Відпочинок під Луцьком. Коршів

Є недалеко від Луцька велике старовинне село – Коршів. Дорога до нього лежить у львівському напрямку, а відстань від тепер уже розмальованих букв «Луцьк» до таблички-повороту «Лаврів-Коршів» усього 18 кілометрів.

Добратися туди можна 384 маршруткою, яка практично щогодини виїжджає з автовокзалу (графік і номер автобуса змінилися буквального цього тижня), двічі на день її заміняє інший маршрут, деталі треба уточняти в кондукторів.

Також до повороту їздять усі маршрутки львівського напряму (Горохів, Журавичі, Радехів, Львів тощо), але від повороту до місць, які нас цікавлять, кілометрів 4-5 йти. Своєю машиною шлях займає 25 хвилин від вокзалу.

Трохи про специфіку

Жодної інфраструктури тут немає, якщо не брати до уваги двох магазинів і кількох наливайок на шляху.
Це улюблене місце луцьких рибалок, а також любителів старовини, які цікавляться старовинними городищами праслов’янських поселень. Є тут пам’ятки ближчої до нас старовини – церква кінця 18 століття, старовинна кам’яна кладка, яка обмежувала під’їзди до панського маєтку. Навколо села - залишки городищ та поселень.
На фото залишки панського маєтку.




Тут немає шуму, сюди не їздять смажити боки на піщаному пляжі. Зате тут можна дати відпочити оку на безмежних пологих пагорбах волинського лісостепу, де річкова лука переходить в негусті зарості, а ті - в чагарі, звідки можна спокійно втрапити у болото.

Тут нелякані лелеки можуть на бриючому польоті черкнути мандрівника крилом, видивляючись у високій траві жертву. Пахне полином і вогкістю. Звісно, можна тут знайти і кілька невеличких улоговинок для затишного камерного плавання.




Маршрут
Коршів – село, яке в 11 столітті, згідно з історичними даними, мало статус міста. Тобто, ще в 11 столітті це було велике поселення.

Сьогодні – це село, що лежить вздовж двох довгих вулиць, розтягнуте від старого центра кілометрів на 2-2,5 в різні боки.

Мандрівник має проминути школу, фельдшерський пункт, сільраду, старе кладовище, дійти до напівзакинутих корівників. Тут колись були панські маєтки - це видно по примхливо вигнутих доріжках, обмощених старовинними кладками.

Самі маєтки, замість того, щоб стати туристичною принадою, були частково знищені, частково перебудовані у корівники, і тепер уже нікому непотрібні.

Повертаємо ліворуч - ми на пагорбі. Внизу розкинулася широким плесом Чорногузка. Уздовж її течії викопано кілька ставків. Тепер зарослих очеретом, осотом та лепехою.

Так ось пролягає шлях до наших мандрів.





Повертати ліворуч можна на будь-якій ділянці шляху, все одно вийдете до річки.


Хоча вода тут досить чиста, а дно значною мірою крейдяне. Тут практично не купаються, зате у вихідні дні всі береги зайняті рибалками, навіть у, здавалося б, непролазних хащах очерету ховається черговий любитель річкового дзену.

Навколо краса. Роззираємося. Тут простір. Жайворонки. Ластівки стрижуть траву у польоті, проносячись по-під носом.




Ідемо далі. Шукаємо, де можна поплавати. Там, де ставки звужуються, річка завалена сухостоєм, течія спокійна – у спекотний день можна знайти прохолоду. Щоправда, не на примхливого відпочивальника.

Вода, хоч досить прозора, пахне болотом. Берег торф’яний. Сільська молодь облаштувала собі тут невеличкий пляж.

Навіть коли гаряче, вода холодна – річка живиться багатьма підземними джерелами.

А вже на березі нас чекають голодні комарі та ґедзі – знайомі з дитячих часів.

Не хочете купатися? Ну й не треба. Йдемо далі. Прохолодний підйом, а на виході – збір урожаю в кращих традиціях живопису українських буквариків. Скоро ж осінь.


Трохи історії

Виходимо до церкви – пам’ятки архітектури кінця 18-го століття. І знову таки, те, що могло б стати справжньою туристичною принадою, занедбане.

Лущаться старовинні ікони, покосилися бані (правда, видно, що їх збираються міняти), обсипається штукатурка. Та й не зайдете ви просто так бодай у двір. Все замкнено. Приходьте в неділю на службу Божу. А так – ні-ні. Хіба біля воріт по фотографуватися. Ну, хоч так. Красиво.





Біля церкви фігура – високий хрест, прикрашений стрічками. Їх в селі кілька.

Далі дорога до лісу або, якщо поспішаємо, назад – до Луцька. Власне, від церкви маршрутка йде назад.

Юлія СМАЛЬ (для ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!