіває за Майю і кожного військовослужбовця, який, ризикуючи власним життям, проганяє російську армію з нашої землі.

Оксана Петрук
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!