Місто, яке я люблю: Луцьк прокидається. Частина 1

ВолиньPost розпочинає серію матеріалів "Місто, яке я люблю", присвячених Дню міста Луцька, яке відзначатимуть 25 серпня.

У межах такої серії, зокрема, матимемо змогу бачити, як місто прокидатися. Сьогоднішній фотопогляд на ранковий Луцьк - від журналіста ВолиньPost Юлії Шрамко.

* * *

Ранок у Луцьку. Так дивно спостерігати за рідним містом, коли все ще застигло у світанковому мареві, ніби у стоп-кадрі, коли всі лише покидають полон сну.

Луцьк уранці зовсім не такий, як Луцьк буденний. Можна сказати, що з гарненького містечка зі своїми дещо провінційними турботами він перетворюється на пристанище для тварин, комунальників та тих, хто піклується про здоровий спосіб життя. Принаймні, таке враження – від центру Луцька.

«Серце» Луцька прокидається пізніше. Його артеріями переміщуються поодинокі маршрутки, порушуючи тишу дрімаючого міста.



Перші люди в маршрутках – ніби сонні мухи, мовчки додивляються яскраві уривки сновидінь. Всім кудись треба, робота ж не чекає, та свідомість ще десь не тут.



О цій порі всі люди, ніби фантоми. Вони є, але вже наступної миті вони зникають, наче розчиняючись у повітрі.



Вже за декілька хвилин всі забігають у своїх клопотах, та зараз – лише ось це димчасто-блакитне небо, в якому десь у далечині можна вгледіти натяк на те, що зовсім скоро воно засяє лазур’ю.



Адже вже 5:47. +20. І день обіцяє бути спекотним.



Птахи у низькому польоті перелітають дорогу, що не можуть собі дозволити, коли на проїжджій частині повно автомобілів. Зараз вони – вільні, ніби як і нема кордонів та перешкод, людей і машин, проводів та антен, цієї урбаністичної лінії горизонту.



Гул від звуку світлофора на пішохідному переході поблизу луцького ЦУМу чути ще за кількадесят метрів від епіцентру на порожніх вулицях.



Чим більше минає часу, тим більше наростає шум міста. Луцьк прокидається.



Сонце встає з вокзалу, ніби прибуває у Луцьк швидким потягом з віддалі. Ховається у затінку дерев, ніби готуючись до майбутньої спеки. Вулиці ніби вкриваються засмагою від сяяння світила.



Сонце себе любить. Відбивається на яких тільки може поверхнях: на асфальті, на склі автомобілів, у кронах дерев, на стінах.



Розвозять пошту. В траві пасуться голуби. Дехто виходить вигулювати собак із сусідніх будинків із горнятком кави та цигаркою у зубах, тільки відірвавшись від постелі. Інші – ще й не бачили подушки.



Такий ранок, здавалося б, зовсім звичайний, увійде для когось в історію, наповниться змістом через пережите. Може, саме у тому ранці були і ви.



Ранок Юлії Шрамко (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!