«Вони для нас не чужі»: подружжя з Волині виховує 9 прийомних дітей

У дитячому будинку сімейного типу на вулиці Коцюбинського в Горохові подружжя Ірини та Аркадія Номінатів виховує 9 прийомних хлопчиків і дівчаток.

Про це пише Горохівський вісник.

Усі діти зверталися до прийомних батьків словами «мама» і «тато». Ніжно щебетали їх найменшенькі – шестирічні близнятка Аліна й Владислав, уже по-серйозному усвідомлено вимовляли найстарші – тринадцятирічні семикласники Горохівського ліцею №1 Богдан і Софія.

Ірина Петрівна і Аркадій Володимирович уважно вислуховували всіх, доброзичливо, виважено й спокійно в кожній ситуації відповідали на запитання, давали поради, ніжно гладили по голівках.

Народжені серцями та любов’ю

Така атмосфера взаєморозуміння, чуття єдиної родини не могла скластися відразу. Діти різного віку, сироти, ті, що потрапили в складні життєві умови, з декількох районів Волині… В них була своя «філософія»: як вижити, не відчувати мук голоду, знущання дорослих. Не завжди була можливість ходити до школи, вчитися, бути гарно одягненими, як їхні ровесники з благополучних сімей, зігріті батьківською теплотою, материнською ласкою й ніжністю.

І подружжю Номінатів треба було докласти багато зусиль, старання й душевності, щоб діти зрозуміли його добрі наміри, відчути старання замінити їхніх біологічних батьків. Про це гарно й образно мовила красива в своїй жіночності Берегиня дитячого будинку сімейного типу пані Ірина:

- Ці діти народжені нашими батьківськими серцями та любов’ю. Вони для нас не чужі, а такі ж дорогі, як наші дочки.

Їх в Ірини Петрівни й Аркадія Володимировича – дві. Обидві вже заміжні. Двадцятип’ятирічна Тетяна успішно закінчила Луцький національний технічний університет, за спеціальністю дизайнер-графік. Її чоловік Віталій Матвійчук - викладач дитячої музичної школи по класу духових інструментів, пише партитури для симфонічного оркестру Церкви євангельських християн-баптистів у Луцьку. Живе молоде подружжя в колишньому Маневицькому районі.
Молодша донька, вісімнадцятирічна Юлія за фахом – перукар, її суджений Іван Войтович – електрогазозварювальник. Зараз вони тимчасово перебувають за кордоном.

- Був у нас середульший син Ігор. Із дитинства він хворів. Рятували його, як могли. Та, на жаль, він прожив із нами лише 16 років, - сказав журливо Аркадій Номінат. – У незгасну пам’ять про нього народився задум створити прийомну сім’ю. Найпершим у неї ми взяли Богдана з колишнього Любомильського району. З різних куточків у нас діти. Недоброзичливі язики подейкували, що Номінат повибирав собі найкращих, не знаючи, що в дитячі реабілітаційні центри, притулки ми з дружиною їздили в супроводі спеціалістів служби в справах дітей тоді ще райдержадміністрації, а тепер уже Горохівської міської ради. Насамперед, відбувалося встановлення контакту, інколи по два й більше рази. Якщо ми дітям подобалися, вони горнулися до нас, то пропонували стати для них названими батьками».

В кожного синочка чи донечки Номінатів свої непрості долі.

«Міст у життя» - для «Світла життя»

Для здійснення доброго задуму потрібне було приміщення. За допомогою в його будівництві пресвітер Церкви «Світло життя» євангельських християн-баптистів у місті Горохові А.В. Номінат звернувся листом –проханням до благодійного фонду «Міст у життя», директор якого - громадянин Німеччини Вальдемар Шрьодер.
Питання було вирішено позитивно й оперативно. Горохівський міський голова Віктор Годик посприяв у виділенні земельних ділянок для спорудження двох дитячих будинків сімейного типу за сучасними проєктами.

Будівельні роботи при зразковій організації праці доброякісно і головне – надзвичайно швидкими темпами, досі небаченими в Горохові та районі, виконувала місія «Центр християнського життя», в якій керівником Михайло Степанович Атаманський.

Обидва прекрасні будинки було споруджено й облаштовано за п’ять місяців. Їх урочисте відкриття відбулося 1 листопада 2018 року. В цій важливій події взяли участь директор благодійного фонду «Міст у життя» Вальдемар Шрьодер, керівники місії «Центр християнського життя», Горохівський міський голова Віктор Годик, представники служби в справах дітей, директор Горохівської ЗОШ І-ІІІ ступеня №1 імені І.Я. Франка Віктор Миколайович Савчук та інші почесні гості, – згадує А.В. Номінат.

В одному з двох будинків-близнюків, що плече в плече, наче рідні брати, живуть Сергій і Вікторія Синиці, четверо їх біологічних і стільки ж прийомних дітей. Про цю хорошу сім’ю «Горохівський вісник» уже розповідав.

Після екскурсу в недалеке минуле повернемося знову в простору гарну й зручну світлицю дитячого будинку сімейного типу Номінатів. Начебто прочитавши наші думки, його глава сказав:

- Ні, він не наш. Обидва будинки на балансі Церкви «Світло життя». Моя дружина та я найняті державою на роботу. Дуже непросту, цілодобову, бо й серед ночі в когось із наших діток може заболіти голівка чи животик. Інколи доводиться викликати й медиків. Але ми не жалкуємо, що обрали таку роботу – прокладати для знедолених діток міст у життя, дарувати для них світло життя.

Виконують цю роботу Ірина Петрівна й Аркадій Володимирович самовіддано й зразково, подаючи добрий приклад для багатьох батьків. Високу оцінку їх праці дають начальниця служби в справах дітей Горохівської міської ради І.В. Шеремета і В.М. Савчук – директор Горохівського ліцею №1, де навчається семеро дітей Номінатів: “Вони слухняні й дисципліновані, стараються добре вчитися. Коли була потреба, то батьки наймали для них репетитора з англійської мови. Аркадій Володимирович возить їх до школи, забирає додому після уроків. Менші діти – садочку, восени підуть у перший клас!”

За правилами сімейної педагогіки

Завдяки особистому батьківському прикладові подружжя Номінатів, правилам їхньої сімейної педагогіки діти за два з лишнім роки здружилися. Різні за віком, характером й вдачами, вони стали між собою своїми, однією сім’єю.

У ній вже адаптувалися сестрички Аня, Іра та їх братик Андрійко Катальнікови. Вони декілька років тому з своєю мамою приїхали з Луганська й поселилися в Рачині колишнього Горохівського району. Коли захворіла й лікувалася Світлана Катальнікова, Номінати забрали її дітей на тимчасове перебування в будинку сімейного типу. В листопаді минулого року Світлани Катальнікової не стало. Ірина Петрівна й Аркадій Володимирович привезли сиріт із притулку на постійне проживання в дитячому будинку сімейного типу, де вони захищені, де, як сказала шестикласниця Аня, дуже добре їй, десятирічній сестричці Ірі й семирічному братику Андрійку.

Щоб назвати поіменно всіх вихованців насправді зразкового на Горохівщині дитячого будинку, треба добре слово сказати й про рідних братиків Дмитрика й Сашка. Перший і старшенький із них добре навчається в четвертому класі, молодший Сашко – в другому. Хлопчики відчувають себе своїми серед своїх. Вони, як і лідер чоловічої частини семикласник Богдан, люблять грати у футбол, дуже активні. Допомагають главі сімейства складати нарубані ним дрова, впорядковувати територію.

Дівчатка горнуться до Ірини Петрівни, як до матусі. Вони найперші її помічниці в приготуванні їжі, вчаться в неї кулінарії. Вона передає їм ще й ази підприємництва та швейної майстерності. Пані Ірина завідує магазином-салоном «Гардини».

Та для всіх – одні правила поведінки в сім’ї, дотримуватися яких – обов’язок. Одна з вимог цих правил – дотримуватися чистоти й порядку. Не можна розкидати по кімнатах одяг і взуття, для них є своє місце. Їсти можна тільки на кухні. Раніше, бувало, що малеча ховала смаколики на запас під подушки. Встановлено графік чергування на кухні. Робота ця не важка, бо є посудомийна машина.
Бачилося, що старанно доглянуті, акуратно й гарно одягнуті, чемно виховані та задоволені своїм становищем діти. В них – радість батьків. У розмові пані Ірина мовила: «Наш дім виповнений щастям, яке подарував нам Бог, добрі і небайдужі люди. Спасибі всім за це!»
А глава сімейства попросив подякувати міському голові Вікторові Годику за те, що при його сприянні біля родинних будинків-близнят уже виділено земельні ділянки для спорудження ще двох дитячих будинків сімейного типу. Мотивував він це тим, що навіть на Горохівщині, не кажучи вже про Волинь і Україну, багато дітей-сиріт, а також таких, що потрапили в складні життєві обставини. Найкраща школа розвитку й виховання, як переконаний на особистому досвіді добрий і мудрий батько, - не інтернати та притулки, а сім’я. І церква «Світло життя», яку він очолює в Горохові, прагне до того, щоб іще багатьом знедоленим діткам допомогти відчути себе щасливими.

Олег ДІДИК
Фото автора
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!