Переселенка із Донбасу «з попелу» підняла збанкрутіле підприємство у Луцьку

Вікторії Оробейко довелося лишити у 2015 році рідний Донецьк і переїхати жити на Волинь. Там вона керувала власним торговим центром та підприємством «Донецькморепродукт».

Та нова влада прибрала все до своїх рук, націоналізувала так би мовити, - пише видання Вісник.

Ще один момент – робота Вікторії і, власне, будинок, у якому проживала її сім’я, були фактично за якийсь десяток кілометрів від Донецького аеропорту, де в той час точилися запеклі бої. Тож лишатися там було небезпечно для життя. Одного дня вони просто завантажили в автівку усі свої пожитки і поїхали, крізь обстріли і вибухи. Разом з ними виїхав і дехто з тих, хто працював на її підприємстві.

На запитання, чому обрали саме Луцьк жінка відповіла:

"Ми знали, що в цьому місті є підприємство «Волиньморепродукт», сфера діяльності якого була такою ж, як і у мого підприємства у Донецьку. Я знала, що воно не працює ще з 2012 року. Тож, коли вийшла державна постанова про можливість перереєструвати своє виробництво на не окупованій території України протягом двох тижнів, вирішила зробити це саме в Луцьку. Тоді ще мером міста був уже покійний Микола Романюк. Коли ми приїхали, одразу пішли до нього і попросили допомогти нам. Він відповів, що готовий нас підтримати", – розповідає Вікторія.

Так жінці довірили фактично «з попелу» піднімати збанкрутіле підприємство. Вона разом із своєю командою зробили косметичний ремонт у приміщенні, запустили опалення. Відновили роботу магазину і кафетерію. А головне – відновили майже увесь колектив підприємства. Так на свої робочі місця повернулися 22 лучан. Підприємство не просто відновилося, а й налагодило потужне виробництво. А усі приміщення, які не використовувалися, здали в оренду. І багато хто з орендарів – переселенці зі Сходу. Приміром, у цих же стінах відкрилося підприємство «Волиньморепродукти плюс», директор якого теж переїхала з Донецька у Луцьк разом зі своєю родиною.

Багато кому зі знайомих Вікторії – переселенців, довелося все починати з нуля на не окупованій території держави. Жінка каже, один її знайомий приїхав до Луцька, бо розлучився зі своє дружиною через політичні погляди. Тут він відкрив власну фірму, яка займається сантехнікою. Інші знайомі лишилися жити у Києві, організували там свою транспортну компанію. А її сусід оселився у Львові, відкрив власне кафе. Однак не всі прижилися на Волині. Багато хто повернувся назад. Вікторія пояснює це так:

"У громадській організації «Переселенці Криму і Донбасу» розповідали, що дві жінки повернулися назад, бо їм тут нічого не дають. А у Донецьку тоді давали харчі від фонду Ахметова, допомагав і Червоний хрест. Тепер же ці подачки припинилися. То невже потрібно було переїжджати тільки через те, що не вистачало крупи? Я скажу так, ті, які чогось варті у житті і готові працювати, нормально прижилися і тут. А ті, які чекали, що за них усе вирішать, – повернулися назад".

Раніше Вікторія не могла згадувати про рідний Донецьк без сліз. Серце кров’ю обливалося за справу, у яку вклала всю себе і багато років свого життя. Юридично увесь її бізнес там і досі належить їй, але фактично – вона не має на нього права. Більше того, нині вона навіть не може поїхати туди, де народилася.

Тепер вона повноцінно адаптувалася і звикла до життя в обласному центрі Волині. Уже встигла полюбити це місто і його людей. Каже, за весь час лише раз зіткнулася з неадекватною людиною, у маршрутці.

"Я тут спілкуюся російською мовою, і ніхто жодного разу мене за це не докорив і не принизив. У Луцьку дуже хороші люди. І я переконана, що Україна – цілісна держава. І ніякими політичними чи мовними бар’єрами її не роз’єднати", – вважає жінка.

З друзями, які лишилися на ворожій території, Вікторія спілкується дуже рідко. Це зумовлено і проблемами зі зв’язком, і тим, що у них щораз менше лишається спільних тем.

Окрім того, що Вікторія зуміла реанімувати кілька років непрацююче місцеве підприємство, вона ще й активно допомагає бійцям АТО. Передає їм харчі і найнеобхідніші речі. Каже, мирне життя, це добре, але забувати про хлопців, які боронять нашу державу, не припустимо. І хоч не все у неї гладко складається і тут, виникає багато труднощів і проблем, жінка все ж таки тримається на позитиві і готова не покладаючи рук працювати й далі. І їй не принципово, де жити, тут чи на Донбасі, принципово, аби Донбас був український.

Ірина Бура
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!