Важкі будні медиків: медсестра волинської інфекційної лікарні розповіла про боротьбу з COVID-19

Важкі будні медиків: медсестра волинської інфекційної лікарні розповіла про боротьбу з COVID-19
Волинська обласна інфекційна лікарня стала одним із перших лікувальних закладів, де на Волині почали приймати хворих на COVID-19.

ІА «Конкурент» напередодні Міжнародного дня медичної сестри поспілкувався із старшою медсестрою відділення інтенсивної терапії Аллою Бондаренко, яка практично без вихідних працює у самому епіцентрі захворювання.

– Алло, хто така медсестра? Розкажіть трошки про себе.


– Медсестра – це сполучник між лікарем і пацієнтом. І, будьмо відвертими, середній медичний персонал більше знаходиться поряд з пацієнтами.

Після закінчення коледжу з 2001 року я працювала в Боголюбах у фізіотерапевтичному відділенні медичною сестрою ЛФК. З 2009 року працюю у Волинській обласній інфекційній лікарні. Починала з відділення крапельних інфекцій, але вже 5 років як працюю у відділенні інтенсивної терапії.

– Медпрацівники інфекційної лікарні мають найбільший ризик заразитися різними вірусами, зокрема й COVID-19. Чи не страшно? Як захищаєтеся?

– Я за дітей боюся передусім. А у мене, думаю, вже імунітет. Але усім страшно. Кожні п'ять днів ми здаємо ПЛР-тести. У нашому відділенні є медичний персонал, який хворіє на цукровий діабет. Тому за їхнє здоров'я хвилюємося в першу чергу, так як важко переносять коронавірус пацієнти з цукровим діабетом, ті, хто має гіпертонічну хворобу, а також ті, хто має інші хронічні захворювання.

Захисні костюми зараз для вас – новина. Чи достатньо їх? Скажіть, чи дуже важко в них працювати?

– Такі костюми для інших лікувальних закладів – новина. Ми інфекційна лікарня. У нас завжди проходять навчання щодо чуми та холери. Відповідно, й костюми у нас були. Щоправда, не такі. Ці костюми, що ми отримуємо, непогані. Найкраще завжди отримує реанімація.

Звичайно, є певні недоліки: у них спекотно, погано та нечітко чути. Лікар в боксі, наприклад, а я – під боксом, бо ми всі зразу не заходимо, щоб менше ходити. То доводиться по 10 разів перепитувати, що подати. Окуляри запотівають. Коли проводиш реанімацію у такому костюмі, робиш непрямий масаж серця, то просто тече по спині. Біля виходу з боксу стоїть ємкість з деззасобом, куди замочується захисний одяг після роботи з пацієнтом.

– Багато зараз пацієнтів в реанімації? Усі з коронавірусом?

– У відділення інтенсивної терапії потрапляють пацієнти у край важкому стані. Наші лікарі працюють згідно протоколів МОЗ по лікуванню COVID-19, після покращення стану їх переводяться у відділення, які є спецільно підготовленим для таких пацієнтів.

– Алло, а як змінилася робота у вашому відділенні з появою нового вірусу?

– Так, стало важче. У зв'язку з тим, що працюємо у засобах індивідуального захисту, а також нам важко морально, тому що ми всі стали більше наражатися на небезпеку. З появою перших пацієнтів було важко, але зараз робота іде злагоджено.

Відділення інтенсивної терапії розраховане на 6 ліжок: 4 дитячих та 2 дорослих. Зараз дитячих немає, лише дорослі.

У нас була стара станція подачі кисню – балонна. Це була катастрофа. Потрібно було дивитися, міняти серед ночі ті балони. Тепер у нас нова станція. Також ми отримали багато нового оснащення: кисневі концетратори, апарат ШВЛ, лініомати та інше. Очікуємо нові монітори пацієнта.

– А чи змінилося щось удома?

– Молодший син усе питає: «А довго ще той коронавірус буде?» Йому ж хочеться обійнятися. Немає уже отих обнімашок-цілувашок. Я намагаюся триматися дещо осторонь. Боюся за дітей. Дивлюся, аби не випити води чи чаю з чужої чашки. Вбереже це чи ні, але зайвим не буде. Удома також у нас стоїть антисептик. Діти приходять з вулиці – навчені мити руки. Нікуди вони загалом не ходять, у дворі граються, та все ж.

Я живу у Боголюбах. І раніше у мене була «хата відкритих дверей». Щось комусь завжди було потрібно. А комусь – просто кави випити. То зараз до мене не ходить ніхто. Але, думаю, ми все це переживемо. Кажуть, ми там, у самому осередку. Так, але ми звикли. Важко, некомфортно у тих костюмах. На руках уже – дерматит. Але то нічого. У мене діти вдома, у когось – маленькі внуки, батьки похилого віку. Кожен боїться заразити своїх близьких. Але я вдячна дівчатам з відділення, що вони ходять на роботу і повністю віддаються цій нелегкій справі.

– Працювати важче морально чи фізично?

– Знаєте, людина до всього звикає. Перші дні роботи в реанімації я дуже плакала. Мені було дуже важко морально, особливо, коли пацієнт помирає.

Всі пацієнти у реанімації – важкі. Хтось – без свідомості, а інші все бачать і чують, просто сказати не можуть. Для пацієнтів потрібна не лише медична допомога, але емоційна і психологічна.

– Як проходить ваш робочий день?

– Я працюю щодня з 8:30 до 15:42. У вихідні дні я виходжу на нічні чергування палатною сестрою. Більшу частину свого часу я проводжу на роботі.

У відділенні на даний час працює 8 медичних сестер та 5 лаборантів. Усі медсестри відділення, так само як і я, проводять більшу частину свого часу на роботі.

Роботи – купа. Цей тиждень працюємо, не покладаючи рук. Буває, звісно, менше роботи, можна відпочити. Але зараз тільки думаю, щоб ніхто не захворів, не вибився зі строю, бо немає ким замінити. Всі пацієнти важкі і вони потребують уваги. Ми до всіх пацієнтів ставимося добре. В реанімації, коли, наприклад, діти, то вони ж без батьків знаходяться. Їм потрібен догляд: нагодувати, напоїти, змінити підгузок, заспокоїти якщо вони плачуть. Так само доглядаємо і дорослих.

У відділенні ми, як сім’я. Завжди готові підтримати одна одну. Дівчата працюють тут давно, це я до них прийшла і вони мене усьому навчили. Якщо я раніше бігала з блокнотом і не знала, як апарати називаються, то зараз цих питань у мене не виникає. Я намагаюся робити так, щоб робота була поставлена за таким принципом: щоб не тебе боялися, а боялися тебе підвести. Так мусить бути в нормальному здоровому колективі. Хоча всяке буває.

– Алло, а чи дякують вам пацієнти за нелегку працю? Адже часто чути більше нарікань, ніж вдячності.

– Так, часто нам говорять, що ми купили диплом, бо навіть катетер не можемо поставити дитині. Ми пояснюємо, що дитинка може бути виснажена, часто немає вени, є різні судини. Батьки часто хамлять. А ми мусимо взяти себе в руки, глибоко вдихнути, вийти і пояснити все.

Але негативних пацієнтів мало. Нещодавно йдемо з чоловіком у магазині. Раптом до мене підходить дорослий чоловік і обіймає мене. Я і мій чоловік у шоці. Думала, сплутали мене з кимось. Аж ні, за тим чоловіком підходить жінка і теж починає мене обіймати і дякувати. А вона в реанімації місяць лежала. Також була медсестра з Ковеля у край важкому стані, але наші лікарі та середній медичний персонал вилікували її і вона тепер навідується до нас. Часто в місті вітаються, я лише пригадую, хто це.

– То доплату, яку обіцяли медпрацівникам, ви так і не отримали?

– На сьогоднішній день ніхто тут оплату не отримав. Але всіх медичних працівників годували – були обід і вечеря. І возять безкоштовно.

Звичайно, образливо, що держава до нас так. Ліпше би ніхто нічого не обіцяв. Але коли пообіцяли золоті гори, то ти цього і чекаєш. Я хочу ту доплату, бо вважаю, що я її заслужила. Як і кожен медпрацівник. Хто хотів, той звільнився одразу. Ми, звичайно, робимо ту саму роботу. Працюємо, дасть Бог нам здоров’я, то будемо і надалі працювати.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Інші новини теми
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
Важкі будні медиків: медсестра волинської інфекційної лікарні розповіла про боротьбу з COVID-19
12 травень, 2020, 14:33