87-річна волинянка розповіла про свавілля енкаведистів та останню зустріч з упівцями

87-річна волинянка Онисія Чернюк розповіла цікаві факти про провідника УПА Степана Лінника, зустрічі з повстанцями та свавілля енкаведистів у волинських селах.

Про це йдеться у матеріалі на сторінках газети "Вісник і Ко".

Жінка пригадала, що крайовий провідник УПА Степан Лінник із села Підгаття тодішнього Колківського району був її сусідом, а молодша сестра повстанця - її подужка.

"Степан був хороший хлопець, чорнявий і високий. Як пішов у повстанці нежонатим, то так і загинув. Не знаю, мо’, в якому селі і була у нього дівчина. Всю їхню родину совєти вивезли на Сибір, і ніхто звідти не повернувся", - каже Онисія Чернюк.

Крім Степана Лінника у Підгатті й інші чоловіки боролися за Україну. Рідний брат її матері Степан Костючик також був у повстанцях. То енкаведисти у їхній хаті влаштовували засідки. Усе чекали, що він прийде до сестри. Сподівалися, може, вдасться схопити «Рижого».

"То думаєте, нам добре було, – продовжує бабуся. – Їх троє-четверо вночі хату стережуть, а дньом на вишках у сіні сплять. І треба тих воєнних ше й добре кормити. Отакий клопіт мали. Але «лісові» хлопці добре знали, шо в нас чекісти сидять у засідці, і не з’являлися. А енкаведисти поживуть пару днів, і зникають. А через тиждень-другий знову серед ночі стукають у вікно. Усе хотіли повстанців зловити".

Онисія Чернюк розповіла про страшний випадок звірячого вбивства, який стався у їхньому селі, коли енкаведисти «полювали» на повстанців. Офіцер Тушин, який командував чекістами, на очах у дружини та дітей застрелив колгоспного бригадира Аврама Дячишина. Чоловіка запідозрили у зв'язках із повстанцями.

За словами бабусі, упівського провідника «Рижого» вбили біля села Комарове у жовтні 1955-го.

"То у Підгаття приїхали чекісти, забрали мою маму Пелагею і ще одного сусіда. Посадили їх в машину і повезли у Колки на «опознаніє», – розповідає волинянка. – Маму первою завели у якийсь гараж. Вона тіко глянула – і впознала. Каже їм, шо то Степан Лінник. Добре ж його знала. Там ще якийсь забитий чоловік лежав, але він, видно, чужий, бо за нього нічого енкаведисти не питали. Покликали другого сусіда, а той ще й хресний «Рижого». Він знизав плечима і невпевнено каже: «А я знаю, чи то він, чи не він?». То енкаведисти на нього накинулися і збили на «синьо». Одразу «опознав». А шо потім з тими мертвими повстанцями зробили, то я вам не докажу. Де їх поділи, ніхто ж не знає: чи десь закопали, чи в річку викинули".

Також Онисія Чернюк розповіла, що після смерті Степана Лінника у навколишніх лісах ще були повстанці. Останню зустріч з упівцями вона пам'ятає й досі.

"То це було десь у 60-му чи 61-му році. Ми працювали біля хутора Лоше під самими Маневичами. Тільки посідали з жінками обідати, виходять до нас двоє «лісових» хлопців з автоматами. Розпитують, откуль ми (звідки – авт.). Побули біля нас і говорять: «Оце тепер ми з вами побаяли, але коли розкажете комусь, шо нас бачили, то ми вас і в Миколая на печі знайдемо». Сидимо і мовчки слухаємо, запросили повстанців обідати, але вони так чемно подякували, сказали, шо не голодні, та й пішли. Тоді ще у навколишніх лісах були їхні криївки", – завершує свої спогади бабуся Онисія.

Кость ГАРБАРЧУК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!