Росіяни називають її бандерівкою: як волинянка у Німеччині почала очолювати спілку українців

Уродженка села Буяни Луцького району Людмила Млош із 1992 року проживає у Німеччині. Активна волинянка очолює Центральну спілку українців (ЦСУН) у цій державі.

ЦСУН популяризує українську культуру, сприяє збереженню українських традицій та звичаїв за кордоном, знайомить із ними світову громадськість, - пишуть Волинські новини.

Щоб працювати за кордоном, треба знати мову

Днями Людмила Млош побувала у рідному селі, де вони із чоловіком зводять свій будинок. Пані Людмила погодилася поспілкуватися із земляками у Торчинському музеї імені Григорія Гуртового.

Людмила Млош однаково вільно володіє німецькою і рідною українською. У Німеччину на заробітки поїхала вперше у 1992 році, до того були спроби працювати у Польщі. Адже це був непростий період в історії пострадянських держав. Знайти оплачувану роботу допомогли друзі і знання мови. У цій країні Людмила вийшла заміж за німця і з 1997 року отримала дозвіл на постійне проживання.

Але жити за традиційним правилом німкень «Kinder, Küche, Kirche» («діти, кухня, церква») українка не змогла. Звісно, довелося інтегруватися у суспільство, яке відоме пунктуальністю і чітким дотриманням законів. А туга за Україною, її звичаями і традиціями переросла у створення Центральної спілки українців в Німеччині. Представництва організації є в 12 федеральних землях ФРН із 16. Сьогодні ЦСУН є членом світового конгресу українців.

Людмила Млош зазначає, що росла у патріотичній родині, де святкували релігійні свята і ходили в церкву. Бабуся постійно нагадувала: «Без Бога – ні до порога». А коли Людмила вийшла заміж за військового і відчула смак гарнізонного життя, зрозуміла, що буде виховувати своїх дітей на основі українських традицій. Родина жила в Забайкаллі, згодом – у Німеччині. Діти відвідували російські школи в Арнохені та Стендалі, але паралельно вчили вдома українську мову. Тому, коли розпався СРСР і родина повернулася в Україну, син і донька без проблем вступили в українські виші.

Коли з військових містечок виїхали радянські військові, німці несказанно раділи. Адже у гарнізонах була дуже забруднена екологія. Німці розвалили типові п‘ятиповерхові будинки і збудували житло за оригінальними проектами, позбувшись «Воєнторгів» та інших совєцькіх установ.

Позитивний імідж України формують українці

Нині у Німеччині понад 500 тисяч українців, які зосереджені переважно у столиці. Людмила Млош зазначає, що німецький уряд сприяє існуванню іноземних спільнот. Для ЦСУН надають безкоштовно приміщення у Ратуші берлінського району Шарлоттенбург. Значну підтримку українці відчувають від проукраїнського посла в Німеччині Андрія Мельника. Німецькі українці підтримують тісні зв'язки з Батьківщиною, зокрема з організаціями та творчими колективами Тернополя, Львова, Чернівців, Луцька, Рівного та ін. Українці не забувають традиції дідів і прадідів, шанують пам‘ять культурних діячів. Підтримують у належному стані могили українських дипломатів Миколи Порша (1879-1944) та Миколи Василька (1868-1924). Нашим землякам дуже бракує української школи та української церкви.

Людмила Млош наголошує: подальша інтеграція в ЄС вимагає активності і організованості українців як в Україні, так і за кордоном. Адже «рускій мір» докладає чимало зусиль, аби виставити події на сході України як внутрішній конфлікт держави. Їхні канали поширюють багато фейків, тому нам слід подавати більше правдивої інформації зі свого боку. Хоча німці дуже зацікавлені отримувати російський газ і готові за це закривати очі на безкарність російських партнерів.

Українська діаспора в Німеччині немала, найбільше наших земляків проживають у Берліні - 15 тисяч. Однак на президентських виборах українці не проявили активності. Людмила Млош пояснює, що виборчі дільниці були у чотирьох містах: Берліні, Кельні, Дюсельдорфі і Франкфурті-на-Майні. Щоб дістатися до них, українцям треба було здолати від 50 до 400 кілометрів і викласти чималу суму. Якби голосувати можна було б онлайн, активність українців була б вищою.

Хоча, зазначає пані Людмила, українці у Німеччині помітно згуртувалися після Революції Гідності. Почали передавати гуманітарну допомогу, сприяти лікуванню бійців у німецьких шпиталях та відпочинку дітей із зони ООС. Однак є і такі земляки, які більше горнуться до «руского міра». Це родини військових, які залишилися після розпаду СРСР, вихідці зі східних областей України. Вони досі розмовляють російською мовою і святкують день радянської армії.

Росіяни називають її бандерівкою

ЦСУН допомагає також нашим заробітчанам у Німеччині. За словами Людмили Млош, до запровадження безвізового режиму, українцям заборонялося працювати у цій державі. Нині на роботу можна влаштуватися до 90 днів. Німці гарно відгукуються про наших земляків. Кажуть, українці трудолюбиві, дисципліновані, тому зацікавлені у таких працівниках.

Пані Людмила не приховує, що її син теж скуштував заробітчанського хліба. Однак не залишився у Німеччині. Вирішив, що бачить своє майбутнє в Україні. За рідним краєм тужить і Людмила Млош, яка планує згодом жити із чоловіком по півроку у Німеччині і в Україні. Жінка планує саме в Україні завершити книгу спогадів, над якою нині працює.

Людмила Млош зазначає, що за 25 років життя в Німеччині не назбирала мільйонів. Вони із чоловіком не бідують, але і не розкошують. Мешкають у приватному будинку, який придбав чоловік. Родина має щомісяця 2 тисячі євро прибутків, із них близько 600 євро витрачають лише на продукти. А ще ж треба оплачувати комунальні послуги та обслуговувати авто.

Нашу землячку росіяни називають бандерівкою. Але вона вважає це найкращою нагородою і завше готова допомагати українцям у Німеччині. Запрошує до участі у міжнародних проектах молодь, активних підприємців та громадських діячів.

Оксана КУЦИК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!