Обіцяв повернутися Героєм: що розповіли про юного воїна Павла Усова батьки та побратими

14 березня Стара Вижівка і вся Волинь були у скорботі і на колінах зустрічали свого сина Павла Усова. Президент присвоїв йому звання Героя України.

Про життя Героя розповідає "Вісник".

Павло ріс на сімейних розповідях про свого пращура донського козака, який після Першої світової залишився на Волині, та про діда-журналіста Володимира, котрий чотири роки сидів у радянських таборах разом з Левком Лук’яненком. Потім його реабілітували.

"Павло зі школи мріяв бути військовим, займався спортом. Після армії вступив у Львівську академію сухопутних військ імені Сагайдачного. Він у цьому наслідував свого двоюрідного брата Романа, який зараз воює", – скупо розповідає тато Віталій про коротке життя сина.

«Він запам’ятався загостреним почуттям справедливості. Мав внутрішній стержень, не вмів лукавити, – згадує учня його класний керівник у Старовижівському професійному ліцеї Віктор Барчук. – От якось зробили у класі збитки. Почали розбиратися. Усі мовчали. Лише Павло сказав: «Хлопці, підніміться і скажіть, хто це зробив». І його послухали.

З 2018 року Павло Усов неодноразово був на передовій на Донбасі. У свої 26 років він дослужився до командира механізованої роти. У його підпорядкуванні були бійці, які йому в батьки годились. Та молодий військовий настільки швидко здобув авторитет, що до нього прислухались та поважали навіть удвічі старші воїни.

«Ми не бачили «совкової» армії, одразу познайомилися з фронтовиками, кожен з яких був готовий померти за Україну», – розповів одногрупник Павла. А побратими додали:

«Павло діяв настільки рішуче та впевнено, що хотілось запитати: «Точно 95-го року народження?» У ньому поєднувались сором’язлива хлопчача усмішка з неймовірною внутрішньою силою.

Для мами і тата він завжди залишався їхнім любим хлопчиком. Змирилися з його вибором професії, з тим, що часто їздив на Схід. Дуже хотіли, щоб син привів у дім невістку, мріяли бавити онуків. Та Павло з одруженням не поспішав. Усе віджартовувався, що встигне.

З 24 лютого, коли Росія віроломно напала, батьки втратили сон. Просили у Бога тільки про одне: щоб вберіг їхнього сина. Дзвонив Павло нечасто.

«Казав, що все добре. Ні слова про те, де він був, – розповідає Віталій Усов». – Востаннє ми його чули за два дні до загибелі. Ще тоді сказав: «Мам, я вернуся героєм, от побачиш». І пообіцяв, що одружиться.

Павло Усов дійсно повернувся у Стару Вижівку Героєм. У труні, накритий синьо-жовтим прапором. Він загинув 11 березня на Київщині.

«Вів у наступ свою роту. Відбили у ворога населений пункт, знищили багато техніки і живої сили противника», – лише декілька слів сказали про подвиг старшого лейтенанта Павла Усова у бригаді. Пообіцяли, що більше дізнаємось після нашої перемоги.

А 14 березня у сотень людей, які прийшли віддати останню шану Павлу, серце розривалося, коли мама й тато, проводжаючи сина з хати в останню дорогу, обійшли труну і окропили її святою водою та обсіяли зерном. Так прийнято у нас своїх дітей благословляти на весіллях.

Часто приходить Павло у сни до своєї сестрички Лесі і просить: «Скажи мамі, хай не плаче, а молиться. Під час молитви я сиджу поруч з нею».

Наталка СЛЮСАР
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!