«Конкурентів ми не боялись. Ми просто шукали підхід до кожного клієнта». Найцікавіше з лекції Андрія Разумовського*

Засновник і генеральний директор Будівельної компанії «Інвестор» Андрій Разумовський розповів свою історію успіху під час лекції у Молодіжному центрі Волині.

Журналісти "Першого" зібрали найцікавіше з розповіді.

Це історія про те, як:

… почати свій бізнес у 19 років.

…обійти потужних конкурентів, не маючи досвіду.

…відкрити свій завод, почавши з «неприбуткової» лінії.

…будувати таунхауси, коли кажуть: «Навіть не пробуй».

* * *

«У 2004 році я почав працювати на своїй першій роботі у тата. Проте я хотів займатись бізнесом – продавати будівельні матеріали. Спочатку спробував продавати щебінь, але його не купляли, і я почав продавати цемент.

Це був 2005 рік. У мене був мінімальний капітал та велике бажання. Більше нічого.

Я зареєстрував фірму. Купив 30 тонн цементу. Повісив білборд і чекав, поки мені подзвонять. Три дні ніхто не дзвонив. Я почав хвилюватись. Думав: «Мабуть, з бізнесом не вийде».

У першу чергу я подумав про співпрацю з магазинами. Тоді якраз відкрився будівельний супермаркет «Бум». Я туди приїхав, знайшов менеджера, питаю в нього: «Вам потрібен цемент?» Він каже: «Та не знаю». Кажу: «Та попробуйте». Після чого мені вдалося товар реалізувати.Замовив ще. За три дні продав. Так справа «пішла».

* * *

«Пізніше в мене з’явився бухгалтер. Я почав шукати потенційних замовників скрізь та особисто з їм пропонувати цемент. В якийсь момент мої продажі становили 1000 тонн на місяць. Я вже не міг стільки купити, скільки продати. Тоді я почав шукати більших постачальників, виходити на інші рівні. За півтора року ми обійшли всі фірми, які були зацікавлені в покупці цементу».

* * *

«Піковий продаж був у 2012 році. Перед чемпіонатом Європи з футболу будували багато доріг, стадіони та інші об’єкти інфраструктури. Ми тоді продавали до 10 тисяч тонн в місяць. Це було дуже багато. На Західній Україні це були одні з найкращих показників. Ми входили у ТОП-20 компаній України, які продавали найбільше цементу».

* * *
«Конкурентів ми не боялись. Ми просто шукали підхід до кожного клієнта».

* * *

«Я зробив сайт. На той момент це була проривна технологія, яка допомогла заробити кошти.

Одного дня нам телефонують і питають, чи продаємо цемент. Скидають заявку на 20 тисяч тонн. Питають: «Можете?» Кажу: «Можемо». Уклали контракт. Повезли цемент по всій країні. Житомир, Тернопіль, Хмельницький…

Замовником був Олег Бахматюк (український підприємець та політик, власник агрохолдингу UkrLandFarming, який належить до лідерів аграрного ринку України» - Авт.). Де ми, а де – Бахматюк.

Тоді були набагато більші компанії, але він замовив цемент саме в нас.

Його менеджер не мав довідників з переліком фірм. Володів тільки Google і ми були єдиною компанією, яка була на той час в інтернеті. Всі мої конкуренти були віком 50+».

* * *

«У Луцьку з’явився магазин «Нова лінія». Всі роздрібні продажі цементу почали йти через цю мережу. Тому у нас був лише один шлях: або почати з ними працювати, або з часом збанкротувати. Так почалася операція «Нова лінія». Ми дзвонили на гарячу лінію гіпермаркетів, ходили до менеджерів, до керівника… І в результаті через 3-4 місяці почали співпрацювати з мережею у Луцьку і продавати їй по 1000 тонн цементу в місяць.

У «Новій лінії» давали передоплату і це давало змогу ще й накопичувати кошти.

Не треба боятись великих компаній. Там працюють такі самі люди. Вони теж хочуть досягнути якоїсь мети. Завжди треба пробувати».

* * *
«Мені хотілось щось виготовляти. У тата була стара лінія, де можна було виготовляти бруківку. Він її не використовував, бо, на його думку, це було невигідно.

Я взяв в оренду це обладнання і почав займатись бруківкою.

У 2008 році переїхав з їхнього приміщення. Взяв в оренду власні склад, офіс. Поставив лінію, яка виготовляла в день 100 квадратів бруківки. Вона була майже ручна. Люди працювали з лопатами і відрами. Через 3-4 місяці поставив другу лінію – автоматичну.

* * *

«На заводі «Nestle» у Смолигові ми заклали найбільшу площу бруківкою – 11 тисяч м². Це був неймовірний об’єм. Я не розумів, як це реалізувати, але уклав угоду. Все вдалося. Це один з об’єктів, яким ми гордимося найбільше».

* * *
«У 2008 році була криза. Це була перевірка на міцність. Нам було дуже важко, але ми з усім справились.

Коли є ризик чи труднощі – ти ростеш. Коли в тебе все добре, вирости важко».

* * *

«Пізніше у мене з’явилась нова ідея. Мені було сумно і я вирішив щось будувати. Я хотів виготовляти все для будівництва сам: фундамент, стіни, фасади, бруківку…»

* * *

«Як виникла ідея ЖК «Струмочок»? Була потреба збудувати будинок собі. Поїхав у Боголюби, Зміїнець, Струмівку… Я не знайшов жодної земельної ділянки, яка мене задовільнила б. Або дороги не було, або світла, або води, або сусідів. Я зрозумів, що ідеальної ділянки не існує і потрібно робити все самому.

Мені здалося, що в людини, яка хоче купити житло за містом, для цього є 50 тисяч доларів. 100 чи 80 тисяч – завелика сума, є 50. Я порахував, що будинок має бути близько 120 квадратів. Якщо зблокувати кілька будинків – виходить таунхаус. Я подумав, як хотів би облаштувати житло. Перші таунхауси підбирав під себе».

* * *

«Я розповів про ідею будувати таунхауси своєму татові. Він сказав: «Навіть не пробуй! Будеш там сам жити». Мене це переслідувало (сміється).

Першу 12 таунхаусів ми почали будувати у 2013 році. Їх ніхто не купував. Люди не знали, що це за житло. Я дуже хвилювався. Думав: «Дійсно сам жити буду».

В останній день квітня ми продали всі 12 таунхаусів і ще два не вистачило.

Земля ще була, тож я вирішив збудувати ще 18 таунхаусів. Тоді в мене з’явився менеджер з продажу, бо я замучився сам їздити показувати будинки. За 3 місяці ми все продали».

* * *

«Товариш сказав, що в Ковелі є ділянка, але нема кому будувати. Я сказав: «Ні, я не буду!» Я «втікав» спочатку з Ковеля. Але потім погодився і так почалося будівництво «Паркового кварталу».

* * *

«У 2016 році з’явились житлові комплекси «Юпітер» та «Супернова». Будуючи їх, я також думав про те, яку квартиру хотів би собі.

Перед цим я продав свій будинок і зняв в оренду житло. Це був жах.

Двічі мені намагались залізти в квартиру. Я не мав де поставити авто. У під’їзді та дворі був бардак. Я не міг спати, бо о 6 ранку вже гальмував тролейбус. Приїжджаєш ввечері – якісь люди в під’їзді стоять... Цей будинок здавався елітним, але я не міг там жити. Я не міг уявити, як я мав би там жити зі своєю дитиною. Я витримав три місяці і переїхав в інше місце.

Я хотів, щоб було місце для паркування, щоб територія мого будинку була загороджена, стояв шлагбаум, був відеонагляд. Те, що пропонували мої теперішні колеги, мені не подобалось.

* * *

«Кілька років тому ми почали шукати маркетолога. Для Луцька це було щось дивне і ми не могли нікого знайти. Знайшли спеціаліста, який був викладачем Києво-Могилянської академії. Його послуги коштували неймовірні на той момент гроші. Він показав механізм, як все має відбуватись у компанії.

Ми спочатку його не слухали (сміється). Потім я сказав: «Та ми ж платимо йому гроші! Давайте спробуємо робити, що він каже».

Так ми почали розвиватись. Розробили фірмовий стиль. Встановили CRM-систему, працювали над відділом продажів…»

* * *

«На той момент я думав, що впізнаваність «Інвестора» колосальна. Думав, що нас всі знають і що ми найкраще продаємо. Зробили аналіз. Виявилось, що ніхто про нас не чув (сміється)».

* * *

«Зараз кожен наш будинок – кращий, ніж попередній. У нових проектах ми втілюємо побажання наших клієнтів».

* * *

«Всі наші будинки збудовані з таких же матеріалів, що й у конкурентів. Але в нас інша концепція, інше бачення, смаки та життєвий досвід».

* * *

«Зараз швидко змінюються технології. Потрібно постійно вчитись. Будь-яку нову ідею перехоплюють протягом двох років і треба шукати нові ідеї».

* * *

«5 порад для молоді:

1. Якби мені зараз було 19 років, я пішов би працювати на максимально велике підприємство, щоб отримати досвід.

2. Для того, щоб знати, чи вийде, варто спробувати.

3. Щоб займатись бізнесом, треба бути наполегливим і стукати в усі двері. У деякі треба стукати 3, в деякі 5, а деякі – 10 разів. Хтось може про вас і забути. Нічого страшного. Про себе треба нагадувати.

4. Користуйтесь існуючим досвідом.

5. Наполегливість перемагає, хоча буває дуже складно».

* * *

«Бізнесу не вистачає амбітних людей, які хочуть працювати і які вірять в себе. Якби я не вірив в себе, я б не пішов у бізнес. Мені було б комфортніше працювати в тата на роботі.

Я мав би якийсь Daewoo Lanos, зарплату і якось жив би. Але я цього не зробив. Мені було цікаво розвиватись, я в цьому процесі перебуваю і сьогодні».

Записала Наталя ХВЕСИК

Фото: Ірина КАБАНОВА


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!