Волинянка десятьох дітей народила вдома

Нещодавно Катерина Тусюк із села Глухи Старовижівського району відзначила своє 73-річчя. Справжнім сюрпризом для неї стало те, що на день народження з’їхалися усі її діти, онуки та правнуки. З чоловіком Степаном вони побралися, коли дівчині не було й сімнадцяти, а оскільки обранець був із Синового, то до родини міцно пристало вуличне «Синовці».

Щасливе подружжя прожило в парі 43 роки, у 2008-му Степана не стало. Втім Катерина Яківна не осиротіла, бо до неї горнуться десятеро дітей, сорок онуків та чотири правнуки, пише Вісник.

Пологи приймала повитуха Мартошка

– Закінчила семирічку і три класи вечірньої школи, – розповідає Катерина Тусюк. – З 13 років садила посадки та доглядала саджанці, трималася за цю роботу, бо в лісництві давали ще сінокіс та дрова. Працювала в місцевому колгоспі: доглядала телят, доїла та пасла корів. П’ятнадцять літ була заготівельником у Старовижівській заготконторі.

Після одруження у Тусюків посипалися один за одним дітки. Їх було б дванадцятеро, якби не біда: первістка жінка народила мертвим, а донечка Євдокія у два рочки втопилася.

– Наймолодшу, Олену, народила у 39 років, – каже жінка. – Усіх дітей приводила на світ вдома, після цього відвозили в роддом. Приймала їх баба Мартошка, яка була в селі повитухою, освяченим льоном зав’язувала пупи, вже потім медичка змінювала його на бинт. У 1973 році, коли народився Павло, мого Степана поподопитували, хто роди приймав, а він стояв на своєму, мовляв, він сам. Не видав Мартошки, бо могли б і в тюрму посадити.

Син і дочка з’явилися на світ в один день

А в 1972-му взагалі оказія трапилася.

– 10 лютого доньці Тамарі виповнилося чотири роки, прийшли гості вітати, а мене приперло народжувати, – згадує Катерина Яківна. – Так з’явився на світ Степан. То вже «замочували» і Тамару, і Степана, – сміється багатодітна мама і бідкається, що нині багато випивають в селі, колись знали міру. – Перед тим, як народити Любу, доїла колгоспних корів, тільки молока здати вже не встигла, доручила це іншим дояркам, чимдуж побігла додому – і знову стала мамою.

Попри велику родину, діти Тусюків ніколи не були голодними. У баняках варився борщ, запікалися в печі голики, шкварчало на пательні сало, макітра була повна омачки, бо тримали чимале господарство: троє корів та двох свиноматок.

– Бабуся виховала хороших шість синів та чотирьох дочок, – розповідає внучка моєї співрозмовниці Іванна Мазур. – Усі сини – будівельники. Коли вона була молодшою і могла наготувати святковий стіл на велику родину, то традиційно всі діти із сім’ями збиралися в неї. На Великдень доводилося розчиняти паску в сорокалітровій каструлі, пекти до 30 великих хлібин, щоб кожній дитині, яка прийде на свято, дати гостинець.

У 1987 році Катерина Тусюк за народження і виховання десятьох дітей була удостоєна ордена «Мати-героїня». З часом це звання підтвердила й влада незалежної української держави.

Завдяки Катерині Тусюк вийшла книга про весілля

У дитинстві батьки часто брали Катю на вечорниці та весілля, де переймала народні звичаї. Завдяки вокальним даним дівчина стала активною учасницею концертів. Вперше на сцену вийшла у сусідньому селі, а вже через рік перемогла у пісенному конкурсі в Луцьку. Літа минули, жодне родинне чи сільське свято не обходиться без пісень баби Каті, вона є постійною і незамінною учасницею художньої самодіяльності сільського будинку культури. І досі багато родин запрошують її на весілля, щоб поспівала народних пісень, бо ніхто в селі не знає стільки обрядових творів, як вона. Жінка записала обряд весілля з усіма тонкощами та нюансами. Ці матеріали лягли в основу книги, яку видала місцева школа. А ще Катерина Тусюк багато років співала в церковному хорі.

По головах рахує, чи всі онуки є

Мати, яка навчила, викохала, виховала справжніми людьми та благословила у доросле життя. Мати, яка завжди чекає біля вікна, чи не їде Люба з Павликом, або Стьопа з рибалки, чи Коля з Вітьою, чи, може, Оксана з дітьми (а в неї їх дев’ятеро), або Тамара, Юра, Вася з Лєною провідають, обіймуть і розкажуть, що нового. Всі такі різні й такі рідні. Внуки ж – особливі!

– Оце нині їх п’ятнадцятеро назбиралося, – киває в бік гамірної юрби, де одне менше за іншого. – Як піду з ними на озеро, а воно поруч, то тільки встигаю по головах рахувати, чи всі є. А ото на фотографії, де на день народження майже вся родина, трьох онуків не вистачає, я тримаю на руках сорокового. Хай вибачать мене діти, але пенсію витрачаю тепер лише на онуків та правнуків.

Старші ж з них згадують, як в дитинстві з нетерпінням чекали канікул, щоб усім зібратися в бабусі, послухати її цікаві історії, поспівати пісень. Так гарно співати може тільки вона. А коли хтось з онуків затягне пісню, то люди кажуть, що в бабу Катю вдались.

Наталія ЛЕГКА
Фото автора


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!