«Я теж з іконою ледь вирвався, поки не замкнулося кільце», – волинський священник про своє волонтерство на Донбасі

Священник Олександр Лановий змінив рясу на камуфляж весною 2014–го, як тільки перші хлопці з Маневицькогои району відправились на Схід.

У мирному житті він ще й звичайний учитель сільської школи. Викладає природознавство та християнську етику і возить із фронту в шкільний музей «експонати», аби діти не на словах вчились патріотизму - пише газета Волинь-нова.

"Коли їдеш дорогою і бачиш, що дерева в ріст людини просто скошені через обстріли, кров холоне. Туди в’їжджаєш і відразу чуєш, як гуркотить, там скрізь стріляють. Але найтяжче мені виїхати з дому: сказати дружині та дітям", — ​говорить священник.

Отця Олександра на Сході знають з початку війни. У його родині він уже в четвертому коліні продовжує священницьку дорогу. Родом із Хмельниччини, служить настоятелем у селі Оконськ. А все почалося з того, що його рідний брат тривалий час перебував у полоні ДНРівців. У пошуках і спробах його визволити Олександр Лановий став волонтером і постійним духовним наставником військовослужбовців.

"Коли звільнили Романа, я всю дорогу не зводив з нього очей — ​не міг надивитися ​Тоді вперше побачив у нього сивину. Хлопці сильні, що тут казати, — продовжує розповідь батюшка.

Образ Божої Матері, який подарували місцевій церкві ще в Першу світову, тут справді вважають покровителькою захисників Батьківщини. Не один воїн просив перед цим образом сили, бо отець Олександр возить його з собою.

"Про те, що вийшли з Дебальцевого завдяки нашій іконі, мені дзвонили й казали самі солдати . ​Це бійці 42–го кіровоградського батальйону, «Волинь–1», Волинський зведений загін міліції, наша 51–ша бригада. Я теж з іконою ледь вирвався, поки не замкнулося кільце. Бійці потребують молитви. Коли був обстріл, я бачив, як вони міцно стискали в руках хрестики. Найсильніша сповідь тоді, коли людина перед всією церквою може стати і розкаятися в гріху. Не просто пошепки, а голосно перед усіма... Найрадіснішою для мене подією в цьому році стало те, що звільнили наших моряків. ​Діти повернулися додому. Я зараз у зону АТО їжджу рідше, в основному працюю дистанційно. Разом з маневицькими волонтерами допомагаємо дитячим будинкам, школам–інтернатам. Переключився на дітей, бо ті малята, які залишилися там, ні в чому не винні і їм потрібна підтримка. Щодо окупованих територій… Чи вдасться їх нам повернути? У Бога можливо все. Треба молитись", — ​каже Олександр Лановий. 
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!