Має брата з ДЦП і лежачу бабусю: на Волині єдиного годувальника родини хочуть забрати до армії. ФОТО. ВІДЕО

Родина Михайлюків проживає в старій хаті на хуторі неподалік села Війниця Локачинського району. 20-річного Володимира, який з мамою доглядає свого 22-річного брата з ДЦП та лежачу бабусю забирають в армію. Володимир – єдиний годувальник та робочі руки, на яких тримається хоч якийсь, але добробут у хаті. У Локачинському військоматі ситуацію зрозуміти відмовляються.

За словами матері Володимира Людмили Михайлюк, жодного разу до їхньої хати не приходили ні представники місцевої влади, ні військомату аби подивитися на умови проживання, на ситуацію, у якій опинилися, - пише БУГ.

Вона впевнена, що у Локачинському військоматі задалися ціллю забрати її сина, бо «треба виконати план». Не звертають уваги на те, що без Володимира родина не матиме можливостей до існування.

Володимиру Михайлюку всього 20 років. Цьогоріч хлопець закінчив Володимир-Волинський агротехнічний коледж. Далі навчатися не пішов, навіть не пробував нікуди поступати, хоча хотілося. Розповідає, що не міг кинути родину, потрібно було шукати роботу, щоб утримувати усіх. Працювати заради родини він звик з дитинства.

Хочуть забрати, не зважаючи на виняткові обставини
Повідомлення хлопцю з’явитися у Локачинський військомат прийшло весною і він пішов пояснювати ситуацію.

“Думав, що зрозуміють, проте там дали знати, що їм не цікаво. Відправили на медогляд, який мені до кінця пройти тоді не вдалося: занадто великі черги. Вимагали довідки про навчання, потім почали приходити на місце роботи, влаштувався відразу після технікуму. Вони думають, що я прикриваюся, але хоч би раз прийшли і подивилися”, – розповідає Володимир.

Хлопець говорить, що перестав розуміти цих людей, адже одного разу навіть з’явилися і почали говорити, що «через таких як ти не маю за що дитині куртку купити». Проте, що мали на увазі – він так і не зрозумів.

Людмила відпускати хлопця не збирається, адже якщо Володимира заберуть до війська, то не буде кому навіть купити до хати хліба.

Від самого народження брат Володимира Сашко потребує багато у ваги і особливого догляду. Часті напади та ДЦП не дозволяють Людмилі відходити від сина.

Дитинство Сашко провів у лікарнях, грошей на лікування, як завжди не вистачало. Дитина не може рости без іграшки, розповідає Людмила, тому іграшки виготовляла з підручних матеріалів своїми руками.

Встати з ліжка бабусі Сашка і Володимира, пані Надії, без сторонньої допомоги важко. Знати про себе дають суглоби, яким давно потрібна операція. Проте, на всяк випадок, біля ліжка завжди стоять милиці: якщо Сашкові стане погано, а Людмила поратиметься на городі.

Одного разу так і сталося. Проте дійти до Сашка пані Надія так і не змогла: впала та вивихнула суглоб.

Дві пенсії та зарплата Володимира – ось на що живе родина. Проте все іде на ліки, інколи не вистачає грошей на продукти, що вже говорити про одяг і поточний ремонт у хаті.

Людмила не працевлаштована, проте працює і день, і ніч, доглядаючи за бабусею та Сашком, порається на городі, на який цього року воду довелося носити здалеку – замулилася криниця. Проте скільки не носили води – її було мало. Майже все, що посадили на городі – посохло.

Єдина розрада для Людмили і вихід бодай щось заробити для родини – бісер. Коли потрібно провести майстер-клас або виставити роботи від села в районі – про жінку згадують. Їй образливо, що згадують тільки тоді, але приємно, що люди побачать її старання.

Вся чоловіча робота в хаті – на плечах Володимира. Ще відтоді як помер багато років тому його дід. З дитинства хлопчик рубав дрова, годував свійських тварин і птицю, орав город, а відтепер ще й копає нову криницю і носить воду із села, до якого кілька кілометрів. З часом роботи стало ще більше, тому що Людмила через стан здоров’я з усім, що робила раніше, вже не справляється.

Не дивлячись на те, що Сашку вже 22 роки, його не визнано недієздатним, хоч офіційно у місцевому відділі у справах сім’ї Володимир і значиться як доглядач.

Визнати Сашка недієздатним за законодавством можна тільки через суд. Зробити це раніше ніхто родині не підказав.

Тільки після того, коли буде рішення суду, Володимира офіційно призначать піклувальником і залишать у спокої разом з родиною.

Але часу немає: в Локачинському військоматі не зважають на обставини, говорить Людмила. Нещодавно прийшли четверо хлопців і силою забрали її сина у військомат.

Перше судове засідання по визнанню Сашка недієздатним повинне відбутися 18-го жовтня. Проте процедура довга і мати Володимира боїться, що поки йтиме справа, її сина заберуть, бо взялися довести справу до кінця.

“Тільки уявіть, як жити в хаті, де двоє лежачих. Хлопцю хочеться іншого життя, але він розуміє і допомагає. Але є інші люди, які цього зрозуміти не можуть” – говорить бабуся Надія.

Єдине про що мріють Михайлюки сьогодні – щоб нарешті у їхньому домі було все спокійно.

“Поки що хочеться спокою. Мрій тут навіть уже і немає. Їх в такій обстановці особливо і не побудуєш. Хочеться, щоб рідні жили просто нормально, а не так як виходить”, - каже Володимир.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!