У Луцьку на меморіалі досі розміщена комуністична символіка

Серп і молот, зображення Леніна і Сталіна та комуністичні гасла. Процес декомунізації, що стартував в Україні у 2015 році, так і не торкнувся луцького Меморіалу вічної слави. Виправдання знаходили різні: то казали «не на часі», то запевняли, що «це наша історія», то посилалися на складну бюрократичну процедуру…

Як не дивно, символіка вбивць і катів українського народу спокійно себе почуває у Луцьку і під час сьогоднішньої російсько-української війни. У цьому пересвідчилася журналістка 12 каналу Ольга Матвєєва.

На луцькому меморіалі вічної слави все нагадує про Велику вітчизняну війну. Війну якої не існувало, яку вигадав Радянський Союз. Існувала Друга світова війна, яка розпочалася у 1939-му, а не у 1941 році.

Цей термін – продукт радянської ідеології. І має мало спільного зі справжньою історією України. Брехня тут – від самого початку: війна в Україну, і зокрема й у Луцьк, прийшла разом із більшовиками у вересні 1939 року, коли Гітлер і Сталін поділили між собою Польщу. Утім, усі наступні роки радянська влада брехала, подаючи факт окупації Західної України як добровільне возз’єднання. Відтак дата «1941» на луцькому меморіалі – частина цієї брехні.

«Радянська влада, щоб приховати свій злочин, придумала міф про Велику вітчизняну війну, і цей міф був датований від початку німецько-радянської війни», – каже представниця інституту національної пам’яті Леся Бондарук.

Це пропаганда більшовицької комуністичної ідеології, яка в Україні прирівнюється до нацистської.

Та 1941 рік на пілоні – не єдине, що на цьому меморіалі треба змінити. Буквально над головами лучан височіє символіка кремля. Це двометрова позолочена копія ордена перемоги.

«Копії нагород є символами пропаганди. Це не справжня нагорода, це копія. І відповідно на цій нагороді є зображення Кремля із написом «СРСР», – пояснює Леся Бондарук.

Цей орден можна роздивитися і ближче: на пам’ятнику ще одна копія. На золотавій зірці із Кремлем пише «победа». За нею – напис: «У 1941-45 роках на території області діяв волинський підпільний обком».

«Тут не йдеться про боротьбу з нацистськими загарбниками. Тут лише напис на пропаганду комуністичних формувань. Відповідно це пропаганда, його потрібно знімати», – впевнена історикиня.

З Лесею Бондарук ми проходимось вздовж усієї стели, і майже в кожному написі знаходимо комуністичну пропаганду чи символіку.

Ось ще один пам’ятник, який потребує негайної декомунізації: «Партійним комсомольським та радянським робітникам, які загинули в 1946-1949 роках». Крапка тут віднедавна, раніше було продовження: «…з нацистсько-фашистськими бандитами».

«Тобто це були енкаведисти, які загинули в боях із борцями за незалежність України… Виходить, що ми вшановуємо славну пам’ять, а також тих, хто чинив злочини проти українського народу. Ми не можемо окупантів вшановувати», – переконує історикиня.

За 30 років незалежності прибрати цей пам’ятник так ніхто й не наважився. Хоча суперечить він не тільки українській історичній правді, а й першопочатковій ідеї меморіалу – ідеї увіковічення пам’яті про так звану Велику вітчизняну, яка закінчилася у 1945-му. Це пояснює луцький краєзнавець Олександр Котис.

«Він проєктувався з радянським наративом як місце пам’яті людям, які загинули у Великій Вітчизняній війні», – стверджує він.

Так чи інакше, а потреба змінити луцький меморіал назріла давно. Протягом років незалежності тут з’являлися нові пам’ятники.

«Частинка, яка стосується Другої світової війни, все-таки має бути збережена. Але меморіал досить велику площу займає, і можна врахувати все, що там є і має бути, змінивши повністю назву, підхід і концепцію», – пояснює Олександр Котис.

Отож, поки хтось – чи то активна громадськість, чи місцева влада – не перейде від слів до справи і не візьметься реально декомунізувати меморіал, над усім Луцьком буде й далі височіти символ агресора і вбивці українського народу – московський кремль.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!