Старожил волинського села відзначив 90-річчя

Знаковий рубіж переступив днями, на свято Петра і Павла, Петро Найдич — дев’яносто літ.

Односельчани кажуть, що немає у селі нікого старішого за нього, пише Полісся.

— Мій життєпис — це наче довгий чорно-білий фільм, — розповідає Петро Сергійович. — Але усе пам’ятаю. У десять років залишився без батька, відтоді почав важко працювати. У 1950 році призвали відбувати військову повинність. Аж на Камчатку. У люті морози жили в казармах, збитих із дощок. Стіни наскрізь світилися. До таких умов так і не вдалося звикнути упродовж чотирьох років виснажливої служби.

Після закінчення армійської повинності Петро Сергійович повернувся до рідного села. Бідність та злидні чекали на молодого парубка на малій батьківщині. Довелося за безцінь працювати у колгоспі.

— Одного разу, — веде далі дід Петро, — голод змусив мене піти разом із односельцем на колгоспне поле по колоски, аби з них потім намолоти борошна. Та на лихо, прямо на ниві нас угледіли міліціянти. Оточивши з усіх боків, стріляли по нас, врешті спіймали і міцно били. Мене куля не зачепила — пробила лише колошви штанів. Довелось за кілька кілограмів зерна відсидіти рік тюрми на Уралі.

Повернувшись із ув’янення, Петро Сергійович одружився на 9 років молодшій від себе дівчині Парасці. Народилося в подружжя п’ятеро дітей. Аби прогодувати немале сімейство, часто їздив на заробітки.

Минає двадцятий рік відтоді, як відійшла у засвіти дружина діда Петра Параскевія Митрофанівна. Поховав уже і троє нащадків. Чоловік спочатку зостався сам господарювати у домі, однак вже понад п’ять років проживає в оселі наймолодшої доньки Ліди та зятя Василя.

Плануючи відзначати день народження батька, родичі вирішили нічого не казати йому про це. А ось аби дідусь не здогадався про задумане дітьми та онуками, святкове застілля вирішили зорганізувати у його домівці.

— Коли батько прийшов і побачив численні подарунки та квіти, що йому підготували близькі, — розповідає Лідія Петрівна, — то аж розчулився, зронив сльозу. Відтоді, як перестав тут жити, не заходив всередину хати цілих п’ять років. От походить кругом будинку, яблук назбирає, а до господи нізащо не вступить. Каже, що надто тужив за минулим життям, коли ще була жива його Параска…

Доки родичі гостилися, то й не помітили, як іменинник покинув свято. “А дід Петро де?”, — запитували присутні. Та хтось із них таки угледів на віддалі від хатини, як широкою галявиною дідусь погнав стадо гусей на пасовище. Спрагла до роботи душа працелюба не може вгамуватися і на старості літ. До прикладу, ще зовсім нещодавно, у 85 після хвороби самотужки викопав 15 соток картоплі. “Не хотів трактором, бо надто вже бульба хороша вродила і було до снаги копати її самому”, — тішиться дідусь.

Леся МІНІБАЄВА, село Грудки

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!