Рятувальні роботи в печерах, високі скелі і тролеї: тренер з Луцька влаштував екстремальний табір для дітей і дорослих

Тренувально-навчальний «Нігинський табір» відбувся вже втретє. Із 2018-го року на околицях села Нігин в долині річки Смотрич, що на Хмельниччині, збирається група активних туристів, які на 5 днів заселяються у намети та цілими днями тренуються на скелях поблизу системи Залучанських печер.

Цього року впродовж 3–7 червня 24 учасники табору проводили навчально-рятувальні маневри в печерах, вправлялися з ношами і умовними постраждалими, лазили скелями, досліджували природу і випробовували себе на витривалість у польових умовах.

Очільник Волинського гірсько-спелеологічного клубу «Стохід» та організатор ІІІ «Нігинського табору» Андрій Пилипюк розповів, що ідею влаштовувати такі дійства «виношував» доволі довго. Реалізував задум тоді, коли зрозумів, що за жодних інших обставин таких навичок не здобути, тренування в залі – не навчать так, як справжні печери і скелі.



Перший «Нігинський табір» відбувся у червні три роки тому. «Ще тоді я вирішив для себе, що потрібно рухатися далі у цьому напрямку й розвивати цю ідею. Так ми почали підтягувати молодь, пробувати, експериментувати, проводити подальші тренування тими силами й засобами, що були в нашому розпорядженні», – згадує Андрій.

Наступного року команда із дванадцяти чоловік також вирушила тренуватися на природу. «Всі учасники другої програми захотіли продовжувати проект, схожих – не так вже й багато, адже оволодіти навичками рятувальних робіт можна лише реально працюючи із спорядженням в максимально наближених умовах», – пояснює тренер.


Попри карантин, «Нігинський табір 2020» – також відбувся. Цьогоріч участь взяли 24 учасники, серед яких – 9 дітей різного віку.

«Це був ще більш масштабний проект, ніж попередні два, також у зв’язку із набутим досвідом ми змогли частково змінити формат проведення. Тепер не лише вчилися проводити навчально-рятувальні маневри, а й робили це у форматі змагань та на швидкість в командах. А ще організували окрему дитячу школу для найменших діток, де вони здобували основи знань техніки пішохідного туризму, з ними працювали наші окремі старші інструктори клубу», – каже Андрій.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Від найглибшої печери світу до найбільших гірських вершин: як хлопець з Луцька підкорює світ. ФОТО



Всі події «Нігинського табору» можна умовно розділити на три категорії: для дітей, для дорослих початківців, для дорослих клубівців з попереднім досвідом й досвідчених.

В перші дні діти «знайомилися» зі спорядженням, далі – вчилися ним користуватися, аби в результаті поборотися за призи на змаганнях і правильно вміти застосовувати навички. Окремою частиною були походи в печери, де малечу вчили орієнтуватися в підземних лабіринтах, проходити їхні звуження та тісні ділянки.

В дорослих – трохи інші розваги. Новачки теж починали із вивчення спорядження, далі інструктори пояснювали, як правильно ходити вертикально навішеними мотузками на скельному рельєфі. Старша група більш досвідчених отримувала чи не найбільший шмат роботи та завдань. Саме їм потрібно було швидко та правильно провішувати нові траси, міняти етапи, ускладнювати ту чи іншу ділянку тощо.

В перервах між практичними заняттями дорослі слухали лекційні курси на різні тематики.



В останні дні учасників допускали до великої навчально-рятувальної операції на скелях, де вони отримали квестове завдання із пошуку, надання першої допомоги та транспортування, умовно постраждалого. Дорослі учасники мали також свої заключні змагання.



Андрій Пилипюк зізнається, що найбільше пишається найменшими клубівцями і учасниками які ще «не зіпсовані» надбаннями сучасної цивілізації – інтернетом та гаджетами. «Вони рвуться жити в наметах, лізти на скелі, переправлятись через річку, смажити хліб з салом на багатті, фотографувати польові квіти та вміють відчувати цей світ сповна. Поки є такі активні допитливі та «живі» діти природолюби готові досліджувати, вивчати та відкривати перед собою горизонти, у нас є надії, що все буде добре», – каже Андрій.



Серед учасників були не лише волиняни, спеціально на табір приїхали також гості зі столиці. Ірина Щербина із чоловіком Русланом, сином Михайлом і песиком Спайком, в якого навіть власний намет був, приїхали на «Нігинський табір» вперше. Жінка каже, що ніколи до того їй не доводилося лазити на скелях, хоча спортом займається активно і навіть в базовому таборі Евересту була, однак, саме такий досвід для неї – новий.

«Мені дуже сподобалося, обов’язково приїду наступного року», – переконує Ірина. Більше того, вже за декілька днів тренувань в польових умовах вона навіть взяла участь у клубних змаганнях і вперше в житті підкорила скелю. «Тепер думаю, де б то в Києві піти на такі тренування», – каже Ірина.



Андрій Пилипюк натомість обіцяє, що у наступні роки проект також відбудеться, ще є доволі багато часу, аби продумати концепцію і вдосконалювати формат.

Цікаво, що для проведення програми цього року організатори задіяли максимально можливу кількість спорядження, зокрема, лише однієї мотузки було сумарною протяжністю понад 1 км.



ЧИТАТИ ТАКОЖ: Життя – сповна: лучанка, яка бігала на пікнік з Луцька в Рівне, у свої 50 планує забіг до Львова. ІНТЕРВ'Ю

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!