Фотовиставка Катерини Мазурець

Свої фотороботи у виставці на ВолиньPost презентує лучанка Катерина Мазурець.

Нині дівчина мешкає у Єгипті, у Шарм-аль-Шейху.

Катерина – не професійний фотограф, але без фотографії свого життя не уявляє.

Далі Катерина Мазурець розповідає про себе сама.

***

Усім привіт! Ось уже 24 роки звуть мене Катя. Народилася я у маленькому Римі, місті Луцьку. Тут закінчила університет і здобула освіту магістра журналістики.

Працювала за спеціальністю і мені це дуже подобалося, адже журналістика дає багато можливостей, привідкриває багато цікаво, загартовує та виховує. Але змалку завжди в мені було щось, що пов*язувало мене із мистецтвом.

Малювання, декламування віршів, навіть писала вірші та прозу, тому завжди знаходилась у певному пошуку себе...

Аж поки... Пам*ятаю, як мамуся придбала відеокамеру, та була там функція стоп-кадру. Отже, я дістала усі свої фотоальбоми, ввімкнула музику, щоб не чути було бекстейдж, і фотографувала уже зроблені фотографії на камеру! Згодом у арсеналі з*явилася камера Olimpus з 10 мгп. І зрозуміло, що нею я фотографувала все, що тільки можна було. Напевне, саме із цієї техніки почалася моя історія з мистецтвом фотографії. Трішки згодом я згадувала, чому саме фотоапарат, і у пам*яті відновились згадки про те, що, будучи ще зовсім маленькою, дуже полюбляла зачинятися з мамою у ванній кімнаті і під червоним світлом проявляти плівку...

У Луцьку під час одного із інтерв*ю я познайомилася із дуже хорошою людиною, великим журналістом та фотохудожником, який і став моїм наставником, Валерієм Бєловим. Саме він допоміг мені вдосконалюватись, давав дуже хороші поради, щодо зйомки, гарно критикував і давав можливість не копіювати когось, а встановлювати свій стиль, своє бачення. Після його уроків я здобула третє місце в місцевому конкурсі *Любімо Луцьк*. Багато чого хотілося б почерпнути із його колодязя знань, а особливо по технічній зйомці, але тепер цю інформацію черпаю із публікацій.

Наступною сторінкою мого такого роману стала Республіка Польща. Саме там я була волонтером і саме там придбала свою першу напівпрофесійну фотокамеру за власні зароблені гроші, це була моя подруга Sony. Саме так, подруга. Де ми тільки з нею не побували, і що тільки не побачили!

Звичайно, вона дуже допомагала мені по сумісництву із моєю волонтерською роботою, адже усі проекти, які ми втілювали, мали артистичний характер: це були вистави, монологи, костюмовані дійства, танці, у нашому об*єктиві був навіть сам Лех Валенса, колишній президент Польщі.

Побували у пустелі Африки, Палестині, а от в Ізралі з нами стався цікавий випадок, на кордоні нас затримали і знімали відбитки пальців, продивлялися уже зроблені знімки. Звичайно, нас відпустили, але зізнаюся: було моторошно! Саме у Польщі я почала знімати людей.

По моєму приїзду Європейський Союз порадував мене спеціальною відзнакою у фотоконкурсі, та надрукував із моєю фотографією відкритки!

Я не технік в фотографії, звичайно, я знаю, як відкрити діафрагму, як встановити баланс білого, що таке ISO і т.д. Проте все ж таки мені подобається сам процес зйомки, його підготовка, настрій під час фотозйомки, емоції людей, котрі в моєму об*єктиві. Також я не фотошопер.

Мені подобаються живі фотокартки, з емоціями, почуттями, сміхом, радістю, смутком, щоб вони мали свій запах і свій власний стиль!

А щоб якось знайти свій стиль, своє світобачення світу і можливість передати його у фотографії, звичайно що потрібно? Знімати! Ось тому, хочеться сказати, що друзі мої мене у цьому підтримали, допомогли. Вони завжди були моїми моделями, завжди терпляче ставилися до моїх прохань: і в спеку, і в холод виходили зі мною на фотосети, щоб дати мені змогу налаштувати свою руку у обробці фотографій і знайти свій стиль.

Одна смішна історія трапилася з нами у стінах університету. Це був останній курс, і ми вирішили, що фотоальбом буду робити саме я. Отже, я зібрала однокурсників і почала фотозйомку з аудиторії, в якій ми вчилися протягом 5 років. Згодом ми потягнули книжки з бібліотеки для гарного кадру, потім ми самі перейшли у бібліотеку, адже книжок всіх не візьмеш, та й не було дозволено цього робити. Ну, і останнім було те, що на другому поверсі біля дошки із розкладом я попросила їх підстрибнути разів так зо 5! Ми думали, що університет наш розломиться, а гул і тупіт стояв по всьому коридорі, згодом інші групи заходили до нас і питали, чи то не ми ті слоненята!

А тепер, ось уже більше року, я живу у екзотичному Єгипті, в одному із найкращих світових курортів, в місті Шарм-ель-Шейху. По приїзду своє захоплення фотомистецтвом я відкинула на довго. Фотокамерою користувалася чисто в своїх цілях, сфотографувати пейзаж, себе і відіслати мамусі, щоб вона не переживала! Та згодом помітила, що життя стає тускніти, і хоча я в такому гарному куточку планети, та все одно чогось таки не вистачає.

І ось нав*язливі туристи стали останньою краплиною мого терпіння! Я залишила стресову роботу адміністратора готелю і стала фотографувати знову!

Фотографуючи саме тут, я помітила, як змінюється настрій людей, які у них емоціїї, поведінка! Жовто-білий пісок і лагуна голубого моря роблять своє діло, адже знімаю тут тільки щастя, радість, кохання, відпочинок, посмішки, обійми, поцілунки, що може бути кращим???

Після подорожі до Туреччини я стала дружити із Canon, передача його кольорів захопили моє око, тому тепер ми співпрацюємо разом. Також у Шармі я знайшла багато однодумців, з якими ми творимо щось цікаве, допомагаємо відпочиваючим закарбувати їхній відпочинок на довгі-довгі роки!

Окрім фотосесій, ми влаштовуємо міні-церемонії для молодят, а також романтичні вечори на березі Червоного моря!

Що цікаво - люблю знімати руки, ноги, пальці, деталі, що несуть певну історію, доповнюють образ. Дуже не люблю постановочних кадрів.

Все, що є живим, емоційним, непередбачуваним - все те, що так люблю знімати!

Дуже подобаються фотографії сучасних фотографів. Таких як Аміна Донская (Росія), Ірина Мороз (Білорусь), Анна Ефетова (Україна).

Фотографія - це вже певний стиль життя, це звичка, це закоханість, без чого світ з часом тускніє і стає нецікавим, тому впевнено можу сказати, що цю справу ніколи не залишу, а лише буду вдосконалюватися і шукати нові лиця!
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!