Знайти загиблого воїна з Волині допомогла ікона

У церкві села Облапи Ковельського району прихожани прикладаються до незвичного образа Богородиці «Віднайдення загиблих». Саме завдяки молитві до неї рідним вдалося відшукати тіло місцевого жителя Романа Данилевича, який загинув в Іловайському котлі.

Про це пише газета "Вісник".

Одні казали, що в полоні, інші – у морзі

Роман працював у Луцьку, а дружина з донечкою жили у Ковелі. Кожних вихідних летів до них, а ще батьків в Облапах хотілося провідати. Саме їм принесли повістку, бо син там був прописаний.

– Мама згадувала, що взяла її, а потім казала Ромі, що у військкомат можна і не йти, бо ж особисто ні під чим не підписувався, – пригадує молодший на рік брат Віталій. – Але він одразу приїхав збирати речі. Мама плакала, просила не йти, а він обняв і промовив: «Мамо, а хто, як не я?»

Будучи у зоні АТО, завжди намагався знайти хвилинку, щоб подзвонити дружині. Розповідав про місцевих людей, звичаї, хоча ніколи конкретно не називав місця перебування, адже це було заборонено. Не жалівся на труднощі, та за ці кілька місяців на Сході дуже змінилися його пріоритети.

– Раніше він хотів більше грошей заробити, житло власне мати, а побачивши, яке швидкоплинне життя, мріяв про одне: повернутися додому та виховати багато діток, – пригадує дружина Оля.

24 серпня вранці ще розмовляв з нею, сказав, що звідусіль стріляють, але вони відійшли у безпечне місце. Подібну розмову мав і з братом.

– Ще о 12 годині ми говорили, – додає Віталій. – Рома казав, що їх обстрілюють «Градами». Відступили в інше місце – і там луплять. Ніхто й подумати не міг, що це наша остання розмова.

Про дальші події Віталій знає зі слів побратимів. Мовляв, бійці заховалися у бліндаж. Туди поцілив снаряд, і Романові осколком прошило легені. Його та ще одного пораненого і полоненого росіянина забрали у госпіталь. Потім Рому перемістили в іншу машину і мали везти у Старобешеве, але їх дорогою обстріляли. Відтоді ніхто не знав, де він подівся. Одні казали, що потрапив у полон, інші – нібито вже у морзі. А рідним серце завмирало від кожного телефонного дзвінка. Ридала дружина, мучилися від невідомості батьки.

– Спочатку на упізнання поїхав у Мелітополь. Звідти сказали їхати у Маріуполь. У місцевому морзі розповіли, що тіло брата і ще 32 десантників перевезли у невідомому напрямку, – пригадує ці страшні моменти молодший брат. – Тоді стали шукати у різних моргах. Знайома з Харкова порадила їхати у Дніпро. Шукав у морзі Мечникова, а потім в Ленінському серед 120 зниклих безвісти впізнав свого брата.

За Романом померли батьки

– Неодноразово спілкувалися з мамою Людмилою, розділяли її переживання про сина, – приєднується до спогадів настоятель місцевого храму Василія Великого протоієрей Віталій Вітик. – Якось я запропонував відслужити акафіст до ікони «Віднайдення загиблих». У церкві мав її зображення, яке вирізав у якомусь журналі та освятив. Ми молилися, а за кілька днів дізналися, що тіло Романа знайшли аж у Дніпропетровську. Смерть цього патріота для всіх стала величезною втратою, а особливо побивалася мама. У молитвах, духовних бесідах намагалися її підтримати. А після похорону прийшла у церкву і запропонувала подарувати храму ікону «Віднайдення загиблих», яка допомогла відшукати тіло сина.

Раніше цей образ рідні бачили в одному монастирі на Рівненщині, тому мама й вирішила, щоб у їхньому селі була така ікона. – Цією іконою Богоматір дає нам останню надію, щоб не впасти у розпач і зневіру. Надія полягає в тому, що Діва Марія може дістати грішника, який розкаявся, навіть з пекла. Ця думка виражена і в іконографії образу: Матір Божа тримає Богонемовля у міцних обіймах, а разом з ним – душу кожного, хто розкаявся, – каже священник. – Є образ, де Пресвята зображена без головного убору. Пояснюють цю особливість так: Богоматір завжди поспішає врятувати, забувши навіть покрити свою голову. Нині багато християн сподіваються на молитовне заступництво Божої Матері навіть у найскрутніших ситуаціях. Варто пам’ятати – хто молиться серцем, той буде почутий.

Страшний похорон воїна-односельчанина був в Облапах. Романа всі знали як доброго компанійського хлопця, хорошого сім’янина. Йому було лишень 33 роки, як обірвалося життя. Не передати словами величезний біль від втрати для рідних. Троюрідні брати зробили і встановили символічний обеліск воїну у центрі села. Смерть сина спровокувала проблеми зі здоров’ям у батьків. Через деякий час у тата виявили онкозахворювання. Він помер у 63 роки, а через рік згасла і мамина зірка. Їй не було і шістдесяти. Пусткою залишилася хата. Уся сім’я зібралася на кладовищі. 10 листопада цього року Роман міг би відзначати свій 41-й день народження. Не судилося… Лишень молитвою та добрим словом пом’януть воїна рідні та односельці.

Руслана СУЛІК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!