Знайомилася із ліпкою потайки за хлівом: волинянка створює унікальні бетонні скульптури. ФОТО

Жителька с. Гірки Галина Гречко п'ятнадцять років створює неймовірні бетонні скульптури. Вона є авторкою чудових скульптурних робіт, котрі вражають унікальністю, фантазією та досконалістю. У втіленні різних цікавих проєктів незамінними помічниками та надійними колегами є її чоловік Віктор і брат Вадим.

Про це повідомляє Любешівська газета "Нове життя".

Усе починалося із малювання олівцями

Перші прояви творчості у Галини Леонідівни проявилися в дитинстві. Скільки жінка себе пам’ятає, вона завжди із величезним бажанням щось малювала, вирізала чи ліпила. Наприклад, коли її тато, який є хорошим майстром, мурував печі, то вона брала глину й ліпила з неї грибочки. Також сама собі створювала ляльки-мотанки і різний одяг для них. Було й таке, що зі своєї шубки пошила ведмедика та собачку.

У роки мого дитинства був дефіцит паперу, то я вдома малювала по стінах. А як мама насварила за це, то тихенько відгортала килим від стіни й малювала там. Або ж як пасли корів, то я розрівнювала пісок на дорозі і знову малювала. Загалом творчі задатки проявлялися в мене постійно. І я дякую батькам, котрі ставилися до цього із розумінням і не «присипали» мою безкінечну жагу до творчості»,- розповідає Галина Гречко.

Тож у шкільні роки хист до малювання лише розвивався, й жінка сповна проявляла себе на уроках образотворчого мистецтва і трудового навчання. Після закінчення 11 класу Гірківської школи вона подала документи до Луцького національного технічного університету на спеціальність «Дизайнер».

У той час, коли всі обирали серйозні професії, як-от фінанси чи медичного спрямування, батьки не завадили мені обрати ту, до якої я дійсно мала потяг. Тож, склавши чотири іспити, три з яких – творчі, я стала студенткою ЛНТУ», – каже наша землячка.

Навчатися дівчині, котра закінчила звичайну сільську школу, було зовсім непросто. Тож довгими вечорами, а то й ночами засиджувалася пані Галина у бібліотеці, черпаючи все нові знання. Адже, як наголошує жінка, вона з усіх сил старалася не підвести батьків.

Про студентські роки Галина Леонідівна відгукується теплими словами. У її пам’яті закарбувалися лекції улюбленої викладачки, котра так захоплююче вела країною багатогранного мистецтва; прогулянки музеями та походи в театр; унікальна виставка Марії Приймаченко.

На четвертому курсі навчання Галина Гречко зрозуміла, що їй найбільше до душі саме скульптура. Хоча це й зовсім, як зізнається, нелегка справа.

Працювати з артбетоном складно. Не вистачає відповідної літератури, доводиться лише власним шляхом вивчати всі нюанси. Але загалом, напевне, кожен майстер розробляє свій авторський стиль. І аби розвиватися у цій сфері, треба мати просторову уяву, художню освіту та натхнення», – зазначає гірківчанка.

Знайомилася із ліпкою бетону… потайки за хлівом

Стартовою роботою Галини Леонідівни був білий гриб. «Перший рік після одруження ми проживали в Луцьку. Затим вернулися в рідне село, до батьків чоловіка. Й облаштовуючи територію біля дому, виникло бажання створити щось оригінальне. Якраз тоді чоловік із братом робили паркан із природного каменю. А технологія в них була така: замішують бетон, його заливають у спеціальні форми. То Віктор запропонував мені вділити цього бетону, аби я щось спробувала із нього зробити. На ніч у стару діжку налили розчин, вранці встали разом із півнями, розбили її. Бетон був уже такої консистенції, як мені потрібно. Тож зліпила білий гриб, вишкрябала звичайними ножами та щіточкою, за шапку взяла стару миску. Як зараз пам’ятаю, пробували це робити, заховавшись за хлівом, аби ніхто не бачив», – з усмішкою згадує про першу свою роботу із бетону пані Галина.

Згодом зліпила жінка ведмедика та курчатко. І так помаленьку справа закрутилася. Перші роботи майстриня створювала лише для себе, затим почала робити їх на подарунки рідним. І лише з часом, коли вже виробила власну технологію, почала брати замовлення.

Працюють творчим «Тріо»

Упродовж п’ятнадцяти років майстриня займається цією справою.

Чим більше працюєш, тим краще в тебе розвивається фантазія, набивається рука. Завжди згадую слова своєї викладачки: «Чим більше малюватимете, тим більше вмітимете». Адже практика – це вкрай важливо», – наголошує пані Галина.

Загалом сам процес створення скульптур багатоетапний та складний. Важливо не лише вміти ліпити, а й мати будівельні задатки. Адже необхідно варити каркаси із заліза та залізного пруття. Тож лише завдячуючи своїм найріднішим людям – чоловікові та брату, вдалося розвиватися у цій справі. «Без них у мене нічого не вийшло би. Саме вони виконують великий обсяг робіт на перших етапах. Адже раніше працювали будівельниками, їздили на заробітки. Тож ці навики уміло використовують у створенні скульптур. Також я сама вже й не ліплю, адже брат має гарну творчу уяву. Він відчуває форму, яку я малюю на ескізі, й уміло передає її в арматурі. А мій чоловік дуже багато черпає інформації з інтернету, аби також долучатися до всіх етапів», – зазначає Галина Гречко.

Тож спільними зусиллями митці з Гірок втілюють у реальність неймовірні казкові проєкти. Якщо це скульптура менших розмірів, то чоловіки варять із арматури каркас, обтягують його монтажною сіткою, затим накладається перший шар цементу, й тоді твориться власне краса. Якщо ж об’ємна робота, то клопоту з нею в рази більше. Зокрема, коли виготовляють на замовлення бесідки, колиби, то насамперед малюється ескіз, а далі все робиться, починаючи із фундаменту.

Мої хлопці (саме так називає чоловіка та брата пані Галина, – авт.) вміють виконувати всі роботи, навіть електрику. Тож спочатку робиться каркас, чіпляється сітка, доварюються з арматури всі необхідні барельєфи. Затим так само наліплюється перший шар, чекаємо орієнтовно тиждень, доки підсохне. Завершальними етапами є грунтування та фарбування», – ділиться тонкощами скульптурної справи майстриня.

Використовують гірківчани лише якісні матеріали. Наприклад, у пошуках доброї фарби перепробували продукцію різних іноземних виробників, але дійшли до висновку, що українська із Херсонщини є найкращою. Також немало часу пішло й для пошуку «рецепту» ідеального бетону. «Він повинен бути схожий до пластиліну, аби з ним було комфортно працювати. Використовуємо спеціальні інструменти, за допомогою яких зручно створювати різні форми», – каже наша землячка.

Упродовж літа творили красу на Житомирщині

Щодо самих замовлень, то кожне з них індивідуальне та особливе. Це різні казкові персонажі, герої, креативні альтанки, фантастичні бесідки, каміни, печі тощо. Буває, що люди замовляють кілька цікавих скульптур для своєї садиби. Наприклад, лучанин, котрий є мореплавцем, замовив десять скульптур морської тематики. Тож для нього створили русалку, боцманів, капітанів. Є чимало і комерційних замовлень для оформлення приватних територій, наприклад, стоматології.

Цього ж літа митці з Гірок працювали у Житомирській області над наймасштабнішим своїм проєктом. Замовник – ДП «Попівське лісове господарство».

Там дуже велика територія: доріжки, скульптури, гойдалки, екологічні стежки, розсадники. Й практично працювали на кожному об’єкті, все робили у лісовій тематиці, замовники в цьому нам повністю довірилися. Також провели реставрацію двох льохів, зробивши із них містичні дракона та дядька-дуба. Облаштували і паспорт лісництва, в’їзну вивіску», – оповідає Галина Гречко.

А загалом, як наголошує жінка, для них кожне замовлення – цікаве. Немає робіт, які повторювалися би. Навіть якщо майстриня хоче зробити два однакові ведмедики, то кожен із них все одно буде особливим. На створення виробу впливає, як зізнається землячка, і настрій, і погода, і навіть характер замовника.

Наші роботи є довговічними. Звісно, вони із фінансової точки не зовсім дешеві, та й самі матеріали дорого коштують. Але вони надійні. Працюємо ми лише в теплу пору, адже коли холодно, то робити руками із холодною рідиною важко. Тому восени або взимку можемо виконати лише внутрішнє замовлення. Наприклад, печі, каміни, мангали», – розповідає майстриня.

До речі, своїми уміннями жінка радо ділиться із маленькими гірківчанами. Адже вона працює у місцевому ліцеї, веде там уроки мистецтва та гурток. Свого часу працювала й психологом (має другу вищу освіту), однак зрозуміла, що все таки її стихія – це скульптура.

– Якщо говорити про гурткову роботу, то в теплу пору року з дітками виготовляємо невеликі бетонні скульптури. Завдячую своєму чоловікові, який згодився замішувати нам бетон для цього. А от уже в холодний період створюємо цікаві саморобки із природних матеріалів. Зокрема, із вільхових шишок та берести. І дітям дуже імпонує сам процес. Про це засвідчують і перемоги моїх вихованців на районному та обласному рівнях, – каже Галина Леонідівна.

Проявляються задатки до творчості і у власних дітей цього подружжя. Адже Галина та Віктор Гречки виховують двох донечок та двох синів. Так, старша дівчина дуже гарно малює, раніше також ліпила з бетону. Неабиякі творчі здібності має і молодша донька, котра навчається лише в другому класі. «Вона б тільки малювала. Навіть на перервах постійно це робить або щось ліпить. Середній син більше в тата вдався, а наймолодший ще й геть маленький. Час покаже, хто із дітей яку стежину обере. Головне ж у житті – не просто відшукати свій, подарований Богом талант, а й уміти його розвивати», – каже Галина Леонідівна.

Мирослава Струк.

Фото з особистого архіву Галини Гречко.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!