Житомирянка розхвалила Луцьк туристичний

Житомирянка Олена Галагуза після відвідин Луцька каже, що її місто має чому повчитися в обласного центру Волині.

"Отже, наш сусіда Луцьк має менше населення, але з точки зору оглядовості місто має чим похизуватися", - пише вона на сторінках Першого житомирського інформаційного порталу.

Публікуємо розповідь журналістки без змін та правок:

За кілька днів перебування у центрі Волині набираєшся вражень, рівнозначних європейського міста.

Звісно, у першу чергу варто відвідати за смішні гроші – 10 грн – Замок Любарта і поганяти там привидів, як висловився мій знайомий. Там, до речі, росте груша із соковитими і смачними плодами. Неподалік, у костелі Святих Петра і Павла можна натрапити на органну музику.

За кількадесят метрів від замку – центральний ринок. Він майже не відрізняється від житомирського. Хіба тут продаються у палатках зі шкільною формою вишиванки. Так, вони, певно, китайські, але такі є і в дитячому одязі поряд з пелюшками.

Тут настільки обожнюють Лесю Українку, яка народилася на Житомирщині, але тривалий час жила у Луцьку, що центральну пішохідну вулицю назвали її іменем. Варто принагідно відвідати бар “Швейк” і згадати прикольчики з книги Ярослава Гашека. Найсмачніші кава і десерти, на мій погляд, у каварні “Золотий дукат”, який за 2 хвилини ходи від вул. Лесі Українки. На проспекті Волі у “Діжці” слід скуштувати півлітра місцевого квасу всього за три гривні.

Трохи далі – мистецька галерея (вул. Лесі Українки, 24А). Ззовні вона виглядає простенько, але всередині – залежно від експозиції – поринаєш в інший світ. Ми натрапили на виставку Романа Петрука. У підвалі галереї сувеніри. Це не якась ахінея, від якої вже нудить, а авторські вироби: магніти Емілії Зубрицької, картинки Володимира Марка і чудасії його дружини тощо. А рибки і котик кераміста Володимира Хижинського не можуть не викликати усмішки.

По дорозі до краєзнавчого музею на вул. Шопена раптом під мостом я побачила чудернацький потяг. Побігли вниз по сходам, бо поспішали невдовзі на прес-конференцію. Це дитяча залізниця. Потяг рухається від станції “Росинка” до “Водограю” і назад. Семикілометровий шлях із зупинкою на кінцевій станції для розвороту паротягу триває 20 хвилин. 10 гривень коштують неймовірні емоції у маленькому потязі, де і провідниками, і машиністами працюють школярі (!!!). Їх “Укразалізниця” після 5 класу агітує сюди іти працювати, а в якості винагороди організовує безкоштовні екскурсії містами України.

Взагалі у Луцьку десятка гривень є майже стандартною для туриста. За таку ж суму ми обійшли три поверхи краєзнавчого музею. У мене серце кров’ю обливалося, порівнявши колись нашу експозицію з їхньою. Так, у Луцьку немає мамонта, але там є інші не менш цінні експонати. Наприклад, колекція врятованих скарбів Волині: старовинний родинний посуд, ікони і т.д. Окрема зала, а не куток, – для вишиванок. Історичні зали поєднують радянський період і УПА, які принаймні тут співвіснують мирно. Ніякої агітації – тільки документи і конкретні предмети (особливо потішили мене плакати).

Найбільше вразив будинок архітектора Миколи Голованя на березі річки Стир. Витвір мистецтва увійшов у п’ятірку найекстравагантніших будинків країни. Місцеві називають його будинком з химерами, яких налічується щонайменше 500!


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!