Не вважає себе Героєм і не афішує те, що довелося пройти: історія життя волинського атовця

Микола Федорчук із села Хряськ Маневицького району Волині 11 місяців був водієм медичної роти 14–ї ОМБр на луганському напрямку — ​між селищем Станиця Луганська й містом Щастя.

Про це пише газета Волинь-нова.

На контрактну службу пішов багатодітним батьком

"Найбільше пам’ятаю свій перший приїзд на Схід — ​снігопад, слизька дорога і молодий боєць–земляк із Рожищенського району з наскрізним пораненням. ​Розгортаю його військовий квиток, а він — ​тато трьох малят, прослужив лише місяць. Добре, що хоч вдалося врятувати йому життя…"— ​розповідає чоловік.

Друзі Миколи брали участь в АТО як мобілізовані, за них він хвилювався й уболівав, а потім і сам вирішив піти служити.

На контрактну службу Микола Федорчук у вересні 2016–го пішов уже багатодітним батьком — ​наймолодшій донечці Анні було всього чотири місяці. Й майже пів року, аби менше тривожилася дружина, не признавався їй, що перебуває в зоні АТО, — ​казав, що він у Львові на полігоні. Лише коли прийшов у відпустку й Олена прочитала на нашивках форми назви населених пунктів Луганської області, мусив про все розповісти.

Перші місяці кермував на 66–й «газельці», яку власноруч реанімував ще на Рівненському полігоні. Хоч і казали всі: «Далеко ти на ній не заїдеш», — ​та машина в руках Миколи, якому від батька передалося вміння ладити з технікою, служила вірою й правдою.

"Щотижня робили по кілька виїздів, а їхати в потрібний квадрат доводилось через різні блокпости і дорогами, і полями, і соняшниками… Потрібно було якнайшвидше прибути, аби надати допомогу пораненим, аби лиш іще можна було врятувати… Нещодавно став свідком того, як поблизу Великої Яблуньки Маневицького району автомобіль злетів у кювет. Уже автоматично схопив аптечку, зупинив кровотечу в постраждалої жінки, наклавши на 15–сантиметрове розсічення голови пов’язку", - ділиться пережитим атовець, зауважуючи, що навчився надавати першу допомогу при різних видах травм.

Не вважає себе героєм: їхав туди, де чекають і розраховують на необхідну допомогу


"Часто звичайні сільські хлопці, потрапляючи в критичні ситуації, поводились набагато виваженіше, ніж ті, хто мав військову освіту й погони. ​На своїх побратимів я завжди міг покластися, й досі з ними спілкуюся. Багато чим завдячую своєму кумові Юрію Демидюку із Хряська, який живе у Львові. Саме він надав мені найкращий бронезахист, передавав медпрепарати, забезпечив обладнаним реанімаційним автомобілем", - ​ділиться молодий чоловік.

Нелегко було Миколі після повернення із зони бойових дій до мирного життя знайти спокій і душевну рівновагу, та поряд були найрідніші — ​мама, дружина, синочок Андрійко, донечки Яна й Анна, а ще в сім’ї з’явився маленький Дмитрик. Саме заради них брався до роботи — ​добудовував власний будинок, влаштувався працювати водієм у ТзОВ «Бонітет». А ще колишній атовець гарно господарює: має трактор, автомобіль, різноманітний сільськогосподарський реманент.

Микола Федорчук зазначає, що він ніколи не афішує те, через що довелося пройти, й не вважає себе героєм, бо просто виконував свій обов’язок — ​їхав туди, де чекають і розраховують на необхідну допомогу. Потрібно буде — ​і він знову зробить так само. А на запитання, про що зараз мріє, відповідає: «Хочу, щоб усе це швидше закінчилося і щоб наші хлопці повернулися живі–здорові додому…»


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!