«Моє головне відкриття – люди», – депутат Підгайцівської громади В’ячеслав Разумовський. ІНТЕРВ’Ю

Підгайцівська громада, що межує із Луцьком - одна із найбільших на Волині за площею, за бюджетом і за кількістю гострих тем, які обговорюють в ЗМІ та соціальних мережах.

Рівно пів року тому, 4 грудня 2020 року, відбулась перша сесія оновленої ради Підгайцівської громади. Одним із найяскравіших представників цього скликання став депутат В'ячеслав Разумовський. Бізнесмен-будівельник, керівник ТОВ «ЖК Струмочок», на виборах отримав довіру від мешканців сіл Липини та Струмівка.

Якою була робота впродовж цих шести місяців і чому Підгайці завжди у топ-темах новинних ЗМІ - у розмові з В'ячеславом Разумовським.

- Якою ви уявляли роботу депутата? І якою вона виявилась після виборів?

- Уявляв, що з початком роботи ради кожен вибраний депутат долучиться до спільної командної роботи, кожен буде ділитись своїм досвідом і вміннями для того, щоб ця команда була ефективною. Але, на жаль, вже з першої сесії стало зрозуміло, що так працювати не вийде і що в Підгайцях - дуже багато політики, яка не дасть нормально працювати.

З приємного, справжньою несподіванкою стали люди. Я навіть не думав, що доведеться так багато спілкуватися з мешканцями округу. Напевно, немає такого дня, щоб хтось не подзвонив, не написав.

Хоча часто ці приводи для знайомства не дуже приємні, бо ж люди звертаються з проханням вирішити якісь проблеми. Але загалом бачити, що є стільки небайдужих, активних людей - дуже круто. Я справді радий, що за ці пів року вдалося познайомитися зі скількома хорошими людьми.



Депутати сільрад нечасто проводять прийоми громадян, хоча це їхній обов’язок. В’ячеслав Разумовський вирішив не дотримуватись цієї «традиції» і регулярно проводить прийоми (10 березня 2021 р.)

- З якими питаннями найчастіше звертаються люди?

- Найчастіше - стосовно виділення землі. Непроста тема, бо з одного боку постійно чуємо від керівництва села, що в Підгайцях землі немає. З іншого боку, недавно Держгеокадастр передав нашій громаді 350 гектарів землі запасу. Це дуже багато.

Ще одна причина, чому нові земельні ділянки поки не виділяються - не всі села мають Генеральні плани. А без них, справді, роздавати землю було б неправильно.

Я пробував ініціювати створення черги з місцевих людей, які мають право на отримання землі і претендують на ділянки. Насамперед, учасників АТО, інших пільговиків. Тоді після затвердження Генплану можна було б швидко і прозоро виділяти ділянки. Спочатку мене категорично не підтримали, у відповіді на моє звернення написали, що така черга не передбачена законом. Але на останній сесії вже публічно один із заступників підтримав цю ідею, тому буду стежити, щоб її таки реалізували.

Серед інших звернень, які часто надходять - ремонт доріг, вуличне освітлення. З глобального - це проблема мешканців Липин, яким після приєднання до Підгаєць суттєво підняли плату за каналізацію та воду. В одному багатоквартирному будинку тариф підвищили з 3 до 17 гривень! Це при тому, що Липини мають власні водонапірні башти і очисні споруди. Вважаю, це несправедливим, що людям доводиться переплачувати тільки через те, що їхня юридична адреса тепер не Липинська, а Підгайцівська сільрада.

- Схоже, що Липини від децентралізації поки не виграли, а навпаки. Яскравим епізодом був скандал з маршруткою №32, коли після відміни міського маршруту люди два тижні не мали, як добратися з Липин до міста.

- Ця проблема напряму не пов’язана з приєднанням до Підгаєць. Хоча, з іншого боку, я не розумію, чому після створення такої великої громади (а площа Підгайцівської збільшилась з 4,5 до 295 км2) одним з перших питань не подумали про власну мережу громадського транспорту. Більшість сіл громади досі не мають прямого доїзду до свого адмінцентру - Підгаєць.

І ситуація в Липинах добре це показала. Автобуси, якими їздять наші люди - або міські, або обласні. Сільрада не може навіть контролювати, як вони їздять і чи їздять. У Луцьку перевезення організовує їхній виконком. Те саме має бути у таких великих громадах, як Підгайцівська. На місці мають розробити маршрути, в яких є потреба, і контролювати, як здійснюються перевезення.



Микола Господарик і В’ячеслав Разумовський власними силами організували доїзд людей із Липин до Луцька (квітень 2021 р.)

- Коли не ходила маршрутка №32, ви з іншим депутатом Миколою Господариком за власні кошти пустили безплатний автобус, який довозив людей. Хіба це правильно, коли депутат вирішує проблеми громади з своєї кишені?

- Розумію, про що ви і абсолютно погоджуюсь, що депутати повинні вирішувати проблеми громади в межах своєї роботи, а не як благодійники. Але це була справді критична ситуація. Ви тільки уявіть: два тижні люди не мали, як доїхати на роботу, відвезти дітей в школи і садочки. Я постійно спілкувався з міським управлінням транспорту, звертався навіть в Державну службу, яка видає ліцензії новим перевізникам, щоб швидше відновили маршрутку №32. Але час ішов, а результату не було.

У мого колеги Миколи Господарика - власна фірма, яка займається автобусними перевезеннями. Тому і вирішили вийти з ситуації в такий спосіб: поки на рейс не вернулась маршрутка №32, їздив наш безкоштовний автобус.

Іще один момент. Коли я витрачаю свої гроші на якісь потреби округу, то бачу в цьому важливе соціальне завдання. Мені хочеться своїм прикладом показати, що добрі справи потрібно робити, це не складно і часто потребує більше уваги і співучасті, ніж якихось великих фінансів.

- Пригадую ваші фото, які бачив у фейсбуці, де ви їздили в гості до одиноких мешканців свого округу.

- Це одна з перших проблем, з якими зіштовхнувся як депутат. Цю проблему на сесії підняла моя колега Світлана Приймак. З’ясувалося, що Підгайці - єдина громада на Волині, де відмовлялися брати на роботу соціальних працівників. Нібито в нас немає одиноких людей, які потребують стороннього догляду. Але це не так!

Я об’їздив на своєму окрузі усіх таких людей, поспілкувався, переконався, що допомога їм таки потрібна. Після того, як підняли цю проблему, в нашій сільраді таки визнали, що потреба в соцпрацівниках є. Шкода тільки, що від визнання проблеми і до її вирішення вже пройшло стільки часу. Бо говорили про це ще в лютому, а тільки цього місяця нарешті взяли соцпрацівників на роботу. Буквально вчора спілкувався з однією із одиноких мешканок, і вона каже, що досі до неї ніхто не приходить.



- Розкажіть ще про історію зі школою в Пальче. Знаю, що ви активно лобіюєте збереження цієї школи, хоча через невелику кількість дітей її планували закрити.

- Під час Дня депутата наприкінці березня нам зробили екскурсію школами, амбулаторіями і клубами кількох сіл, і один із заступників розказав про плани закрити кілька шкіл. Серед них - школу в Пальче.

Мене це дуже здивувало, бо сама школа була в значно кращому стані, ніж деякі інші, які побачив в той день. Я написав допис у фейсбуці про те, що можливо треба більш детально вивчити ситуацію із школою в Пальче. Після цього до мене звернулися батьки і вчителі з цього села з проханням підтримати їх. Виявилося, що ця школа має унікальну історію, її будували силами всього села. Кілька років тому люди самі скидалися на її утеплення.



Я розумію, що реформа освіти - це глобальний процес, який запустили в Києві і ми нікуди не дінемося від закриття невеликих шкіл. Але вважаю, що повинні до останнього боротися за їх збереження. Бо школа в селі - це не просто місце, куди діти ходять вчитися. Це важливий соціальний об’єкт, без якого село має менше шансів на розвиток. В таке село навряд чи будуть приїжджати молоді сім’ї, купувати будинки.

Тому я радий, що таку мою позицію десь почули в сільраді і вже на останній сесії ми проголосували за звернення до Міністерства освіти з проханням змінити їхній підхід до того, на які школи держава буде продовжувати виділяти гроші, і школа в Пальче таки отримає шанс на збереження.



- Теза про те, що політика заважає працювати - дуже популярна. Що ви мали на увазі, коли це згадали?

- На першій сесій вибирали старост сіл. Сільський голова запропонував деякі кандидатури, чиї імена депутати чули перший раз. Не тільки депутати, а і мешканці сіл не знали, хто ці люди. Наша фракція була проти, ми просили провести громадські слухання, щоб почути думку людей, але нас ніхто не послухав.

Старост просто призначили за партійним принципом: кожній партії дали по 2-3 місця. «Європейській Солідарності», «Слугам народу» і «Аграрній партії». Вони сформували так звану депутатську більшість, лояльну до сільського голови, і вже з першої сесії показали - будуть дружно голосувати за будь-яке рішення, запропоноване головою чи їхніми партійними керівниками, навіть не вдумуючись, що це дасть для громади.

- Це стало справжньою політичною сенсацією для Волині. Сільський голова Підгаєць Юрій Семенюк сформував лояльну до себе більшість не з депутатів партії «За майбутнє», від якої балотувався, а з партій, які під час виборів були в опозиції і жорстко його критикували. Чого так сталося?

- Точну відповідь знає тільки сам Юрій Михайлович. Але я припускаю, що таке сталося, бо ми відразу чітко дали знати, що будемо лояльні не до будь-яких рішень голови, а до законів і здорового глузду.

- Поясніть?..

- Маю на увазі так звані ремонти доріг по 20 метрів бруківки, непрозоре виділення землі… В Підгайцях багато різного відбувалося під час попередніх каденцій. І ми чітко сказали сільському голові, що такого більше не допустимо.



- Ці пів року ви фактично працюєте як опозиційний депутат. Як вам така роль?

- Повторюсь, що мав зовсім інші плани. В роботі я завжди за конструктив і результат. І я дуже сподіваюсь, що керівництво сільради теж рано чи пізно зрозуміє, що найбільш правильний шлях - це співпраця з усіма депутатами.

Хоча, з іншого боку, опозиція в будь-якій раді повинна бути, у неї своє важливе завдання - контролювати, щоб не було зловживань і стимулювати до роботи.

- І виходить контролювати?

- Якщо пригадати першу чи другу сесію, на яку депутатам роздавали проекти рішень за 10 хвилин до сесії, то змін за цей час сталося справді багато. Ми вже отримуємо наперед проекти рішень, порядок денний публікують на сайті, прийняті рішення потім теж оприлюднюють. Вважаю це нашою заслугою, бо ми постійно про це говорили і вимагали нормальної підготовки до сесії. Раніше такого і близько не було і всіх це влаштовувало.

На жаль, поки ще не все ідеально, досі багато нюансів із земельними питаннями. Депутатам не роздають додатків із схемою розташування землі і дуже часто більшість голосує, навіть не розуміючи, кому і яку ділянку виділяє. Яскравий приклад стався в Липинах. Рада проголосувала за затвердження документів на ділянку, яка розташована просто посеред дороги, на перехресті. Чи підтримали б депутати таке рішення, якби знали, що виділяють дорогу? Навряд чи. Але депутатам ніхто про це не сказав і не показав на схемі.



Депутати підтримали технічну документацію для ділянки в с. Липини, яка є частиною дороги



В’ячеслав Разумовський показує, в якому вигляді депутатам роздавали проекти рішень: без кадастрових номерів, адрес та імен

Я самостійно перед кожною сесією заходжу в інтернеті на кадастрову карту і перевіряю кожен кадастровий номер. Чи мав би я на це витрачати час? Ні. На земельну комісію нам мали б готувати повний пакет документів, щоб детально вивчити про кожну ділянку, але знову ж таки - цього не роблять.

Ще один приклад - з останньої сесії. Пакетом пропонували прийняти рішення по 4 земельних ділянках в інтересах громадянина Фоменка і ще 6 - в інтересах Климчука. Депутати були готові за це голосувати. Я перед цим перевірив інформацію в кадастровій карті і виявилось, що ця земля вже в приватній власності і належить зовсім іншим людям.

- На останній сесії оголосили, що ви очолили фракцію «За майбутнє». Чия це була ініціатива?

- Попереднього керівника - Віталія Миколайовича Заремби. Він зателефонував і сказав, що буде рекомендувати мене на це місце. Я дуже поважаю Віталія Миколайовича і тому таке його рішення для мене було дуже важливим і приємним.

Робота в фракції є не менш важливою, ніж в профільних комісіях. Усі ми входимо до різних комісій і перед сесією збираємося, щоб обмінятися інформацією про те, які рішення готуються на сесію, які варто підтримати, а які потрібно доопрацьовувати.



- Повертаючись до теми старост. Ви згадували, що їх вибрали без обговорення з людьми. Вам, як депутату, тепер доводиться з ними співпрацювати. Як оцінюєте їхню роботу?

- Спочатку мені було незрозумілим призначення Олександра Куця старостою Липин, що на моєму окрузі. Знав, що люди пропонували іншу кандидатуру. Але зараз в ході роботи бачу, що він старається і добре орієнтується в тому, що відбувається в селі. Чує людей і реагує на їхні звернення. Принаймні, такі відгуки я про нього чую від людей.

Чув також гарні відгуки про старосту сіл Борохів, Вишнів і Діброва Катерину Маннонову, хоча сам по роботі мало зіштовхувався з нею.

Але, на жаль, є й інші, менш позитивні, приклади. Отримав вже кілька звернень стосовно незадовільної роботи старости сіл Хорлупи і Пальче Василя Грудіка. В останньому зверненні, наприклад, мешканці Пальче просять, щоб староста проводив прийом в їхньому селі, бо вони його не бачать і не розуміють, як до нього звертатися з тим чи іншим питанням. Тому направив депутатське звернення до сільського голови з проханням визначити прийомні дні для цього старости в обох селах, якими він опікується.



- Поділіться головними висновками за ці пів року роботи? І над чим будете працювати надалі?

- Депутат повинен якомога більше спілкуватися з людьми. Це і головний висновок, і основний план для роботи надалі. Планую бути максимально відкритим для своїх виборців, максимально спілкуватися і робити все від мене залежне, щоб життя людей стало більш комфортним.

Спілкувався Анатолій КОТЛЮК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!