Порушників карантину справді б'ють палицями, – лучанка про епідемію коронавірусу в Індії

Луцька активістка, ексрадниця Луцького міського голови Мар’яна Сорочук нині перебуває в Індії, де також впроваджений жорсткий карантин у зв’язку зі світовою пандемією коронавірусу.

Інформаційному агентству Волинські Новини вона розповіла про те, як в Індії минають карантинні будні, як населення сприймає дії влади і як тут сьогодні ставляться до іноземців.

Ані потягів, ані автобусів, ані автомобільного сполучення

З вересня минулого року Мар’яна вирішила поглибити знання в державному управлінні і вступила до Національної академії державного управління при Президентові України. Оскільки обрала спеціалізацію «Євроінтеграція», то зрозуміла, що їй потрібно покращити англійську мову. Для цього вона скористалася спецкурсом Програми міжнародної технічної допомоги, яку надає уряд Індії. Ця щорічна програма об’єднує людей з різних куточків світу – Африки, Південної та Північної Америки, Азії, Європи. Наприклад, цьогоріч у групі разом з лучанкою були представники 47 країн світу.

До Індії дівчина приїхала навчатися ще 7 січня. А наприкінці березня вона вже мала повернутися в Україну: квиток був придбаний на 29 березня. Проте у зв’язку з карантинними заходами повернутися додому саме зараз немає змоги: в Індії, як і в Україні, також скасоване авіасполучення, не їздять ані автобуси, ані потяги. Свого часу йшлося про можливість евакуювати українців з Делі, проте до столиці сьогодні неможливо дістатися навіть автомобілем: в’їхати в місто на машині можна лише за спеціальним дозволом, який мають медики, поліцейські, працівники служб, які забезпечують життєдіяльність міста, або ж пацієнти, які прямують до лікарні. Та й до Делі з міста Хайдарабат, де мешкає Мар’яна – більше 1200 кілометрів. Оскільки внутрішнього сполучення між містами зараз немає, то й виїхати звідти неможливо, а між містам та в самих населених пунктах встановлені блокпости.

Лучанка розповідає: з перших днів епідемії індійців інформували про стан справ.

«Перший хворий в Індії був виявлений 31 січня. До того постійно повідомлялася загальна інформація про те, що відбувається в світі. А з часу офіційно зафіксованого першого хворого, в усіх новинах (онлайн, по телебаченню, в газетах) подавалася інформація щодо коронавірусу, про ситуацію в світі, стан справ у сусідніх державах, про нововиявлених хворих: звідки вони приїхали, що з ними відбувається, в яку лікарню помістили. Тобто був постійний інформаційний супровід. На території кампусу розмістили інформаційні плакати про те, що таке коронавірус, які для нього характерні симптоми і як треба діяти. Створили «гарячу лінію», куди можна зателефонувати і запитати про це. Уже на початку березня виявили першого хворого в моєму штаті. І з березня, коли ти кудись телефонуєш, в слухавці чуєш не гудки, а коротку інформацію про вірус: що це, які симптоми і як діяти. СМС присилають магазини, в яких я зареєстрована, де пишуть: «Залишайтеся вдома», «Бережіть сім’ю», «Разом ми все подолаємо». На сайтах служб доставки почали згадувати про вірус, у мобільних додатках», - каже Мар’яна.

Уже 15 березня в Індії скасували навчання у школах і університетах і з 19 березня всіх перевели на онлайн навчання. Професори, викладачі проводять конференції у Skype чи за допомогою інших сервісів. Студенти бачать свого наставника, можуть з ним поспілкуватися. В Україні, зауважує дівчина, влаштоване навчання по-іншому: студентам надсилаються завдання і вони мають завантажити відповідь, ніяких відеоконференецій.

А 22 березня уряд Індії оголосив про початок карантинних заходів.

Тих, хто чинив спротив, і справді, били палками по дупі

«ВООЗ рекомендує 4 кроки карантину. Перший крок – це пробний lockdown , другий – 21 день карантину, потім 5 днів послаблення (free from lockdown), 3-й крок – 28 днів карантину і знову 5 днів послаблення, і 4-й крок – 15 днів карантину. Пробний lockdown був в Індії 22 березня. Потім впровадили карантин. І зараз попереджають: навіть якщо після 18 травня не виявлятимуть нових хворих, буде впроваджений двотижневий карантин», - пояснює лучанка.

В країні припинили все сполучення, а уже з цього тижня в магазин можна прийти лише в тригодинний проміжок перед обідом. Раніше це можна було зробити з 7 до 19, а тепер залишили тільки три години на похід за покупками. Такі зміни впровадили, бо за останні два дні відбувся стрибок: кількість хворих зросла на 38 %. Нині в Індії, згідно з офіційною статистикою, вже 4778 виявлених хворих, 375 вилікувалися і 137 смертей (станом на 7 квітня, коли відбувалася розмова – ред.).

«Як на 1,4 мільярда населення, це – дуже хороша статистика. І я вважаю, це відбувається завдяки тому, що є співпраця між владою і населенням. Люди довіряють уряду, самі індійці підтримують жорсткі дії влади. Так, це не демократично і для нас це не нормально.

Перед входом в магазин стоять охоронці, які міряють відвідувачам температуру безконтактним термометром, бризкають на руки санітайзером, або дезінфікуючим гелем. І ти такий в масці, в рукавичках, з виміряною температурою, продезінфікованими руками заходиш у магазин. В магазині всі працівники також в масках і рукавичках, бо рукавички, насправді, важливіші аніж маски.

До карантину багатомільйонне місто нагадувало мурашник: постійний потік людей, автомобілів. А тепер вулиці порожні, тих, хто перебуває за кермом, поліція може зупинити і запитати куди ви їдете, чому не сидите вдома.

На великих перехрестях стоять блокпости з поліцією. З 4-х смуг вільна лише одна, решта – закриті. Поліцейські стоять з металевими палицями, завдовжки 1-1,2 метра. Я їх обходила десятою дорогою. Мені вони нічого не зробили, я не порушувала карантин, але всередині все одно «йокає», коли їх минаєш», - розповідає Мар’яна.

Застосування палиць поліцейськими в Індії – це насправді не жарт. Вони можуть вживати такі заходи до порушників карантину. Більш того, пересічні індійці такі методи підтримують.

«Мешканці Індії взагалі сприймають ситуацію так: «Чим більше ми будемо згуртовані, пересидимо вдома, вилікуємо, тим швидше відновиться нормальне життя».

У нас є карантинні години. Крім того, діє заборона на здійснення торгівлі і певної діяльності. Можна працювати магазинам, аптекам і тим, хто займається обслуговуванням населення. Іншим на вулиці не можна працювати. І тих, хто чинив спротив, і справді, били палками по дупі. Я питала в пересічних індійців як вони до таких дій ставляться, а ті відповідали, що цілком їх підтримують.

Вони знають, що коронавірус – це не вигадка. Люди слухають, дивляться і читають новини. В них дуже дешева преса, газети копійки коштують, вони доступні. І тут з усіх майданчиків постійно виступають фахівці: лікарі, епідеміологи, які працюють з цією ситуацією. І переважна більшість людей розуміє, що у 50-60% вірус може не проявляти симптомів, але ці люди продовжують бути носіями вірусу та можуть заразити інших. Тому незгоду з карантином вони сприймають приблизно так: «Ми всі залишаємось вдома щоб побороти це, а є люди, які карантином нехтують, не слухаються і наражають нас та наш близьких на небезпеку». Тому індійці підтримують застосування жорстких заходів впливу. Тут, в Індії дуже поважають поліцію. І такі дії вони сприймають як намагання поліції їх захистити. Так, це не демократичні заходи, але тут таке працює», - каже лучанка.

Взагалі поліція в Індії варта окремої історії. Мар’яна розповідає, як їй довелося побачити як ця служба працює.

«В січні ми з одногрупниками поїхали на екскурсію за межі міста, десь за 30 кілометрів. Повертатися довелося ввечері. Це була десь 19-20 година. Почали викликати таксі – ніхто не їде бо далеко, автобусів нема. А група в нас була немала: близько 15-ти людей.

Ми пішли до дороги, ловити попутки, може який автобус буде їхати. Побули ми на зупинці хвилин 15. До нас підійшла ще сім’я з дітьми. І ось під’їжджає патрульна машина. Поліцейські почали нас розпитувати, що сталося. Після того, як ми пояснили ситуацію, нас розпитали куди нам їхати. Що робить поліція? Вони виходять на дорогу і кажуть: «Ми вам постараємось зловити машину. Якщо ні, то викличемо ще одну більшу патрульну машину і відвеземо вас». Вони спочатку зупинили машину сім’ї з дітьми, а потім спіймали велику машину нам. Поліцейські поговорили з водієм, розказали йому де нас висадити. Вони взяли наш номер телефону і постійно дорогою передзвонювали. Більш того, вони за нами їхали до того місця де ми мали пересісти на автобус, щоб упевнитися чи ми в безпеці. Наступного дня нам передзвонили, взяли відгук про той випадок, про те, що ввечері з цієї локації не можна нічим доїхати», - ділиться спогадами Мар'яна.

Іноземці, маски та домашні молитви

На жаль, віднедавна в Індії погіршилося ставлення до іноземців. Адже перші випадки захворювання - це були або іноземці, або індійці, які приїхали з-за кордону. Наприклад, у Мумбай, як свідчать дані епідрозслідування, коронавірус привезли з ОАЕ та Італії. Тож до неіндійців сьогодні тут ставляться з пересторогою, можуть навіть грубо відповісти. Мар’яна розповідає, що минулого тижня, під час відвідин супермаркету з одногрупницею з Монголії, місцеві діти на неї казали: «Corona, corona. China, China»(Корона, корона, китайка, китайка, - ред. )

Що ж стосується засобів захисту, то, каже дівчина, маски сьогодні в Індії в продажу є, але їх набагато менше, аніж до карантину. На території кампусу їх придбати можна. Також можна замовити на Amazon чи в інших інтернет-магазинах.

«Тут люди дуже обізнані: всіх підключили до урядового телеграм-каналу, де щодня публікують статистику, просту інфографіку про всі дії уряду, що робиться з підприємцями, що буде з податками, які є гарячі лінії, як лікують хворих, які є відкриття в медицині, скільки тест-систем, соціальні відеоролики. Вся інформація подана настільки просто, що її розуміють люди без освіти, старшого віку і вони її сприймають. Ось приклад. Я живу в мусульманському місті. Мусульмани моляться по 5 разів на день, найбільш релігійні закривали магазини і йшли молитися в мечеть Коли все це почалося, я питала в одного мусульманина, чи ходить він до мечеті, він мені відповів: «Та ви що, яка мечеть - я молюся вдома». Тут освічені люди читають BBC, The New York Times, The New Yorker, Аljazeera, постійно черпають свіжу інформацію. Я ж порівнюю з тим, що в Україні публікують і дивуюся: наші лінуються навіть перекласти. Часто інформація, яку публікують, вже застаріла на кілька днів, або викривлена, люди слухають влогерів про змови», - зауважує співрозмовниця.

Як повернутися додому і не заразитися

Коли вдасться повернутися в Україну, Мар’яна не знає. Адже кордони сьогодні зачинені. А для того, щоб повернутися, потрібно щоб в Індії відновилося міжміське сполучення і можна було виїхати з Індії та прибути в Україну. Згідно з останніми даними, в Індії близько півтисячі українців, які хочуть повернутися. Та їм радять за можливості «пересидіти». Більшість українців в Індії – це або туристи, які поїхали на Гоа, або ж мешкають ближче до Делі. В Хайдарабаті – лише четверо українців. Тому зрозуміло, що першими евакуйовуватимуть тих, хто ближче до столиці. Сьогодні МЗС намагається вирішити проблеми українців, які тут опинилися в силу обставин.

«Зараз я не знаю коли повернуся, бо це залежить від того, коли в нас буде відкритий кордон, щоб звідси можна було поїхати. На щастя, в мене є де жити, є хостел. Тричі на тиждень нам міряють температуру і оглядає лікар. Але мене турбує кілька моментів. Наприклад, я зараз повернуся і опинюся в аеропорті. А це - місце скупчення людей. Чи можу я бути впевнена, що я при всіх заходах безпеки: в рукавичках, масці я залишуся здоровою? Як нас перевірятимуть в аеропорту? Може, поміряють температуру, в нас спитають про симптоматику, але в більшості випадків це протікає безсимптомно. В інших країнах тестують тих, хто повертається з-за кордону. Наступне питання: куди я поїду. Мене відпустять додому, чи думатимуть про те, що може в мене є вірус і я наражаю на небезпеку інших. Навіть якщо я потрапляю в готель на обсервацію, де перебувають люди з різних куточків світу і обмінюються вірусами. Якщо ти прилетів здоровий, після карантину можеш вийти з обсервації з вірусом.


Нас було в групі 69 студентів, зараз тут залишилося 12. Один одногрупник повернувся у В’єтнам. Там, якщо у тебе температура нижче 37,5, тебе відпускають додому. Якщо вона вища, чи є будь-які симптоми, тебе садять в автобус і везуть в спеціально відведене місце, де ти за кошт держави живеш, харчуєшся, забезпечений побутовими речами і медичним оглядом. Потім цю людину тестують, і якщо все добре – відпускають. Інший одногрупник повернувся до Таїланду. Хоч у нього і не було температури, йому встановили на телефон спеціальний додаток, яким відстежують його місце перебування, він може по ньому зв’язатися з лікарем, замовити їжу. На всі 14 днів його безкоштовно забезпечили харчами, щоб він не виходив. Так це відбувається в інших країнах», - розповідає лучанка.

До слова, дівчина зауважує: якщо всі українці сподіваються, що вірус зникне влітку, то це не відповідає дійсності. В Індії саме зараз +36 і кількість хворих збільшується.

«Я вам співчуваю, тримайтеся. Бо буде страшно. Ніхто не тестував тих, хто повернувся з заробітків, люди повиїжджали, бо залишилися там без роботи, без житла. Багато серед них людей з сіл. А в селі як до такого ставляться: «Ай, перекашляю». Перекашляю і заражу півсела… Тому бережіть себе!», - наголошує Мар’яна, звертаючись до співвітчизників.

Розмовляла Юлія МАЛЄЄВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!