Чому люди не вірять у коронавірус і чому через нього проклинають журналістів

«Коронавірусу не існує», «це все брехня», «досить поширювати фейки» ... Сотні таких коментарів щодня з’являються під публікаціями у соцмережах про пандемію COVID-19, карантин і статистику захворюваності.

Величезна кількість населення країни не сприймає ситуацію серйозно і вважає, що усі обмеження та заходи для запобігання поширення інфекції – марні, бо ж інфекції не існує, а усе це – змова, відмивання грошей. А у бік журналістів (волинських зокрема), які поширюють офіційну інформацію, щодня пишуть безліч образ та прокльонів.

Інформаційне агентство ВолиньPost вирішило поцікавитися у психолога, чому ж люди вперто відмовляються вірити у коронавірус і чому так агресивно реагують на інформацію про нього. Пояснити ситуацію погодився доцент кафедри практичної і клінічної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, кандидат психологічних наук Антоній Мельник.

Відповідь на це питання Антоній Мельник почав із того, що людська психологія побудована таким чином, що значимі інформаційні показники вона сприймає близько до серця і бере їх на віру, а незначимими показниками може нехтувати і ігнорувати їх.

«Загалом існує два типи абсолютно «полярних» людей. З одного боку – категорія тривожних людей, яких інформація про зараження коронавірусом дуже хвилює і вони перебільшують небезпеку в реальному житті, а з іншого боку – люди, які скептично ставляться до інформації навіть із офіційних джерел, вважають інформацію її, перебільшеною. Як правило, ця категорія теж може поділятися на декілька підтипів: це або люди, які мало проінформовані про небезпеку, або категорія людей, що мають як форму психологічного захисту втечу від реальних обставин та інформації. Цим самим вони просто витісняють цю саму інформацію, хоча на підсвідомому рівні не виключено, що вони не можуть мати тривоги і страху коронавірусу», – каже Антоній Петрович.

Існує також окрема категорія людей – особи, які вважають, що питання їх не стосується взагалі, для них це щось далеке і не «про них», тобто абсолютно жодним чином не впливає на життя. Мовляв, із початком пандемії та карантину у їхньому житті нічого не змінилося, тому цю тему взагалі сприймають відсторонено.

Антоній Мельник переконаний, що така поведінка стосується не лише коронавірусу, а в цілому охоплює спосіб життя таких індивідів.

«Скільки таких фактів у місті Луцьку, коли пасажир, який заходить в громадський транспорт не одягає засоби індивідуально захисту. Його попереджають, що він не має права перебувати у транспорті без маски, а він однаково її не одягає, мовляв, не боїться», – каже психолог. Характеризує цю категорію осіб, як людей впертих і самовпевнених. Переконаний, що це – результат непроінформованості про загальну небезпеку. Відразу пропонує рішення – роз’яснювати людям, що вони не повинні думати про власну унікальність, а зважати на загальноприйняті норми профілактики і боротьби з інфекцією. «Ця норма поширюється на усіх людей, які є громадянами цієї території, де існує епідемія», – додає Антоній Мельник.

ЧОМУ ТАК БАГАТО АГРЕСІЇ І БУЛІНГУ



Одне із завдань працівників засобів масової інформації – забезпечити громадськість перевіреною та зрозумілою інформацією, посилаючись на офіційні джерела. Якщо мова йде про коронавірус, то це сайт Міністерства охорони здоров’я та інформаційні ресурси локальних установ, що безпосередньо дотичні до проблематики і є відповідальними за контроль ситуації та оприлюднення даних.

Утім, у коментарях до новин про пандемію з’являються десятки обурених коментаторів, лайливих відповідей. Працівники волинських ЗМІ заявляють про тиск, погрози у приватних повідомленнях та коментарях. Так у чому ж причина булінгу і жорстокості на інформацію про те, що відбувається в країні?

Психолог Антоній Мельник пояснює, що таким чином деяка частина людей реагує на невидиму небезпеку. Особисто їх, родини, друзів або близьких знайомих коронавірус поки не торкнувся, а, отже, мовляв, його не існує.

«Взагалі вірусна інфекція і радіація, що стала результатом аварії на ЧАЕС, мають одну спільну ознаку. Вони – невидимі, а ця невидима небезпека може сприйматися дуже гостро, навіть паніяно, коли людина не бачить реальної небезпеки, або ж навпаки – ця невидима небезпека буде формувати у суспільстві скепсис. Якщо ми чогось не бачимо, то його не існує. От така психологія пересічної людини», – говорить Антоній Мельник.

Каже, що у такому разі дуже важливу роль відіграє просвітницька робота медиків, соцпрацівників та ЗМІ, зокрема, про те, якщо у нас небезпека – невидима, то не означає, що її насправді немає.

«У людей випрацьовується такий собі когнітивний дисонанс: очікуване значиме – не співпадає з реальністю. Тут у ЗМІ нам передають якісь статистичні цифри про те, що епідемія поширюється, кількість хворих зростає, а в реальному житті у них – все спокійно», каже психолог і додає, що люди, які живуть далеко від лікарняних установ, де лікують хворих на коронавірус, не розуміють для чого приймають такі жорсткі заходи безпеки.

Антоній Петрович порадив ЗМІ, окрім сухої статистики, дозовано подавати реальні уособлені історії життя людей, які перехворіли або хворіють на коронавірус і можуть «з перших уст» розповісти, репортажі з лікарень тощо, аби люди могли сприймати інформацію у картинках із реаліями, а не сухою статистикою.

«Тоді картина із «цього не існує, брехня» зміниться на «це десь поруч є, але це не зі мною, але ж може бути зі мною», – запевняє психолог.

Антоній Мельник також зазначив, що на базі кафедри психології ще на початку пандемії та карантинних обмежень в Україні створили центр духовно-психологічної підтримки при СНУ імені Лесі Українки за участю спеціалістів кафедри практичної та клінічної психології та капелана університету.



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!