Школярка з Луцька розповіла, як їй вдалось поїхати на безкоштовне навчання до США

Луцька школярка Уляна Охримович, яка цьогоріч стане випускницею, нині живе й навчається у США, адже є учасницею FLEX – програми майбутніх лідерів, що її втілює Бюро у справах освіти і культури Державного департаменту США, яка адмініструється в Україні організацією Американської Ради з міжнародної освіти (American Councils) за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Ця програма безплатно надає можливість українській молоді навчатися в американській школі та жити в американській сім’ї впродовж одного навчального року, - пишуть Волинські новини.

«До FLEX я готувалася, пишучи есе на теми, які можна знайти в інтернеті, – розповідає Уляна. – Плюс – додатково розставила собі пріоритети таким чином, що FLEX і покращення англійської були важливішими за шкільну програму. Вирішила спробувати себе в цій програмі, бо у мене завжди вірили батьки, а це допомогло б мені повірити в себе. Самі тури FLEX важкими не були, було складно усвідомлювати кількість потенційних конкурентів. Коли виграла – не повірила! Для мене це було неочікуваним сюрпризом. Навіть коли вже в Америці була – не вірила».

«У нас звичайна собі сім’я, – скромно зауважує Улянчин тато Роман Охримович. – Щоправда, знання поважаємо, багато читаємо. У нас троє дітей, крім Уляни – два сини».

Дівчина змалечку дуже любила читати, до 14 років прочитала понад тисячу книг! «Наша донька – інтроверт, – каже тато. – Тож її улюблене дозвілля – за хорошою книгою. Звісно, це неабияк розвиває. До того ж, серйозно вивчала німецьку мову з репетитором, а англійську – самостійно. Я собі думав, що вона, як і однолітки, сидить у соцмережах, а донька вдосконалювала іноземні мови! І от Уляна надумала собі взяти участь у програмі FLEX. Ми були не проти».

Участь у цій програмі дівчина брала двічі. Коли з першого разу не вийшло, вона рук не опустила, а стала працювати над собою ще більше. «Там важливо було правильно заповнити документи, а я якось це все серйозно не сприйняв, от так і вийшло, – зітхає Роман. – Можливо, ми неправильно заповнили форму».

Конкурс на участь у FLEX величезний, з України в ньому бере участь близько десяти тисяч дітей. Він складається з трьох етапів. «Загалом, це програма з пошуку лідерів, – пояснює тато школярки. – За нею людину одразу ж поміщають у середовище американців – без усіляких там адаптаційних періодів. От ти приїхав до США – і через два дні вже йдеш до школи. Тому вимоги до знання англійської дуже високі. Далі з претендентами спілкуються психологи на предмет усіляких світоглядних речей. І вона все це успішно пройшла за другим разом».

«Страху перед Америкою не було жодного, – додає дівчина. – Я була рада і чекала цього. Навіть зараз, тут, я не хочу додому. Найімовірніше, через те, що доросла. Період адаптації зайняв десь тиждень. До хорошого швидко звикаєш. Оскільки я з багатодітної сім’ї, то доволі самостійна і емоційно не є сильно залежною, тож розлуку з рідними переживаю нормально».

Нині Уляна живе в мультинаціональній родині у США в штаті Індіана (батько – мексиканець, дідусь – пуерторіканець, бабуся – полячка), планує вступати до університету у Відень, хоче вивчати міжнародну юриспруденцію. «Чому саме Австрія? Просто в Америці освіта дуже дорога й мало дає. Для того щоб її здобути, треба брати кредит, американці так і роблять. А у Відні дуже лояльна освіта, і оплата за навчання в рази менша. Ми не втручаємося в її плани, – зізнається Роман. – Донька сама дізналася про умови вступу. Вона добре знає німецьку мову, незабаром поїде до Чикаго складати іспит на знання цієї мови. Окрім того, зараз вивчає ще й іспанську».

Спочатку Уляна поїхала в іншу американську сім’ю. Але те, що там побачила, неабияк шокувало, бо стосунки в цій родині були надскладними. «Вона такого не бачила ніколи, тож, м’яко кажучи, була в трансі. От уявіть: дитина, яка виросла з татом і мамою, потрапляє в родину до старших людей, які виховують десятирічного онука жінки від сина-наркомана, який сидить у тюрмі, а мама хлопчика доглядати за ним не хоче. До того ж, старший син цієї Шерон помер від онкології. Уявіть, яка психіка в цієї жінки. Наша донька прожила в тій сім’ї десь місяць, і тут у них викрадають новий автомобіль. У чоловіка здали нерви. Це все відбувалося при Уляні. І донька вирішила піти від них».

Дівчину забрала у свою сім’ю керівниця групи, що опікувалася дітьми, які приїхали з України. Вона – вчителька іспанської, яка раніше була архітектором, але вирішила стати педагогом. Хоча, не без гордості зазначає тато, коли викладачі школи, в якій навчалася Уляна, дізналися, що є можливість взяти її у родину, то змагалися за неї!

«Зараз в Уляни дуже класні стосунки з новою родиною, в якій є донька й син, – втішено каже він. – Тимчасові батьки називають її донькою. Уляна навчилася готувати мексиканські страви, разом з ними ходить по суботах на родинні зібрання, де вони спілкуються, співають мексиканських пісень, одне слово, повністю інтегрована в ту родину».

«Мій звичайний день – це підйом о 5:05, школа о 7:15 ранку, повертаюся додому в 14:48, потім маю вільний час, – розповідає про американські будні Уляна. – Система освіти тут відрізняється тим, що все – на тобі. У тебе є сім однакових предметів щодня, успіхи з яких залежать лише від тебе. Ніхто не списує, за репетиторство оцінки не завищує, все чесно. Також цікаво, що я тут в 12 класі і моїм однокласникам по 18-19 років, а мені лише 16».

Роман запевняє, що вони аніскільки не ревнують доньку до американської родини, адже це все – для її розвитку й успішного майбутнього. Щоправда, мамі розлука з Уляною далася дуже важко. Але, зазначає тато, завдяки сучасним технологіям це не так відчувається, адже є багато можливостей для того, щоб спілкуватися. «Мало того, я зараз із нею спілкуюся більше, ніж тоді, коли вона була вдома, – зізнається він. – Наше спілкування стало кращим. Донька стала цінувати багато речей, які я вкладав їй у голову. Бо раніше ми були такими собі антагоністами. Можу сказати, що по-справжньому татовою донечкою вона стала тільки тепер. Телефонує мені, щоправда, о першій ночі, бо ж різниця в часі. Ми з нею обговорюємо різні питання – і особисті, й щодо малювання, бо вона, як і я, захопилася цим, даю їй якісь поради, вона прислухається. Добре, що донька все аналізує і робить правильні висновки».

А ще, каже Роман, дуже добре, що двом молодшим синам є з кого брати приклад. «Уляна задала дуже високу планку, сподіваюся, що хлопці намагатимуться до неї дотягуватися й не відставати від сестри», – вірить батько.

Дівчина ж радить одноліткам бути сміливими, правильно розставляти пріоритети й не надто зважати на чужі плани. «Ви не маєте бути ідеальними і виконувати мрії класних керівників, – каже вона. – Живіть власними мріями і втілюйте їх у життя».

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото з особистого архіву Уляни ОХРИМОВИЧ

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!