Якщо українські чоловіки бояться йти служити, замість них це роблять жінки, – військова 14-ї бригади

Військовослужбовець князівської 14-ї бригади старший солдат Катерина три роки провела на передовій і нещодавно підписала другий контракт із ЗСУ.

Про це йдеться на сторінці бригади у facebook.

-Можливо, я й не мушу… - розмірковує військовослужбовець князівської 14 бригади старший солдат Катерина. – І жодна з тисяч жінок, які захищають Україну в лавах ЗСУ, напевно, не мусить… Та якщо безліч молодих, здорових українських чоловіків бояться йти служити, або ж не хочуть цього робити, «бо це не їхня війна», то захищати Батьківщину замість них ідуть жінки…

За плечима в цієї мініатюрної дівчини з променистими очима - три фронтових роки і нещодавно підписаний другий контракт із ЗСУ. До того, як піти служити, розповідає Катя, мала традиційну для жінки роботу, - працювала на швейній фабриці.

-Та одного дня… пішла в військкомат, і потрапила в 14-у механізовану бригаду, про що жодного разу не пожалкувала, - розповідає співрозмовниця. - Коли прийшла додому і повідомила рідним, що йду служити, мама не сприйняла почуте серйозно, думала, жартую. Коли ж зрозуміла, «що все насправді», лише сплеснула руками: «Як же ти служитимеш, таке мале й худе?» Звичайно ж, як кожна мама, вона непокоїлася. Хвилюється і зараз. І досі дивується, що саме я, наймолодша з шести її дітей, пішла на фронт.

Як показав час і служба на прикладі Катерини, зріст і вага для дівчини у війську – не головне. Бо зі своєю енергією, заповзятістю та максимально відповідальним ставленням до справи, за яку береться, дрібненька Катя, дівчинка-вихор, як жартома хочеться її назвати, встигає все. До слова, сама дівчина в тому, що пішла служити, вбачає певний символізм, адже народилася 6 грудня, на День ЗСУ, а наступного дня, 7 грудня, святкує іменини. А ще, каже Катя, з дитинства їй шалено подобалися люди в формі.

-Звичайно ж, прийшовши в армію, майже всього мусила навчитись, - і того, що мушу вміти, як військовослужбовець, і того, що вимагають посада і звання. Не завжди все давалось легко, але завдяки своєму командирові і побратимам, з якими дуже надійно, з усім справляюся. Мабуть, моє щастя ще й у тому, - зізнається Катерина, - що легко знаходжу з людьми спільну мову, - така уже вдалася. А крім того, щирість, чесність, дисциплінованість і відповідальність, - риси, які в армії цінуються більше, ніж деінде. Тому… я пишаюся тим, що я військовослужбовець ЗСУ, і тим, що служу в нашій князівській 14-ій бригаді.

Пригадуючи події за три роки, які провела з бригадою на фронті, Катя каже, й досі пам’ятає, як уперше потрапила під обстріл, зізнається, були і страх, і певна паніка. Та з часом до всього звикаєш…

-Уже зараз, після трьох років служби, будь-який обстріл сприймаєш без істерик і без зайвих рухів, чітко знаючи, що і як робити. Напевно, все це зветься просто – досвід, - міркує Катерина. - І хоч я, як жінка, напевно, мала би таким пишатися, цього нема… Не бажаю такого досвіду нікому, сприймаю його просто як данину професії, яку обрала – професію військового під час війни в моїй державі.

Удома, на Хмельниччині, на тендітну, рішучу та витривалу Катю чекають трійко діток – старша донька Ангеліна, сини Максим і Антон.

-Скучаю за ними страшенно, - зізнається Катерина. – І на жаль, наші карантинні реалії такі, що вкрай складно провідати дітей навіть на вихідні, коли є можливість. Як би не було, як би тяжко діти не переживали розлуку, вони знають, для чого я у війську, знають, що всі мами і тати, які зараз на фронті, воюють за майбутнє своїх дітей, і знають, що Україна неодмінно переможе! І їхня віра дає сили жити й воювати!

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!