Пара волинян прожила душа в душу 55 років

Віра Терентіївна і Володимир Михайлович Романюки з міста Любомль 25 січня відсвяткували 55-ліття подружнього життя.

Про це пише газета "Наше життя".

Ці літа позначені найважливішими досягненнями, як обоє кажуть: збудували дім на околиці міста на вулиці Української Армії, садили сад, виростили трійко дітей, мають 4 онуків і 4 правнучок. «І працювали, працювали, не покладаючи рук, і на державній роботі, і на власному господарстві» ,— ніби втішаючи цим здобутком себе, всміхається 79-річна господиня. Та й нині вони багаті на «господарку», хоч уже й нелегко її обходити: мають корівку-годувальницю, коня, трактора, поросятко, а ще – голубів, що невтомно воркують про вічність любові, як її оберіг у цьому домі…

Ми сидимо в одній із затишних кімнат, Віра Терентіївна хоч «трішки заслабла», але спогади про дитинство, юність, студентські роки, приїзд на Волинь осяюють обличчя, здається, що й зморшки десь розбігаються. Народилась і виросла на Вінниччині у райцентрі Муровані Курилівці і була наймолодшою із чотирьох дітей голови тамтешнього колгоспу Терентія Мельника, який пройшов війну і був беззаперечним авторитетом у вихованні синів і доньок. Після школи вступила на агрономічний факультет Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту і на початку 60-х років минулого століття була скерована агрономом на Волинь, зокрема, у колгосп «Росія» селища Головне. «Коли я сюди приїхала, то невдовзі голови з усіх навколишніх колгоспів з’їхались в «Росію» подивитись на нову агрономку-красуню із незвичайними очима, а я й сама ніколи не звертала на свої очі» — сміється Віра Терентіївна.

Тим часом, заходить господар, ще стрункий на свої 79 літ, статний, привітний, розважливий і стриманий Володимир Михайлович, якого, як донька Олена каже, називають «шпаркий» за непосидючий характер. І вже обоє линуть думками у свою молодість, у найкращу пору людського буяння. Спочатку Віра Терентіївна: «А познайомились вперше, коли нам у колгосп привезли 15 машин міндобрив і вдосвіта мене розбудили, щоб прийняти, а Володя був шофером у райсільгосптехніці. У конторі, де підписували документи, уже всі пішли, а він стоїть у дверях, дивиться на мене й усміхається. Я також обдивилась його, подумала, що нічого собі хлопець, і теж усміхнулась. Ну він і пішов». Володимир Михайлович продовжує: «Я жив у Куснищах і приїхав у неділю на танці в Головне, викликав Віру з клуба…» «…Я вибігла, не знаю, хто кличе, а він так відразу обіймає мене, як то сто років знає, каже, їдемо. А Володька тоді на«ГАЗ-69» приїхав. Ми з подружкою Марічкою й сіли покататися. А потім ще кілька разів зустрічалися, і далі вже просить розписатися, я й погодилась. Але ж він прибув 25 січня на квартиру, де я жила, і 12 чоловік привіз рідні, з собою їсти-пити, отак і заручини справили. Тоді в січні снігу не було, я на розписування у сільраду в туфлях йшла», – весело продовжує яскравий спогад дружина. Слова перехоплює чоловік: «…Зате 15 лютого, коли в нас весілля було у Куснищах, то сніг і завірюха розгулялися, я музику духову з Руди замовляв, дуже весело було. А потім ще весілля батьки Віри на Вінниччині влаштували…» «А яке в мене вбрання було: плаття на замовлення в пошивочній найкраща закрійниця Женя пошила, а віночка весільного свекор купив, де знайшов й не знаю. Тато мій приїжджав, ой як же гарно він співав!..» — продовжує Віра Терентіївна.

Молода сім’я спочатку жила 7 років у Куснищах, а потім побудували дім у Любомлі. Віра Терентіївна була в кінці 1960-х років призначена начальником районної насіннєвої станції, на цій посаді працювала 38 років аж до свого 65-ліття: «На той час, то була дуже відповідальна робота, ми дбали про чистоту і якість насіння, серед поліських районів області завжди на першому місці була наша станція, я твердо всім казала, що в Любомльському районі насіння стопроцентове!» А Володимир Михайлович був водієм директора Любомльського держлісгоспу. Окрім того, його у місті знають як музиканта і прекрасного соліста: «У 1955-тих роках, коли вчився у школі в мене був найкращий вчитель-скрипаль Анісій Калістратович, дуже освічена людина, з тонким слухом, от він нас двох учнів вибрав і багато нам показував і навчав. Я й на гармошці на слух граю, а Віра співає, такий у нас сімейний концерт буває…» Нині Володимир Романюк співає у народному ветеранському хорі «Осіннє золото», та у церковному хорі Різдва Пресвятої Богородиці. Нещодавно за цю багаторічну віддану богоугодну працю отримав грамоту від владики Володимир-Волинського і Ковельського Володимира. Щонеділі удвох йдуть на службу Божу. На запитання про найрадісніші події у їхній сім’ї, обоє кажуть, що народження і хрестини трьох дітей – доньки Олени, і синів Володі та Сашка. «А все інше була праця і праця, здається, день і ніч, як згадаєш, — додає Віра Терентіївна. – Три корови тримали, іншу живність, поля обробляли, а на роботі часті перевірки, командировки, діти вчилися, було з Лєною з двомісячним онуком на сесію у Івано-Франківськ їхали. Оглянешся на літа і не віриш – пройшли, як один день…».

Радісними митями були й родинні зустрічі, згадує: «Батьки нам допомагали, брати-сестри, ми були такими дружніми, так любили один одного. Сестра Неля в Москві жила, мала дві вищі освіти, працювала в науково-дослідному інституті, чоловік у неї був полковником, ми з нею так дружили. Брат Михайло був військовим льотчиком у Ленінграді, мені наймолодшій завжди цілий чемодан цукерок привозив, обцілує мене, як приїде. А другий брат Борис Мельник, заслужений працівник харчової промисловості, 30 років був директором заводу мінеральної води «Реґіна» на Вінниччині. Про наш рід у Мурованій Курилівці казали, що «таких спосібних до науки і хазяйства як рід Мельників на Вінниччині не було». І Володимир Михайлович наймолодший у родині, три його сестри живуть недалеко: Олександра і Галина в Любомлі, а Ніна – у Нововолинську. Уся велика дружня родина на свята та гостини збирається разом, з дітьми, онуками і правнуками. І хоч життя не було легким, але всі незгоди, як каже Віра Терентіївна, «перемовчати треба і зразу ж забувати, ми в душі вдалися такі, що не любимо неполадок і сварок, не помічаємо їх, бо ж навіщо вони, краще в шануванні жити…». Воістину у душах цієї пари за вагомих 55 літ спільного життя ще тільки більше розквітла любов до життя, до людей, до своїх рідних, і, головне, одне до одного.

Валентина ХВАС
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!