«Брав голими руками залізо тисячної температури», – волинський коваль про свої секретні здібності

Миколу Пастерука в рідному селі Баківці під Луцьком кличуть не інакше, як Коваль. Бо справжня стихія знаного майстра – вогонь.

Він один з небагатьох, обізнаний із магічними таємницями древніх ковалів, - пише видання t1.ua.

"Усе життя танцюю з вогнем. Хотів у пожежники податися, але не взяли. Бо весь вік палю, а вони, навпаки, – гасять", – сміється чоловік.

Іще малим Миколка чарувався мерехтінням полум’я. Як підріс, відчув спрагу до вогню. В армії вивчили на оператора газової котельні. Відтоді не мислив праці без жару і попелу.

"Пішов у радгосп ковалем. Учителем був дядько Вася – знаний майстер Пащук. Що сам знав, того й мене навчав. Був таким собі магом вогню, міг з повітря полум’я роздмухати і розпеченою залізякою жонглювати", – пригадує Микола.

У селі Миколина родина – в особливій шані. Чи не єдині самотужки дослідили свій родовід від діда-прадіда.

" Не знаю звідки, але мій батько Володимир Харитонович розписав усю нашу родословну. Мій прадід Іван відслужив 25 років у царській армії, у селі пристав до баби. Відтоді йде наш рід. На честь прадіда назвали єдиного онука Іваном, бо інші шість нащадків – дівчата. Мій дядько – колишній директор луцького ЦУМу Богдан Манзелепа. Його син Олег нині зберігає родовід сім’ї", – каже Микола.

Заодно Миколин батько першим на Волині склав карту-атлас села. Нині унікальна карта-життєпис зберігається в сільраді.

"Пам’ятаю, як мама ще сварилася: "Ой, дурню старий, воно тобі треба?" А її баба каже: "Хай буде, най діти знають, звідки наш рід іде", – каже коваль.

У скруту 90-х років Микола шукав свій кусень хліба. Доля завела до Луцька: надибав вакансію коваля в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».

"Займався художньою ковкою – паркани, ліхтарі. Наприклад, на вулиці Братковського – наші з колегами ковані ліхтарі. Інкрустували старовинну аптеку-музей у Старому місті", – розповів коваль.

Якось до замку Любарта приїхала знімальна група. Готувала кінофільм на телефестиваль про національні меншини.

"Їм треба був коваль, який вправно кує підкови. Але обов’язково, щоб циган. Кажу їм: "Я не циган, що ви з мене хочете?" А вони: "То будеш". Отак у фартуху, з брилем, з молотом на камеру потрапив. Зіграв роль добре, фільм посів третє місце.

Про свої ковальські здібності і майстерність Микола каже надто скромно.

"Не криюся, що майстер. Але доброго кінного плуга не зроблю – то треба добре вміти. Підкову можу виклепати, але коня не підкую. Це теж мистецтво, щоб не згадити коня. Як потрапиш у живе тіло, то коня треба хіба вести на бойню", - розповідає Микола.

Коваль пишається, що зумів викувати міцну родину. З дружиною Євгенією познайомився на танцях. Мав у шлюбі дві доньки – Розу та Інну. Молодшу з дитинства навчав грати в шашки. Вона потім посідала другі-треті місця в районі. Нині чоловік живе з іншою дружиною Тетяною. З нею народили сина Івана, йому 18 років. Має пасинка Костянтина.

"Отак разом у мене четверо дітей і шестеро онуків. Найменший нещодавно народився – 8 травня", – задоволено промовляє щасливий дідусь.

Микола вважає себе послідовним: як 30 літ тому в кузні вогонь палив, так і нині полум’я приборкує. Його робоче місце в сушарці меблевої фабрики – справжня лазня. Температура сягає 50 градусів. Мусить добу підтримувати кількасот градусів у печі. Каже, що вогонь дав йому особливе сприйняття світу.

"Мій вчитель-коваль Василь Абрамович Пащук усе бідкався, зойкав. "Що, – каже, – я тебе за три місяці навчу. Хоча би ще три. Отоді толк буде". Недарма потім пів життя до нього приїздив. Що не знав – він роз’ясняв, научав.

Як зізнався Микола, перейняв від майстра потаємні знання. Як, скажімо, рукою торкнутися розпеченого заліза, температурою 800 градусів, і не обпектися.

"Навіть брав голими руками залізо тисячної температури, а от 400-градусного не візьму. Бо коли 400 – то до пальців клеїться. Коли ж 800 – то сковзає", – роз’яснює Микола.

Це секрет ковальський, який передається від майстра до учня. Стороннім людям – зась.

"До речі, моя доця з восьми років уже торкалася гарячого заліза і не обпеклась. Я казав: головне – щоб не боялася. І пояснив, як доторкнутися. Три-чотири рази спробувала, як малою була. Тепер за голову хапається, як згадує", - резюмує коваль.

Микола обіцяє, що таємні знання повідає хіба що наступнику. Але поки не визначився, кому саме.

Роман ЖИЖАРА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!