Жадан у Луцьку: про культуру як зброю, заздрість котам і «щастя, яке не оминеш»

У його читаннях найчастіше трапляються міста, слово життя трапляється більше, ніж смерть, а голос і пам’ять у середньому з’являються майже в кожному третьому вірші. А ще багато любові, води, риб, птахів і дерев.

«Останні двадцять років я пишу про дерево, що росте у мене за вікном», – говорить поет, а я тим часом протягую йому книжку для автографу.

«Для Софійки, вона цьогоріч закінчила школу і шукає себе у житті. Побажайте їй впевненості в собі. З власного досвіду, – швидким темпом говорю я, відчуваючи, що позаду люди вже дихають мені в спину. – А потім додаю: «Ваші «Дерева» – то мій улюблений…» І все це за тридцять секунд розмови із Сергієм Жаданом.

Подарунок для Софійки – автограф поета

Ви ж знаєте цей вірш про «Дерева», що став вже піснею?

«Думай про них, коли тобі радісно,
Думай, коли тобі хочеться плакати...
Дерева в тумані схожі на радіо –
Діляться бідами, діляться планами...
Якщо не хочеш про мене згадувати,
Якщо не маєш сили та спокою,
Думай про ліс, що стоїть загатою –
Міцною, надійною та високою...
Я знаю, я все це собі переховую
Серед туману й огрому нічного...
Немає нічого випадкового...»

І справді нічого… У моєї подруги донька закінчила школу. Карантин. Ні останнього дзвоника. Ні випускного. Кілька днів тому подзвонила і сказала мені: «Хотіла б подарувати Софійці збірку віршів когось із сучасних поетів з автографом. Щоб вона взяла її з собою у доросле життя. Кого ти порадиш?». Звісно, Жадана, і тут він їде до Луцька...

Навесні у видавництві MERIDIAN CZERNOWITZ вийшло дві його книги: поетична збірка «Список кораблів» та п’єса «Хлібне перемир’я». У зв’язку з карантином великий тур письменника перенесли, однак Сергій приїхав на Волинь в рамках дофестивальних заходів III Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера». Кількість людей на заході обмежена, але почути автора наживо хоче багато його фанатів, тож встигаю на додаткову презентацію на 19:00. Жадан «призначає» зустріч лучанам у «Гармидер ангар-stage» на вулиці Залізничній. Саме це місце вважається улюбленим закладом письменника у місті — якась і справді богемна атмосфера там панує.



60 віршів, що народжуються з любові: найінтимніша і найболючіша книга автора

Сергій відкриває двері рівно о 19-ій: у чорній сорочці і темних брюках. Привітавшись, розпочинає:

«Ви готові читати вголос так пристрасно,
ніби цілуєтесь із власним видихом,
ніби освідчуєтесь кисневі своєї країни?
Ви готові говорити так, ніби саме від ваших слів
залежить майбутнє цивілізації?
Готові говорити про вечір так,
як говорять про смерть в операційній?»



Коли читає, існує лише його голос. Він звучить від імені тих, хто на лінії фронту, і з окупованих територій, розповідає про війну та любов.

У квітні у видавництві Померанцева виходять відразу дві книги Жадана. «Список кораблів» – це 60 віршів про пам’ять, що народжується з любові, та про вогонь, по якому лишається ніжність. Шістдесят спроб окреслити світло й розповісти про повітря над містом. Шістдесят уривків чужих розмов, шістдесят голосів, якими наповнюються весняні сутінки. Це список тих, хто пішов, але кого не можна забути. Список імен, які супроводжують тебе протягом життя. Список міст, де на тебе завжди чекають. Мабуть, найінтимніша і найболючіша книга автора.


«Хлібне перемир’я» — дебютна п’єса письменника. Дія відбувається влітку 2014 року на Донбасі, де тоді оголосили тимчасове перемир’я. Герої — колоритна родина, яка не без іронії намагається впоратися з проблемами: у їхньому рідному місті підірвали міст, і тепер не можна дістатися з одного берега річки на інший. «Цей матеріал з різних причин не потрапив у роман «Інтернат», — розповідає Жадан. — П'єсу написав за півроку. Там чотири акти, це півтори-дві години театрального часу. Хоч вона й про війну, про 2014-ий, але хлібне перемир’я — скоріше метафора: йдеться про паузи посеред війни, під час яких ми можемо почути голоси людей, що там живуть».

Він говорив мало, але смачно

Більше читав. І цього достатньо. Його почули. П’ять романів, одинадцять поетичних збірок, два музичні проєкти, одна екранізація, літературні премії у Швейцарії, США, Польщі й Німеччині, переклади на 20 мов світу — Сергій давно став класиком. На символи й метафори цілком «нанизується» найновіша нині поезія нашого автора – «Список кораблів». Образність Жадана – це досить оригінальні порівняння:
«Ріка, ніби скинута через голову сукня, що пам’ятає тепло, ще озивається на серцебиття, ближче до ранку, коли постає збита поетика втоми». І розлогі метафоричні конструкції на кшталт: «Люто вірую в зелень, яка щороку перекрикує цегляну кладку, як перекрикує професорів обурена аудиторія. Люто вірую в місця, що росте ніби гнів при лівій легені травневого неба. Люто вірую в літературу, якою обігрівають печі в дитячих будинках».



Чіпляють просто по-своєму зворушливі ліричні замальовки: «І питаєш себе: чому саме вона? Чому все зійшлося саме на ній? Чому говорять усі, але вона одна говорить так, що віриш лише їй одній?». Характерна мова, притаманний їй специфічний ритм, із риторичними зворотами, перепитуваннями, повторами. А також особлива на мелодійному рівні: «Тому що ніколи тебе не вирвеш, ніколи не забереш, тому що вся твоя свобода складається з меж… Доведеться змиритися з тим, що все мине. Доведеться не говорити про важливе та головне, доведеться боятись свободи, триматися меж. Щастя не оминеш»...

Такі круті хлопці найчастіше мають найпоетичнішу душу

Я дивлюсь на Жадана і все намагаюся зрозуміти, як у нього поєднуються рок-концерти з письменницькою роботою. Книги, пісні, гастролі… Це все один потік. Від Маріуполя до Сіднея. Виступ Сергія — культурний шок для мене. У найкращому розумінні. Такі круті хлопці найчастіше і мають найпоетичнішу душу.

Музичний Жадан — драйвовий і змусить стрибати без упину під «Кобзона», а чіткі рими і темпи закарбовують його тексти в пам'яті надовго. І вибір поетичного фіналу справді пасував цій зустрічі.

Вірші закінчуються спокійним і майже затишним читанням, але емоційно сильним: «Пахне великими грошима. Пахне війною… Такий час, що тільки Вітчизна буде ридати за мною. Такий час, що всім бракує спокою та терпіння. Небо перед снігопадами – як псяче сухе піднебіння. Небо все бачить, в небі ховаються чорні мадонни. Ми ще тут, ми ще вийдемо на свої кордони».



А потім Сергій Жадан усміхається і каже: «Пишу дитячу книгу. Щоправда, вірші виходять не зовсім дитячі. Давайте я вам прочитаю».

«…Прийшли до кота янголи божі, прямо зрання,
постукали чемно в двері, поскидали взуття,
і говорять йому: давай, коте, розповідай про своє життя.
Не посадив дерево, не збудував дім.
Не сильно за цим і шкодував, утім.
Знав, що все марнота марнот, що все мине.
Є, щоправда, діти – але це діло таке, наживне.
Спите собі, дрімаєте, вилежуєтесь, мурчите.
Все вже давно минуло, а що не минуло – мине і те.
Будь здоров, коте, спи собі, накрившись хвостом.
Все життя, – сказав янгол, взуваючись, –
все життя мріяв бути котом…»

Люди аплодують. Дякують усмішками і гучністю сплесків долонь. Беруть автографи, фотографуються і йдуть звідси вже іншими. Отак, його голосом укріплюються кордони і зводяться мости на культурному фронті.



Слухала Євдокія ХОМИЧ




Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!