Як у Луцьку в 1940-их роках боролись з епідеміями та інфекційними хворобами

Луцьк – одне з перших українських міст, яке було окуповане вермахтом вже надвечір 25 червня 1941 р. Адміністративний центр радянської області повертає собі колишнє значення з часів польського воєводства і стає головним містом генеральної округи "Волинь-Поділля".

Окрім Волинської, Рівненської, Камʼянець-Подільської областей радянської України, він включив у себе ще й південь Брестської і Пінської областей Білорусі, - йдеться у публікації Історичної правди.

Попри так званий столичний статус, у Луцьку проживало близько 37 тисяч жителів, а за перші дні війни було знищено 60% всіх будівель. Тіла загиблих часто лишалися під завалами. Пройшли перші розстріли.

Тож мови про дотримання санітарного стану бути й не могло. Разом із виживанням у лещатах нацистського "нового порядку" лучани розпочали боротьбу з епідеміями та інфекційними хворобами.

Вже у перший місяць окупації містом шириться сказ. Указом німецької влади від 2 серпня 1941 року у Луцьку та окрузі запроваджувався карантин. Вільне пересування тварин було заборонене під загрозою їхнього фізичного знищення.

Про кожний випадок хвороби або її симптомів потрібно було негайно повідомити міського ветеринарного лікаря. Боротьба із хворобою продовжувалась: 22 жовтня 1941 р. луцький гебітскомісар Лінднер наказав ізолювати навіть домашніх улюбленців – собак і котів.

Покаранню підлягали власники тварин, які блукали містом. Додатково посадник Луцька Микола Єрмолаєв дав завдання відділу саночистки знищувати бездомних собак і котів, бо інакше побороти хворобу буде неможливо.

Спалахнула епідемія ящуру. Польовий комендант підполковник доктор Гойк 4 серпня 1941 року видав наказ про заборону переміщення худоби поза господарствами. Такі ж карантинні заходи стосувались собак і домашньої птиці.

Власники тварин, де була виявлена хвороба зобов'язувались змінювати одяг і взуття під час виходу за межі подвір'я. 16 жовтня 1941 р. гебітскомісар Лінднер інформував про обмеження ввезення рогатої худоби, овець, кіз і свиней до округу Волинь-Поділля. Дозвіл приганяти тварин до того чи іншого району надавав його комісар.

При цьому худоба упродовж восьми днів мала перебувати під ветеринарним наглядом. Суворий карантин допоміг. Ящур вдалось ліквідувати. Про це 12 листопада 1942 року рапортував посаднику міський ветеринарний лікар Краєвський.


5 вересня 1941 року міський відділ охорони здоров'я прозвітував про санітарну перевірку дворів, вулиць і цвинтарів. Було обстежено елеватор і 4 склади під зерно в справі дезінфекції. Перевірка торкнулась усіх закладів громадського харчування. Встановлено 68 порушень на загальну суму штрафів 6 510 руб.

Найбільше порушень було через продаж м'яса і м'ясних продуктів з нелегального забою. У ресторані на вул. Лисенка, 7 кухар працював з непокритою головою, бракувало плювальниць, на кухні був відсутній бачок з гарячою водою для миття посуду. Власник був оштрафований на 40 руб.

Місто зіткнулося із захворюванням на висипний тиф, який дуже швидко поширювався. Посадник Луцька Євген Тиравський 27 січня 1942 року зробив оголошення, у якому закликав лучан дотримуватися особистої гігієни та уникати місць скупчення людей.

Заборонялось стояти в чергах, впускати до хати чужих людей, відвідувати оселі, де знаходяться хворі, або хворіли тифом. Про кожний випадок захворювання потрібно було негайно повідомити дільничну амбулаторію або відділ охорони здоров'я міської управи.

У ІV міській лікарні збільшили кількість ліжок для хворих. Прийом з іншими інфекціями зменшили до мінімуму. Найбільше поширення висипного тифу припало на кінець січня 1942 року.

У лютому рівень захворювання знизився. Епідемія припинилась і в таборі військовополонених "Шталаг № 360", однак у гетто рівень захворювання зростав. У хворих єврейських робітників забрали перепустки аби унеможливити зараження інших жителів міста.


Окупаційна влада намагалась запобігти поширенню інших інфекційних та венеричних хвороб. Так, генеральний комісар Волині і Поділля 13 січня 1942 р. оприлюднив тимчасове розпорядження про боротьбу з венеричними хворобами - сифілісом, гонореєю, м'яким шанкром. При виявленні захворювання у пацієнта, медичні працівники зобов'язувались повідомити про це органи влади впродовж 48 годин.

16 січня 1942 року було видане доповнене розпорядження про хвороби, які також підлягали обов'язковому донесенню. Сюди відносились проказа, холера, висипний тиф, чума, віспа, інші. 20 квітня 1942 року посадник Євген Тиравський видав оголошення про щеплення від віспи. Батькам, які не приведуть своїх дітей, загрожувало покарання. Такі ж заходи проводились і в майбутньому.

Лікарні перебували у далеко не найкращому стані. Пошарпані бойовими діями амбулаторії та аптеки перейшли на самозабезпечення. Медичні послуги були платними.

Денне перебування в шпиталі вартувало – 20–25 крб, порада в амбулаторіях – 3–5 крб, видалення зуба із знеболюванням – 20 крб., рентгенівський знімок – 15 крб., перевезення хворого автом – 50 крб., відвідування лікарем пацієнта удома – 30 крб. Відповідну оплату дозволялось замінювати продуктами харчування.

Безкоштовно лікували людей з інфекційними хвороби, а також малозабезпечених, які мали відповідну довідку міської управи. Кращими умовами для лікування користувались чиновники. Окрім медичних пільг, вони могли розраховувати на виплати соціального страхування.

Поряд із платними послугами у листопаді 1941 р. відділ охорони здоров'я здійснив оптимізацію персоналу. У результаті кількість медичних працівників зменшилася з 416 до 370. Ліквідована дитяча поліклініка, замість неї утворено педіатричний кабінет при центральній поліклініці.

Так само перестали існувати ІІ, ІІІ і поліклініка при залізничній станції. Замість них утворено амбулаторії з одним дільничним і зубним лікарем. У результаті було скорочено ще 66 осіб медичного персоналу. Значним ударом стала й нацистська расова політика щодо євреїв, яка позбавила лучан багатьох кваліфікованих лікарів. Загалом станом на грудень 1941 р. у місті було 72 лікарі. З них - 42 євреї, 19 поляків, 6 росіян, 4 українці і 1 білорус.

У місті лікувались не лише лучани, але й всі хто мав будь які кошти і міг дістатись Луцька, адже у сільській місцевості доступ до медичних послуг був ще проблематичнішим. Лише у 1943 році у всіх лікарнях Луцька пролікувалося до 4 тисяч хворих.

У туберкульозній амбулаторії з рентгенівським кабінетом отримали допомогу 6 500 хворих і було зроблено 4 000 просвітлень. Розвитку туберкульозу сприяв не лише волинський клімат, а й умови життя в окупації. Однак, у порівнянні з іншими хворобами влада приділяла цьому значно менше уваги.

Хоча й практикувалися скорочення медперсоналу, але місто потребувало фахівців. В Луцьку організовували спеціалізовані курси із підготовки медичних сестер і акушерок, провізорів, зубних техніків. Попри економічну скруту здійснювалися не лише ремонти, але й будівництво нових лікарень.

Завдяки добровільним пожертвуванням і старанням Українського допомогового комітету, міській управі вдалось добудувати шпиталь на вул. Львівській. Він мав 565 кімнат і був розрахований на 500 ліжок (нині приміщення Волинського обласного протитуберкульозного диспансеру).

Поряд із щоденним виживанням в умовах окупації, волиняни боролись, як з традиційними хворобами, так і тими, які принесла війна. Аби запобігти епідеміям практикувались суворі карантинні заходи, пильно стежили за дотриманням санітарних норм, здійснювали профілактику у вигляді щеплень.

Лучани остерігалися не лише фізіологічних наслідків захворювань, але й реакції з боку влади коли вони починались. В умовах обмежених ресурсів місцевій управі вдалось зберегти систему охорони здоров'я в місті, яка рятувала багатьох людей.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!