У селі на Волині зупинку прикрасили рядками вірша. ФОТО
У селі Ужова Рожищенського району прикрасили зупинку двома строфами з вірша відомого земляка Ігоря Павлюка.
Про це повідомляє Район.Рожище.
Для невеликого банера в Ужовій використали вірш Ігоря Павлюка «Моє село».
«Кажуть, «нема пророка у своїй батьківщині»... Пророка, може й, нема, а от поети є. Таке відчуття, що й життя прожив недаремно як поет, коли земляки несподівано присилають таке-от фото з рядками з мого вірша на стіні автобусної зупинки рідної моєї Ужови... Будьмо і тримаймося! Щиронаш Ігор Павлюк», – зазначив сам поет.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Про це повідомляє Район.Рожище.
Для невеликого банера в Ужовій використали вірш Ігоря Павлюка «Моє село».
«Кажуть, «нема пророка у своїй батьківщині»... Пророка, може й, нема, а от поети є. Таке відчуття, що й життя прожив недаремно як поет, коли земляки несподівано присилають таке-от фото з рядками з мого вірша на стіні автобусної зупинки рідної моєї Ужови... Будьмо і тримаймося! Щиронаш Ігор Павлюк», – зазначив сам поет.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Останні новини
Жителям села біля Луцька на пів дня вимкнуть світло
17 листопад, 2020, 08:15
Укрпошта підписала угоду з ЄБРР і отримає 63 мільйони євро
17 листопад, 2020, 07:30
У селі на Волині зупинку прикрасили рядками вірша. ФОТО
17 листопад, 2020, 06:19
У волинській школі замінять вікна та двері
17 листопад, 2020, 05:28
Китай та ще 14 країн створили найбільшу у світі зону вільної торгівлі
17 листопад, 2020, 04:10
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610669
Моє село нічим не знамените.
Хіба волошка в полі – дивина?..
Але її не може замінити
Найголубіша в світі далина.
Дивись, побігла стежечка у поле.
Де ще знайти зарошену таку?
А край села дві шепчуться тополі,
Гриби шукає вітер в сосняку.
Усе тут і сміється, й розмовляє,
Пташкам казки розказує горіх.
Рожеві гілки у вишневім гаї
За всіх відбулих плачуть на поріг.
Рясні жита і росяні отави
Біжать з туману й хиляться до ніг.
Сумують верби понад нашим ставом,
Коли не йдуть закохані до них.
Їм рушники зв’язали кожну стежку,
Та в рідний край завжди веде одна.
Вона лежить, подібна на сережку,
Яку в траві залишила весна.
По ній завжди я впевнено ступаю,
Бо там сліди бабусь і дідусів.
І до села я серцем прикипаю,
Мов до волошки крапелька роси.