Юний лучанин із ДЦП вперше зумів затанцювати з мамою

Cашко Ситар нині навчається в 11 класі Луцького НРЦ. Через півроку юнак постане перед вибором навчального закладу, у якому він здобуватиме професію. Вже зараз уся родина Ситарів аналізує, де Сашкові буде комфортно навчатися і який фах дозволить синові заробляти на життя.

Річ у тім, що за 18 років Сашкові 8 разів оперували ноги. Після хірургічних втручань він не припиняв навчання, вчителі приходили на уроки до Ситарів додому. Хлопчик народився із діагнозом ДЦП. Однак завдяки титанічним зусиллям мами Наталки і всебічній підтримці родини Сашко навчився ходити й говорити, - пише ІА Волинські новини.

«Саша ‒ наш найстарший син. Пологи були важкі, перед лікарями постав вибір, кого рятувати ‒ мене чи немовля. Дякувати Богу, вижили обоє. Але медики відразу сказали, що у сина проблеми зі здоров’ям унаслідок гіпоксії мозку. Після пологового нас перевели в перинатальний центр. Цей період був важким, у півтора року син не тримав голівку», ‒ розповідає Наталка Ситар.

За словами жінки, вони відразу почали боротьбу за сина. А перші результати помітили аж у чотири рочки. Родина дуже дякує Домці Боярчук ‒ за людяність, професійність, порядність. Навіть коли Сашка повезли у Київ, там відзначили правильну методику реабілітації волинської лікарки.

«Найбільше результатів ми досягали у санаторії «Дачному». Це якесь диво, але Сашко завжди охоче їхав туди на лікування. А от Києва не любить і досі, адже в столичному інституті травматології і ортопедії йому вісім разів оперували ноги. Спочатку стопи, потім кульшові суглоби і коліна. Ці вісім років він по пів року був у гіпсі. Син терпів жахливі болі, йому доводилося спати у спеціальних щитках, адже м’язи найбільше спазмували уночі. Плакав і він, і я, але ми розуміли, що інакше Сашко просто не зможе ходити», ‒ каже мама.

Сьогодні Наталка сама дивується, як їй та іншим мамам вистачило сил і терпцю поставити на ноги своїх діток. Вони спілкувалися між собою без мобільних телефонів, інтернету, але мали велике бажання досягти позитивних результатів.

«Я і ще сім мамочок були першими пацієнтами санаторію «Дачний». Ми працювали як єдина команда, чітко виконували рекомендації реабілітологів навіть удома. Дітей не шкодували, не знаю, де брали запаси мужності, часто хотілося плакати. Але ми не мали права розкисати», ‒ пригадує Сашкова мама.

У якийсь момент Наталка зрозуміла, що вже не зможе працювати економістом. Вона здобула освіту реабілітолога в Луцьку і спеціальність логопеда-олігофренопедагога у Кам’янці-Подільському. Тепер допомагає мама і діткам, які мають проблеми з мовленням.

Нині в родині Ситарів підростають три сини. Молодші брати у всьому допомагають Сашкові, нікому не дозволяють його образити. Мама виховує хлопців самостійними. Вони усі вміють прибрати в оселі, помити посуд, випрати білизну і шкарпетки. Якщо їдуть на відпочинок ‒ то усі, дружною командою.

Цьогоріч у житті Сашка відбулися дві знакові події. Він уперше танцював із мамою на «Осінньому балу», який організовують для людей з інвалідністю. Юнак був галантним кавалером, хоча вальсувати йому було непросто. Зате як сяяли від щастя мамині очі!

А друга подія ‒ хлопець завершив лікування у санаторії «Дачному». На знак подяки колективу, який став Сашкові рідним із двох років, Ситарі спекли чудовий торт. Адже завдяки прекрасним реабілітологам юнак зробив перші самостійні кроки, успішно спілкується з друзями і готується до самостійного дорослого життя.




Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!