Подружжя волинян за власні кошти придбало дзвони на храм
Більше вісімдесяти років скликають прихожан на церковну службу у Свято-Михайлівський храм в Кримному Старовижівського району гучні дзвони, на яких великими літерами викарбувані імена їхніх меценатів Івана Шави та його дружини Анастасії. Жило подружжя в сусідньому Залютті, а оскільки у цьому селі церкви не було, то ходили в сусіднє село.
Про дивовижну історію встановлення дзвонів розповідає їхня онучка Віра Карпук, яка також мешкає у Залютті, - пише видання Вісник.
– Сім’я діда та баби вирізнялася особливою побожністю, у ній дотримувалися молитовного правила, постів, жертвували на храм, – згадує Віра Яківна. – В одній з кімнат уся стіна від стелі до підлоги була завішана іконами. Нас, малих, туди не пускали. Баба казала: «Ви нічого доброго там не зробите», – натякаючи на дитячі пустощі, а нам же так хотілося туди попасти! У діда і баби маленькими померли двоє синів та дві донечки. Тож моя мама Федора була в сім’ї п’ятою дитиною. Народилася хворобливою.
Щоб вимолити їй життя, батьки продавали худобу, а тримали її дуже багато, бо жили заможно, навіть наймали людей на роботу, і передавали пожертву на Афон. Як це їм вдавалося в ті часи, невідомо. Натомість родина отримала в подарунок від афонських старців кілька ікон, які нині зберігаються у родичів. На одній з них зображена Свята Гора.
– Моя мати Федора піддужчала, за гроші баби і діда замовили два дзвони, привезли їх у село в 1938 році і одразу встановили, – розповідає Віра Карпук. – Зустрічали святково, з хоругвами, люди сходилися до храму з усіх кінців села.
А коли прийшла радянська влада, Івана Шаву та його дружину Настю більшовики хотіли вивезти в Сибір, та завадила війна. Віра Яківна каже, що за часів панської Польщі золоті монети не становили особливої цінності для тих, хто мав велике господарство і продавав зерно або худобу, бо ними часто розплачувалися за товар.
– І у моєї прабаби Степаниди золотих монет було чимало, – згадує. – А один з родичів, щоб вберегти їх від злодіїв, що нишпорили по хатах, повшивав гроші у чоботи. Та бандити, які напали на Івана, забрали й чоботи також. Чи знайшли в них золото, не знаю. Золота копійка дісталася й моїй матері Федорі Наумук, але про неї не знав ніхто. Мама коштовність віддала на кримненську церкву. Її родичка Уляна Власюк зробила так само.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Про дивовижну історію встановлення дзвонів розповідає їхня онучка Віра Карпук, яка також мешкає у Залютті, - пише видання Вісник.
– Сім’я діда та баби вирізнялася особливою побожністю, у ній дотримувалися молитовного правила, постів, жертвували на храм, – згадує Віра Яківна. – В одній з кімнат уся стіна від стелі до підлоги була завішана іконами. Нас, малих, туди не пускали. Баба казала: «Ви нічого доброго там не зробите», – натякаючи на дитячі пустощі, а нам же так хотілося туди попасти! У діда і баби маленькими померли двоє синів та дві донечки. Тож моя мама Федора була в сім’ї п’ятою дитиною. Народилася хворобливою.
Щоб вимолити їй життя, батьки продавали худобу, а тримали її дуже багато, бо жили заможно, навіть наймали людей на роботу, і передавали пожертву на Афон. Як це їм вдавалося в ті часи, невідомо. Натомість родина отримала в подарунок від афонських старців кілька ікон, які нині зберігаються у родичів. На одній з них зображена Свята Гора.
– Моя мати Федора піддужчала, за гроші баби і діда замовили два дзвони, привезли їх у село в 1938 році і одразу встановили, – розповідає Віра Карпук. – Зустрічали святково, з хоругвами, люди сходилися до храму з усіх кінців села.
А коли прийшла радянська влада, Івана Шаву та його дружину Настю більшовики хотіли вивезти в Сибір, та завадила війна. Віра Яківна каже, що за часів панської Польщі золоті монети не становили особливої цінності для тих, хто мав велике господарство і продавав зерно або худобу, бо ними часто розплачувалися за товар.
– І у моєї прабаби Степаниди золотих монет було чимало, – згадує. – А один з родичів, щоб вберегти їх від злодіїв, що нишпорили по хатах, повшивав гроші у чоботи. Та бандити, які напали на Івана, забрали й чоботи також. Чи знайшли в них золото, не знаю. Золота копійка дісталася й моїй матері Федорі Наумук, але про неї не знав ніхто. Мама коштовність віддала на кримненську церкву. Її родичка Уляна Власюк зробила так само.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
То були інші часи. Я б напевно золоті монети колекціонерам би продав, бачив на Віоліті до них є інтерес, це ж інвестиція як не як.
Останні новини
Де на Волині безкоштовно здати біоматеріал для ПЛР-тесту на коронавірус. СПИСОК
18 січень, 2021, 17:00
Поблизу Луцька на Стиру небайдужі рибалки здали браконьєра. ФОТО
18 січень, 2021, 16:45
Подружжя волинян за власні кошти придбало дзвони на храм
18 січень, 2021, 16:40
Прокуратура взялася перевіряти можливі махінації з ремонтом доріг у селах під Луцьком
18 січень, 2021, 16:33
Засудили чоловіка, який через ревнощі до смерті побив дружину: прокурори хочуть суворіше покарання
18 січень, 2021, 16:29