Майстерня у Луцьку безоплатно ремонтує автомобілі на фронт і адаптовує машини для воїнів з інвалідністю

Автомайстерню на вулиці Ковельській, що у Луцьку, знайти не важко. Про автомобільний клуб «Поршень Волині» знають усі місцеві. Та й немісцеві теж. Відремонтовані автівки або, як їх називає засновник робітні, «дітища» їздять вже дорогами не лише України, а й Сполучених Штатів Америки.

Як і раніше, до повномасштабної війни, майстри «Поршня Волині» адаптовують автомобілі для людей з інвалідністю. Але російське вторгнення дещо змістило акценти у роботі – тепер тут ще й безоплатно ремонтують авто для воїнів Збройних Сил України. Саме у цій майстерні рихтують несправні і пошкоджені авто перед тим, як знову відправити на фронт.

– Ви шо, сєпаратісти? Хто ж так шланг фіксує? Давайте-но, зробіть, як має бути, – усміхаючись, повчає практикантів-автомеханіків засновник автоклубу для людей з інвалідністю Валентин Шабунін.



І недарма, бо ж від їхньої роботи інколи залежить чуже життя. Сам же Валентин, втрапивши в аварію 2007 року, ледь не втратив своє. Отримав важку травму хребта і відтоді пересувається на візку. Нині чоловік охоче займається улюбленою справою, допомагає країні і виховує двох донечок. Тоді ж – у 2007-му, каже, ладен був накласти на себе руки, якби не пильність близьких і… санаторій.



«Хотілося якусь пігулку ковтнути і не прокинутися. Депресняк конкретний був. А згодом мама принесла путівку в санаторій у Саках. І коли я туди приїхав, був настільки вражений, що вам не передати! Тисячі людей і всі на візках! Куди оком не кинь – всі щасливі: одні щось святкують, інші з жінками гуляють. Почав спілкуватися з ними і зрозумів, що тут і бізнесменів повно. Подумав, що жити таки можна і треба далі», – пригадує Валентин Шабунін.



Повернувшись до Луцька, почав дихати на повну. Тут ще й друзі подарунок зробили – придбали авто.

«Хлопці мені «Запорожця» подарували, треба було його обслуговувати. А куди не звернешся – всюди хрести малюють, мовляв, ми таких машин не робимо, лише «Мерседеси» і «BMW». А щоб ви собі розуміли, «Запорожець» – як конструктор Лего. Це одне й теж, що велосипеда розібрати, наприклад. Крім того, я брав участь в авторалі серед людей з інвалідністю. А це ж треба й оснащення авто переробити, змінити керування на ручне.



Словом, зрозумів, з якими проблемами стикаємось і вирішив набрати до мера. А покійний Луцький міський голова Микола Романюк нам завжди допомагав, ми його батьком називали. І от запропонував йому автоклуб для людей з інвалідністю створити. Я й до того очолював громадську організацію, але ми займалися соціальними питаннями, як-от знайти візок чи щось таке. Згодом затвердили статут саме для майбутньої майстерні. Нам допомогли знайти приміщення, надали інструменти, підйомник. І от з 2013 року процес пішов», – пригадує чоловік.



Нині Валентин має невелику команду – до 10 людей. Є хлопці постійні, а є ті, хто прибігає за потреби після дзвінка.

Волонтер-механік Олександр Наманюк раніше їздив на заробітки, але від початку повномасштабного вторгнення працює на благо України. Зокрема допомагає тут, у «Поршні».

«От гляньте на цю машину. Це ми вже її зробили майже. Рашисти вкрали все: акумулятор, прожектори, колеса. Патрубки паливні порізані... А ще ось дірок купа. Треба зарівняти, заварити металом, зашпаклювати і замалювати. Важливо, щоб воно й естетично гарно було, з душею робимо», – всміхається чоловік.



(Публікація створена в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України)



Окрім волонтерів, допомагають ремонтувати автівки й практиканти луцького училища.

«Мені порадили Валентина як крутого майстра, який навчить робити все. Із наставником справді пощастило. А ще мене вражає будь-яка благодійна діяльність, тож у майбутньому теж не братиму гроші у людей з інвалідністю. Зараз я можу воїнам допомагати, а це велика честь! Особливо класно усвідомлювати, що ми це все на совість робимо, а, отже, у захисників не виникатиме зайвих проблем із транспортом», – запевняє студент Яків Гаркуша.



Сталого графіку для улюбленої, а тим паче доброї справи, переконують, не може бути. Інколи треба попітніти до ночі.

«Від 24 лютого люди з інвалідністю зі всієї України активно телефонували. Для багатьох загострилася потреба в автомобілі. Комусь волонтери допомогли, хтось самостійно автомобіль купив, але замінити керування на ручне, щоб люди мали змогу евакуюватися з небезпечних населених пунктів, – обов’язок саме наш.

Згодом почали безоплатно ремонтувати авто тероборонівцям. Нині ж і на фронт для ЗСУ рихтуємо. Оцю сіреньку (показує на автівку – ред.) привезли з Харкова. Там ще історія така… Хлопець без ноги повернувся. Йому волонтери ще тут одну машину купили, а ми добре педаль переробили, перебрали підвіску і підняли саме авто. Зараз літає на Харківщині, радіє. Телефонував і казав, що «Нива» там не пройде, де від «Пасатом» летить. Не перестає дякувати. Такі моменти, звісно, гріють душу», – каже Валентин Шабунін. Додає, що нерідко бувають випадки, коли воїни після важких травм приймають рішення залишатися у війську, тоді автомобілі для них потребують переоблаштування.



Лагодити автомобілі механік обожнює, щоправда, недоброчесні люди нерідко й засмучують:

«Коли роблю своє діло, думаю, що таким чином наближаю перемогу. У кожного свій фронт, як кажуть. Але злість бере, коли бачу окремі автівки, чесно. Волонтери наївні та й можуть у тому не знатися, а їм «впарюють» зламки. А хлопці змушені купувати через безвихідь. Їм на «передок» треба їхати, а транспорт – у жахливому стані. Ну як так? Звичайно, ми їх підлатаємо, зробимо належним чином, бо це – наша робота, але все ж…»

Руки Валентина Шабуніна – в мазуті, а серце, каже, з Україною.



У перемозі України чоловік не сумнівається. І хоч боротьба зовсім нелегка, іншого розвитку подій не бачить.

«Це лише питання часу. У тих виродків ще багато ракет залишилося. Але нічого, їхні ресурси не вічні, та й нам зброю таки везуть. І все буде Україна! Я пишаюсь воїнами, пишаюсь простим народом. У них волі та жаги не віднімеш. А тих, хто на війні наживається, ніколи не зрозумію. Бог все бачить, кожен за своє відповість», – додає автомеханік.



Свою справу після перемоги чоловіки планують не лише продовжувати, але й розвивати. Мають намір відкрити ще один клуб і створити автошколу для людей з інвалідністю. Бо таки навчитися їзді і отримати водійське посвідчення для маломобільних людей – швидше необхідність, аніж розкіш. А нині, каже Валентин Шабунін, треба сумлінно працювати та вірити у ЗСУ. Повернути мирне небо – обов’язок кожного, і кожна справа – важлива й формує єдиний пазл, який потрібний країні.

Ольга ВОЗНЯК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!