«Робота з глиною – то справжній релакс», – волинський гончар
У гончарній майстерні Миколи Шавули – особлива атмосфера. На столі – рядочок готових до випалювання в печі виробів. На лаві поряд – заготовки з глини, у кутку – рукомийник.
Микола каже, що гончарством захопився випадково, - пишуть Волинські новини.
«Коли був на другому чи третьому курсі училища культури та мистецтв, завели нас на екскурсію в цех до гончарів, він тоді розташовувався в підвалі 25-ї школи, – пригадує майстер. – Це була велика майстерня, а в ній – біля десятка гончарних кругів. На них працювали понад десять гончарів. І це все крутиться, твориться… Мене тоді як накрило – досі не відпускає».
Чоловік зізнається, що йому насправді поталанило вчитися не в одного майстра, а в декількох.
«Штука в тому, що кожен майстер якусь одну деталь робить по-своєму. І я міг брати від цих гончарів усе найкраще. Як тільки звільнявся якийсь гончарний круг, одразу ж за нього сідав. Це була найкраща школа для мене. Потім там і курсову робив, і дипломну. Ходив у майстерню після училища, замість училища», – розповідає він.
«Залежно від того, який виріб будемо створювати, роблю заготовки. Не будь-яка глина для цієї справи годиться, вона має бути масна, пластична, – розповідає гончар. – Частину ми копаємо самі біля села Рокита Старовижівського району, глина там просто чудова, а частину купуємо – її привозять зі Слов’янська вже розфасованою».
«Виріб можна згончарити за 10-15-20 хвилин, але щоб довести до кінця, то знадобиться трохи часу, – провадить Микола. – Треба, щоб наша вазочка підсохла, потім декорувати, випалити в печі. Задля одного виробу ми печі не палимо, підзбируємо їх достатню кількість і тільки тоді всі разом випалюємо. Процес випалювання триває десь 12 годин, потім ще дві-три доби вироби охолоджуються».
Крім того, важлива енергетика, з якою берешся до роботи. «От, скажімо, гончар виготовляє горнята, як на конвеєрі, і прикидає, скільки яке буде коштувати, цілий стіл їх наробить. А інший згончарить одне-два-п’ять, але з душею, в задоволення. На перший погляд вони будуть майже ідентичні. Та покупець чомусь обере для себе саме горнятко другого майстра. Бо воно з душею зроблене», – каже гончар.
Щоби бути гончарем, каже Микола Шавула, треба мати неабиякий терпець, бути посидючим і мати від природи плавність рухів. Часто трапляється так, що людина, в якої назбиралося чимало негативу, увесь його розгублює за гончарним кругом, стає спокійнішою, врівноваженішою.
«Недарма ж гончарство використовують як елемент арттерапії, робота з глиною – то справжній релакс, – усміхається майстер. – Хто бував у мене на майстер-класах, часто телефонують і просяться прийти погончарити, бо треба позбутися негативу, забути про робочу рутину, зняти стрес. Дуже цікаво спостерігати за дітками, які гончарять. Замкнуті починають багато чого розповідати, відкриваються, а надто балакучі й непосидючі стають зосередженими».
Багато хто каже, що одноманітна робота з глиною – нудна. Проте Микола Шавула спростовує це. «Нудно може бути штампувати щось однакове, – каже він. – А тут же щоразу виходить щось інше. І хай навіть це будуть такі самі горнятка, насправді вони – різні».
Найбільше Микола любить виготовляти малесенькі глечики. Вони можуть бути елементом декору, а можна їх використовувати як ємність для ароматичних олій. А ще такі глечики мають попит у колекціонерів.
Замовників, зізнається гончар, за стільки років має чимало. Є й постійні клієнти, для яких важливо, щоби посуд був екологічно чистим. Тож замовляють у майстра горнята, глечики, тарілки різних форм і розмірів, турки.
«До речі, кава, приготована саме в глиняній турці, якась ароматніша та має ліпший смак. Сама структура глини його покращує», – переконаний Микола. І з ним годі не погодитися.
Дуже часто творчій людині в якійсь одній царині – затісно. Таким є й Микола. Окрім гончарства, серед його захоплень – біотату, аквагрим, розпис мехенді.
Миколу Шавулу часто можна зустріти на різноманітних фестивалях, куди його запрошують із майстер-класами.
«Запрошували на «Бандерштат», «Захід», «Княжий», «Підкамінь», якого, на жаль, нині не проводять, «Вудсток», їздимо й на дні міст, селищ. Бував я й на симпозіумі з гончарства у Чигирині. А в теплу пору року виношу отой фестивальний круг на вулицю – і гончаримо просто неба, тоді ще більше позитивних емоцій», – каже гончар.
І додає, що мріє якось потрапити на славетний Сорочинський ярмарок.
Оксана ГОЛОВІЙ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Микола каже, що гончарством захопився випадково, - пишуть Волинські новини.
«Коли був на другому чи третьому курсі училища культури та мистецтв, завели нас на екскурсію в цех до гончарів, він тоді розташовувався в підвалі 25-ї школи, – пригадує майстер. – Це була велика майстерня, а в ній – біля десятка гончарних кругів. На них працювали понад десять гончарів. І це все крутиться, твориться… Мене тоді як накрило – досі не відпускає».
Чоловік зізнається, що йому насправді поталанило вчитися не в одного майстра, а в декількох.
«Штука в тому, що кожен майстер якусь одну деталь робить по-своєму. І я міг брати від цих гончарів усе найкраще. Як тільки звільнявся якийсь гончарний круг, одразу ж за нього сідав. Це була найкраща школа для мене. Потім там і курсову робив, і дипломну. Ходив у майстерню після училища, замість училища», – розповідає він.
«Залежно від того, який виріб будемо створювати, роблю заготовки. Не будь-яка глина для цієї справи годиться, вона має бути масна, пластична, – розповідає гончар. – Частину ми копаємо самі біля села Рокита Старовижівського району, глина там просто чудова, а частину купуємо – її привозять зі Слов’янська вже розфасованою».
«Виріб можна згончарити за 10-15-20 хвилин, але щоб довести до кінця, то знадобиться трохи часу, – провадить Микола. – Треба, щоб наша вазочка підсохла, потім декорувати, випалити в печі. Задля одного виробу ми печі не палимо, підзбируємо їх достатню кількість і тільки тоді всі разом випалюємо. Процес випалювання триває десь 12 годин, потім ще дві-три доби вироби охолоджуються».
Крім того, важлива енергетика, з якою берешся до роботи. «От, скажімо, гончар виготовляє горнята, як на конвеєрі, і прикидає, скільки яке буде коштувати, цілий стіл їх наробить. А інший згончарить одне-два-п’ять, але з душею, в задоволення. На перший погляд вони будуть майже ідентичні. Та покупець чомусь обере для себе саме горнятко другого майстра. Бо воно з душею зроблене», – каже гончар.
Щоби бути гончарем, каже Микола Шавула, треба мати неабиякий терпець, бути посидючим і мати від природи плавність рухів. Часто трапляється так, що людина, в якої назбиралося чимало негативу, увесь його розгублює за гончарним кругом, стає спокійнішою, врівноваженішою.
«Недарма ж гончарство використовують як елемент арттерапії, робота з глиною – то справжній релакс, – усміхається майстер. – Хто бував у мене на майстер-класах, часто телефонують і просяться прийти погончарити, бо треба позбутися негативу, забути про робочу рутину, зняти стрес. Дуже цікаво спостерігати за дітками, які гончарять. Замкнуті починають багато чого розповідати, відкриваються, а надто балакучі й непосидючі стають зосередженими».
Багато хто каже, що одноманітна робота з глиною – нудна. Проте Микола Шавула спростовує це. «Нудно може бути штампувати щось однакове, – каже він. – А тут же щоразу виходить щось інше. І хай навіть це будуть такі самі горнятка, насправді вони – різні».
Найбільше Микола любить виготовляти малесенькі глечики. Вони можуть бути елементом декору, а можна їх використовувати як ємність для ароматичних олій. А ще такі глечики мають попит у колекціонерів.
Замовників, зізнається гончар, за стільки років має чимало. Є й постійні клієнти, для яких важливо, щоби посуд був екологічно чистим. Тож замовляють у майстра горнята, глечики, тарілки різних форм і розмірів, турки.
«До речі, кава, приготована саме в глиняній турці, якась ароматніша та має ліпший смак. Сама структура глини його покращує», – переконаний Микола. І з ним годі не погодитися.
Дуже часто творчій людині в якійсь одній царині – затісно. Таким є й Микола. Окрім гончарства, серед його захоплень – біотату, аквагрим, розпис мехенді.
Миколу Шавулу часто можна зустріти на різноманітних фестивалях, куди його запрошують із майстер-класами.
«Запрошували на «Бандерштат», «Захід», «Княжий», «Підкамінь», якого, на жаль, нині не проводять, «Вудсток», їздимо й на дні міст, селищ. Бував я й на симпозіумі з гончарства у Чигирині. А в теплу пору року виношу отой фестивальний круг на вулицю – і гончаримо просто неба, тоді ще більше позитивних емоцій», – каже гончар.
І додає, що мріє якось потрапити на славетний Сорочинський ярмарок.
Оксана ГОЛОВІЙ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Останні новини
«Треба рятувати!»: підземелля луцького монастиря – у занедбаному стані. ФОТО
10 березень, 2020, 10:52
У Нововолинську вночі молодик розтрощив вхідні двері супермаркета
10 березень, 2020, 10:50
«Робота з глиною – то справжній релакс», – волинський гончар
10 березень, 2020, 10:38
Скільки заробляє та чим багатий начальник митного поста «Ягодин»
10 березень, 2020, 10:35
Волинянці «зняли порчу» за 10 тисяч гривень
10 березень, 2020, 10:30