Талановита волинянка вишила майже 40 ікон

Волинянка Софія Корець має неабияку любов до рукоділля. В арсеналі її робіт – більше тридцяти вишитих ікон та рушників, яких вже й не злічити.

Уміння вправно вишивати перейняла Софія Миколаївна, ще будучи юною дівчиною, у своєї, нині вже покійної, мами. Відтоді й до сьогодні вона не розлучається із полотном, - пише газета Нове життя.

"Колись наші мами, бабусі вишивали в основному технікою «гладь». Але нею мені вишивати марудно трохи, тому й люблю саме хрестиком. Хоча декілька рушників зробила й гладдю», – розповідає жінка.

Чільне місце у рукоділлі цієї жінки займають саме ікони. Наразі вона вже вишила їх більше тридцяти. А то й сорок назбирається.

"У хаті я повісила тридцять ікон. Решту вишиваю на подарунки рідним: то внукам, то синам, то братам і сестрам. Першою моєю іконою була "Свята сім’я". Схему побачила в газеті. А відтоді й закрутилося. Бо, пам’ятаю, ще колись своїй мамі казала, що тільки ікони вишиватиму", – розповідає майстриня.

Також вишила жінка плащаницю у місцеву церкву. Розмір немаленький – 60 сантиметрів на метр. Схему замовляла у Львівському музеї вишитих ікон. Гаптувала її упродовж року.

Щоправда, із приходом весни та літа, жінці й геть ніколи братися за голку. Бо ж треба навести лад господарству, полям та грядкам. Разом із чоловіком Володимиром тримають корову, свиней, птицю. Раніше ж мали коня та двох-трьох корів.

"Зменшили, бо ж і роки вже не ті. Й не так вигідно тепер тримати худобу. Обробляємо трохи землі. Садимо 50 соток картоплі, сіємо зернові та усіляку городину. Для таких потреб купили мінітракторця", – каже про сільські будні жінка.

На одному подвір’ї із цим подружжям проживає їхній старший син із дружиною та дітьми.

До слова, чоловік вишивальниці Володимир Петрович теж має захоплення. Взимку коротає час за плетінням кошиків. Робить їх із лози, шпагату та стрічки. А ще має міні-кузню, в якій виготовляє в основному плуги.

"Кузня примітивна. Але собі все, що треба, зробить. І людям допоможе, як попросять", – розповідає жінка.

Лине спогадами у молоді роки й Володимир Петрович. Він переконаний, що раніше жити було краще і веселіше.

«Тепер пенсії малі. Роботи молоді немає. Де ж ті діти зароблять? А чи то колись таке було, що за місяць в нашому селі шість покійників? Одні проблеми та й годі, але помаленьку живемо», –ь бідкається чоловік.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!